"Країна мрій" - три дні ілюзії

Войти через
Регистрация
 
"Країна мрій" - три дні ілюзії
 
День перший. Наташа Атлас і синя хвиля.

І нарешті спекотного липневого вечора, назавтра після купальської ночі, ми вирушаємо на місце проведення Міжнародного етнічного та фольклорного фестивалю "Країна мрій" - печерські пагорби, що називаються Співоче поле.

За кількасот метрів до кордону країни під стінами Лаври у відкритому кафе сидить культурологічна журналістка та театральна критикеса Зіна Підалькіна.

- Зіно? Ти не йдеш на фестиваль?

- Іду тільки пізніше. Сьогодні волію побачити лише Наташу Атлас. Скажу тобі як фахівець: Наташа - це те, що треба.

Зірка цьогорічного фестивалю Наташа Атлас народилась 20 березня 1964 року в Бельгії. ЇЇ батько - марокканський єврей, мати - англійка, яка сповідує іслам. Творчість Наташі - це суміш жанрів і стилів: наспіви ближнього сходу, елементи репу і хіп-хопу, французького шансону, африканського етно та європейського клубного біту. На початку 80-х років вона підробляла в клубах Англії, виконуючи танець живота, однак досить швидко здобула популярність, як перша арабська рок-співачка. Перший сольний альбом Наташі Атлас "Diaspora" вийшов у 1995 році і вирізнявся вже згаданим поєднанням клубних даба і біта в дусі енто-електронної групи "Transglobal Underground" в купі з традиційною арабською мелодикою. Сьогодні на рахунку співачки, яку рівною мірою вважає своєю, як Франція, Бельгія, Марокко так і Ізраїль і Палестина - сім альбомів. Останній з них - "Mish ma'lou" - вийшов навесні цього року. До "Mish ma'lou" увійшло 10 пісень арабською мовою.

В програмі також написано, що Наташа представляє Єгипет. До її виступу залишається більше години. А поки грає фінська група "Вілдас". Нечисленні тимчасові мешканці країни мрій (багато хто у вишиванках) роблять вигляд, що кружляють у медитативному трансі.

- Хто б подумав, що це фіни, - роняє Тетяна, відкушуючи автентичного київського медового пряника. - Це ж якась Індія.

Фіни, схаменувшись, починають демонструвати саамський йойк.

- Ну це вже щось, але в'ялувато, - Таня простягає пряника мені.

Дійство, справді, не дуже захоплює, тож очі шаряться навкруги. Обабіч сцени - два велетенських щита зі спонсорами. З одного боку - "Медовуха" (м'якша меду), з іншого - "Миргородська". Дуже гармонічно. Пагорби всіяно паперовими козирками від всюдисущої UMC. Біля розкладок з наїдками - найбільша черга за пивом. Нормально, адже жара не спадає до вечора. В тіні кущів юрбиться міліція. Щось їх дуже багато, як на етнічний фестиваль.

Юрба стягується ближче до сцени. Прийшла Наташа.

- А вона таки гарна як на свої 42 роки, - схиляюсь до таньчиного вуха, бо раптом стає надто голосно.

Руді кучері розсипані по плечах. По-єгипетському намальовані очі. Фігурні форми. Живіт, правда, не оголений, натомість обтиснутий чорною лискучою сукнею із гіпюровими вставками. Під животом металевий пасок із безліччю монеток на ланцюжках.

- Ukraine? Are you really Ukraine? - постійно питає харизматична Наташа. Неозброєним оком видно, що це питання її так займає, що вона ледь не пирскає зі сміху.

Пам'ять підсовує мені нещодавню розповідь подруги про поїздку до Тунісу. "Уявляєте, вони не сприймають, коли я їм кажу, що я "фром Юкрейн", бо в них є місцевість, що якось так називається. Вони називають нас Укр-а-а-іна." Я починаю розуміти веселощі Наташі.

- How you tonight? Now everybody should dance. I wont to see how Ukraine dances.

І вишиванчаста юрба зривається з котушок, аби показати, що юкрейн данс дуже-дуже добре. Дівчата під сценою вигинаються до землі. Наташа тим часом ледь похитує стегнами та поводить повними грудьми.

- Не дуже заморочені рухи як на виконавицю танцю живота, - намагається залишатись скептичною Таня, але ритм-секція (бас-гітарист ударна установка та два мануальні барабани) примушують її рухатись дедалі експресивніше.

Хлопці попід сценою не відводять зачарованого погляду від губ шоколадної бек-вокалістки.

Музика змінює темп і Наташа, співаючи, починає плавно обертатись навколо себе. Дві хвилини, три, п'ять, сім...

- Який добрий вестибулярний апарат, - проривається слушний коментар збоку.

- Альо, ти чуєш? Це ж Verling Dervish турецького композитора Омара Фарука Теклібека, - збуджено кричить мені в мобільний мій чоловік, що сидить з хлопцями на пагорбі і не хоче танцювати під сценою.

- And now just men solo.

Наташа, прихопивши гітариста та бек-вокалістку, іде за сцену, залишаючи самих ударників.

Хлопці завзято починають справу, а київська публіка, призвичаєна до барабанів на Андріївському узвозі, реагує з півоберту. Ударники не підводять і показують високий клас, поступово пришвидшуючи темп і доводячи серцеві скорочення танцюючих до позабіологічної частоти. Мої руки автономно здіймаються кудись у небо, а стегна починають вигинатись у шаленому ритмі, видобуваючи з клітин та крові моє східне коріння.

Але все закінчується без жертв. Наташа швидко прощається. Ми піднімаємося до хлопців. А знизу насувається невблаганна хвиля у синіх міліцейських сорочках. Синя хвиля жене перед собою різнокольорову, подекуди вишиванчасту. Після синьої хвилі поле залишається порожнім. Безкоштовна віза країни мрій не діє вночі.

На парапеті відразу за кордоном країни мрій неподалік від нас догулює (адже тільки десята, а сьогодні п'ятниця) гурт Гайдамаки.

- Ой, дивіться Гайдамаки, - помічає їх Андрій, коли вони намагаються зловити таксі.

День другий. Ред Кардель, Раїса Тандалай і Пісня про зайців.

Спека зашкалює. Ми з Натою ледве тягнемо ноги траверсом Арсенальна-Музей ВВВ.

- Панянко, скажіть, а обов'язково всім іти на фестиваль у вишиванках? - звертається до Нати екстравагантний чоловік з довгим волоссям у шляпі, білих штанах, білій сорочці і білих шкарпетках. - Мене пустять так?

- Пустять, адже я теж без вишиванки, - відповідаю замість ошелешеної Нати.

- Добре, тоді звертайтесь, якщо що, - погойдуючи здоровенною сережкою у вусі, протягує мені визитівку, де написано, що він астролог. Вочевидь, я виглядаю більш заангажованою до цього.

- Угу. Астролог нам зараз всім не завадить, - реагує нарешті Ната.

На кордоні країни мрій зупиняємось чекати решту компанії. Через 30 секунд нам надходить пропозиція випити пива за право просто постояти поруч. Давши згоду, ми прослуховуємо віхи біографії Віктора, який добровільно підрядився малювати картини для військових через перспективу отримати "прапорщика". Сьогодні у нього особливо сумний день, бо він фанат Олега Скрипки, а той не дав автограф.

- Ну невже йому було це так важко, - бідкається Вітя.

- Можливо, він засмучений через актуальну політичну ситуацію, як людина безпосередньо в неї заангажована, - висловлюю припущення.

- Зате у мене є автограф гурту "Гайдамаки" - такі прості компанійські хлопці, - втішає сам себе Вітя.

Алея майстрів. Людина може довго і невідривно дивитись на вогонь, воду та на те як працює інша людина. Тож майданчики ковалів та гончарів оточені постійним кільцем зачарованих глядачів. Я довго дивитись не можу, бо від думки, що в таку жару треба бити молотом по розжареному ковадлу, мені стає страшно. А решта нічого, з заздрістю обговорюють, що крутити ногами гончарне колесо і одночасно виліплювати руками глечик - це і фітнес, і робота, і творчість.

На великій сцені грає білоруська "Альтанка", яка чомусь нагадує мені "Кіно".

Ната купує дерев'яного птаха. Її хлопець дарує їй пряник у вигляді серця. Володимир Ар'єв фотографує ткацький станок. Наталка Фіцич обирає індійське платтячко. Олесь Санін спілкується із майстром дерев'яних скриньок. Мій чоловік кидає з Тетяною тарілку-фрісбі. Ідилія.

- Гей, а як вам взагалі музика? - питаю у компанії.

- Та періодично навантажує, - це мій чоловік.

- Ага, заважає перетравлювати наїдки, - каже сестра Нати, підтягуючи до себе пакетик із пряниками і про всяк випадок наголошуючи, що вона пожартувала.

На великій сцені грає Іво Папасов з Болгарії.

Ната збуджено переповідає передані їй телефоном останні новини:

- Ющенко у радіозверненні сказав, що не висуватиме кандидатуру Януковича, поки ВР не затвердить конституційних суддів.

- Отож спромігся хоч щось сказати. Пару днів матимемо якусь надію, - відповідає оточення.

- А дивиться, дивиться знову той "Гайдамака" побіг, от невгамовні, з ранку до вечора тусуються, - щиро дивується Андрій.

Ми з Тетяною міняємо формат компанії, бо більшість роз'їхалася дивитись матч за трете місце на Чемпіонаті світу з футболу. Вони просто не знають, що втрачають, бо цьогорічна програма "Ред Кардель" - це просто квінтесенція Країни мрій. По перше, спільна програма французького "Ред Карделю" з українським проектом "Гуртоправці" та скрипалем Сергієм Охрімчуком не словом, а ділом втілює одну з центральних ідей фестивалю про включення українського фольклору в загальносвітовий музичний контекст. По друге, органічно об'єднуючись у проекті кожна із складових і французька, і українська зберігають свою автентичність, водночас підсилюючи одна одну. По трете, звучання проекту "Ред Карделю" дуже сучасне, драйвове танцювальне, запальне, коротше, просто зносить дах.

Талановите поєднання улюбленого шанувальниками "ВВ" акордеону, гітара, скрипка і українського фольклорного хору творить дива. Ноги ідуть у танець абсолютно самостійно. Причому звичайним танцем не обмежуються, хочеться так підскакувати, щоб унестись в небо, або, принаймні, поскакати по печерським пагорбам. Ми починаємо разом, але Таню, Андрія та Кирила уносять різні ланцюжки, в які об'єднуються відвідувачі поля.

Я опиняюсь прямо під сценою і бачу, як на неї акробатично вистрибують двійко гарних русявих парубків. Парубки починають танцювати українських екстремальних танців, що одночасно нагадують гопак, брейк та капуейро. Вони, здається, здійснюють все те, що хоче зробити зі своїм тілом кожен учасник танцмайданчика. Але виходить, звичайно, не у всіх, думаю я, отримавши відчутний удар чиєюсь головою по вилиці.

Відмахавши ногами і руками на "Ред Карделі", швиденько грузимося в таксі і їдемо до кнайп-клубу "Купідон", де виступає Раїса (Тандалай) Модорова - алтайська виконавиця горлового співу.

Горловий спів застосовують шамани для відправи своїх шаманських церемоній. Гортанна вібрація, практично ричання, як правило, властива чоловікам. В цьому мене запевняла Тетяна. Їй кортіло почути, як жінка впорається із цією чоловічою роботою, і яка це буде жінка.

- На Алтаї дуже багато зайчиків. Вони такі жваві, скачуть по траві і своїм попискуванням ніби спілкуються зі мною. Я хочу, щоб ви теж почули, як вони спілкуються, - каже маленька жіночка у яскравій національній сукні із чорною вовняною баштою на голові.

І ми чуємо, як спілкуються зайчики, а потім як спілкується з ними Тандалай, а потім колискову, а потім як кричать журавлі в небі...

- Дивовижно, як вона бере такі високі ноти на п'яно, це дуже складно брати такі високі ноти на п'яно, в нашій консерваторії такому не вчать. Я в шоці, - розчулено зізнається Кирил, у якого дружина співає у хоровій капелі "Думка".

Нечисленні відвідувачі клубу сидять, боячись поворушитись, чутно всі маніпуляції барменши із бокалами та шейкером.

Тандалай міняє інструменти: бубен на топшур (двострунна домбра), шоор (алтайська конічна дудка) на комус (алтайський варган).

"Цікаво, а як вона може грати ротом на тому варгані і при цьому ще й співати", - думаю я, роздивляючись Тандалай зблизька.

Виглядає вона дуже симпатичною, ніби випромінює добро, мир, злагоду. Яскрава сукня, дві довжелезні чорні коси. Співає ніжно як ангел. І тут відбувається дивовижне: раптом ніжний ангел зникає і на сценічному подіумі з'являється чоловік, якщо не демон, то, принаймні, справжній шаман. Переміна така блискавична і разюча, що я протераю очі, і ледве не починаю нарікати на перебір із алкоголем, на мить забувши, що я ще навіть не встигла замовити коктейлю.

Боковим зором я бачу, як Танька, притримуючи шелепу, щоб не відвалилася, впивається очима у співачку. Он воно, що значить мати 5 октав у своєму розпорядженні.

- Дякую вам. Я вірю, що ми зустрілись не випадково. Значить, на те було благословення, - виводить нас з трансу тихий лагідний голос.

Я підскакую до алтайки із ідіотським питанням:

- Скажіть, а ці коси справжні?

- Коси, справжні, мої, але обрізані трохи раніше. Наразі лише для сцени.

"Це нам знайомо" ,- проминає думка. Та ж алтайським жінкам живеться важче, однієї коси не вистачає. Зійшовши з подіуму, Тандалай навіть у півметровій шапці не сягає мого зросту.

- А хто на Алтаї головує у сім'ї ?

- Звичайно, чоловік. Ми почитаємо чоловіка.

- А я чула, що жінки, зазвичай, не виконують горловий спів? Хто вас навчив?, - питає про наболіле Тетяна.

- Так, не співають. Їм не можна. Але мене благословив на горловий спів один шаман. Він же мене і навчив. Він сказав, що мені можна, і мене не осудять. Зрештою, я вже доросла жінка, виховую двох синів.

Хм. Немає на них шведських феміністок. Вони одразу почали б вимагати, аби кількість жінок, що співають кай (горловий спів), складала 50% від усіх таких виконавців.

- А яка у вас релігія? - це знову я.

- Ми язичники. Ми поклоняємось природі. Ми маємо духів гір, лісу, озера, ріки.

- Морок, - тягне Кирил. Втім, не надто агресивно.

- А правда, що шамани за допомогою горлового співу лікують людей?

- Правда. Але я цим не займаюсь. Хоча люди казали, що хворі після моїх концертів почуваються краще. Мене багато разів запрошували приїхати і полікувати когось. Але я не лікар, я лише співачка.

- А коли ви приїдете, до нас іще, - благально дивиться Таня.

- Не знаю, не знаю, як складеться. Давайте краще ви к нам.

Слухаючи плеєр дорогою до дому, я починаю автоматично підспівувати і несподівано відчуваю як у мене прорізається голос, якого ніколи не було. На жаль, на ранок чари зникають. Вочевидь, спів Тандалай подіяв на мене як своєрідний камертон.

День третій. Кінець ілюзії та сумний Скрипка

Сьогодні день розпродажу на ярмарку майстрів. Я підбиваю свої трофеї: гобеленовий браслет, біле керамічне намисто, два кам'яні кулони, каучуковий шнурок, гобеленовий пасок, філіжанка для кави, кава з імбиром і, нарешті, книжка Люби Клименко "Великий секс у Малих Підгуляївцях" (як з'ясується пізніше, практично фольклорне порно). Нажаль хтось купив індійську спідницю, на яку я накинула оком і чекала, коли ціна на неї остаточно впаде.

- Дивись, а пряники практично всі розкупили, залишись тільки здоровезні, - звертає мою увагу Таня.

На Великій сцені грає угорська "Романо Дром". Грають гарно і досить драйвові. Народ танцює, але не викладається, бо береже себе для Скрипки з оркестром. Ближче до 20 години людей на поле стягуються найбільша з ці три дні кількість людей.

- Он пішов відомий металотрейдер, - шепоче мені Кирил.

- Так-так, сьогодні всі поприходили, адже хочеться долучитися до культури, - відповідаю.

Всі чекають виступу Скрипки як останнього акорду фестивалю. Трохи сумно, що все закінчується, але сподіваються на шалений драйв, властивий творцеві Країни мрій.

Юрба щільним колом стягнулась до сцени. Та Скрипка явно налаштований на мінорний лад.

- Зараз буде трохи романсів, - дає він Домашку своєму гранд-оркестру.

Трохи розгубившись не отримавши відразу очікуваного шаленого драйву, публіка втім починає слухняно водити хороводи та ділити на пари для повільних танців. Таня уособлює собою обмануті очікування, а мені чомусь ці меланхолічні ноти дуже до теми. Скакати чомусь зовсім не хочеться, і ніжна скрипка Сергія Охримчука цілком вдовольняє мене.

Скрипка із явним примусом видушує з себе жарти та приказки і намагається розважити юрбу то українським варіантом "Очи черные", то перекладом на українську пісні Володимира Висоцького "Біда", то новим звучанням французького "Tombe la neige" та індійського "Махатми". Я танцюю у парі із своїм чоловіком. Таня щось розчаровано бурмотить. Юрба активно вимагає "Галю". Але час спливає, а Галя не приходить...

Якось зарано спалахують Марена та Купало, озаряючи вогняними пасмами ряди тимчасових мешканців Країни мрій, що взявшись за руки розхитуються в такт ліричним:

Хай несе мене ріка
в фантастичному човні
В небо несе наче уві сні

Нарід із надією, яка помирає останньою, продовжує випрошувати "Галю". Але Скрипка остаточно відповідає всім зацікавленим, що "Галі" не буде, і натомість знову затягує "Країну мрій". Прощальні слова починає говорити хвилин за 10 до анонсовано закінчення концерту. Квінтесенція сказаного

- Не віддамо Україну бандитам!

Велика юрба залишає Країну мрій. Дорогою до виходу організована група позаду нас дружно співає "Лента за лентою набої подавай".

- А й справді, Андрію, чому б Юльці чи комусь не прийти зара на цю сцену і не закликати всіх на Майдан, - звертаюсь до войовничо налаштованого товарища.- Якраз всі в зборі, і на взводі, і чогось хочуть, як не активних пісень, так активних дій.
- Та не кажи, треба було б. Але ж вони всі такі тормози. Я тільки що пропонував це чуваку, що працює в Секретаріаті.

Танька продовжує нарікати на халатний підхід Скрипки до свого концерту, а я намагаюсь пояснити їй, що для Скрипки сьогоднішній день - це пір під час чуми, бо останні події відсувають розповсюдження Країни мрій за часові та просторові межі фестивалю ще на кілька років та навіть ставлять під сумнів повторення самого фестивалю.

Аліса Сова

root 17 июля 2006
Комментарии
 
Имя
05 декабря 2016
Ваш комментарий
Сколько будет два умножить на два?
 
семь
четыре
сто
два
пятьдесят
шесть

Подписаться на отзывы

популярные новости

Мир богов и монстров. Первый трейлер "Мумии"

Том Круз в первом ролике ребута "Мумии".

05 декабря 2016

0
194

Киномарафон Amnesty International

Мероприятие будет проходить с 6 по 8 декабря в столичном кинотеатре "Кинопанорама".

05 декабря 2016

0
134

"100 фильмов за 100 минут" в "Украине"

Фестиваль будет проходить 14, 16 и 18 декабря в столичном кинотеатре "Украина".

05 декабря 2016

0
125

"Стражи Галактики 2". Новый трейлер

Малыш Грут, Ракета и остальные члены команды - в ролике очередного фильма Marvel Studios.

04 декабря 2016

0
254

Воспитание зрителя

«Чилдрен Кинофест» запускает платформу кинообразования

05 декабря 2016

0
106