Из ада (от Alive)
Рецензия на фильм:
Из ада
По поверненню і "З пекла", прем"єра якого відбулася в "Україні:
"Скільки вже разів була "переспівана" історія про Джека-Ріппера-Потрошителя, та все одно з"являються такі сміливці, як брати Хьюджес, які намагаються відтворити це все по-новому. Фільм відрізняє чудовий сценарій, об"ємний story-telling, переконлива гра Деппа, пульсуюче биття серця в опіумних напівснах і деталі людської анатомії, які переходять у детальну анатомію безумства. Рекламний слоган сказав правду - вижила тільки легенда."
Касові збори в США (бл. 31м$) не змогли покрити бюджету фільму (35 м$). Це одразу налаштувало позитивно. В таких випадках, кіно лише виграє балансуючи між комерційністю і андерграундною винятковістю. Відтак фільм вийшов цікавий, бо з однієї сторони не опустився до попси, а з іншої виплеснуте підсвідоме не залило настільки, щоб гранично депресанути і залякати. Тому це не та ситуація, коли можна обмежитися банальною відповіддю на банальне запитання "чи було страшно".
Показово, що Джонні Депп почав свою акторську кар"єру, зігравши у "Кошмарі на вулиці В'язів". Тоді йому був 21 рік. З "легкої" руки Фредді Крюггера, Джоні зарекомендував себе як актор, який може прикрасити будь-який, навіть посередній фільм. Так, окрім культових Джармушівського "Мертвяка" (Deadman) та Гілліамівських "Страху та ненависті в Лас-Вегасі" (Fear and Loathing in Las Vegas) у фільмографії актора з'явилися ніякі "Дев'яті ворота" Поланського, з претензією на стильність "Жінка астронавта", зірково-дуетний (разом з Де Ніро), але невиправдано слабенький "Донні Браско". Чомусь на думку спадає дивний каламбур-асоціація: У кінематографі є принаймні три актори, які і у сорок зможуть зіграти двадцятирічних - Олег Меншиков (завдяки Михалкову), Том Круз (завдяки зросту) і, власне, Джонні Депп (завдяки, напевно, тому, що не п'є і займається спортом:).
Депп насправді вдало списався у тематику і настрій "Із пекла", залишивши при цьому місце і для інтимної лінії, що було не зовсім властиво попереднім спробам в фільмах про "Джека Потрошителя". Його герой - інспектор Фредерік Аберлайн крім своїх безпосередніх обов'язків (шукати вбивць) любить покурити "дурь" і, як не бере, то дещо позадиристійше. У таких "запливах" під барабанний стукіт серця та серед набору галюнів йому ввижаються вбивста Лондонських "нічних метеликів". Підсвідоме знайомство з Джеком Потрошителем продовжується реальними серіями сюжетних ліній з різними персонажами, кожен з яких цілком можливо міг бути серійним вбивцею. І так, щоразу інспектор намагається попередити звіряче вбивство, яке немає мотивів, а все більше схоже на ритуал. Фабула набуває значної ширини за рахунок причетності Масонського ложа та наявності повій, які стали свідками темних епізодів із життя монархів.
Концентрація на певних деталях зменшує інтенсив і призводить до несуттєвих повторень. (Напр. Джек-Потрошитель давав своїм жертвам виноград, щоб викликати у них довіру). Можливо, інтрига фільму стосовно ідентифікації Джека-Потрошителя і програє. Вже занадто явно виділявся один із підозрюваних. Але, загалом, фільм пішов набагато далі у розкритті механіки самого безумства, в цьому плані творці фільму копнули глибоко. Деталізація медичної сторони надає фільму шарму "Франкенштейна Меррі Келлі", а психологічна глибина чомусь навіяла "Сімку" (Se7en). Роль Деппа дуже нагадала ще одну вдалу роль у фільмі "Спляча долина" (Sleepy hollow).