Нове італійське кіно

Увійти через
Реєстрація
 
Нове італійське кіно
 
Новини: Нове італійське кіно

В Україні знову показують італійське кіно. І що найцікавіше 4 фільми з 5-ти демонстрованих є продуктом італійського кіномагната Доменіко Прокаччі. Тобто складається враження, що в Італії окрім Прокаччі кіно не знімають, або ж це зовсім незалежні стрічки, які можливо і мають до слова "артхаус" певне відношення, але лише відносне. Під егідою кінопрокатної компанії "Артхаус Трафік" жителі 9 міст України отримали можливість переглянути добірку італійських фестивальних фільмів. Містами, в яких ще заплановані покази залишаються Донецьк і Дніпропетровськ.

Щодо програми, то її відкриттям був фільм італійського режисера Нанні Моретті "В нас є Папа!" (Habemus Papam, 2011). Цьогоріч режисера запросили очолити журі 65-го Каннського фестивалю. Фільм вперше в Україні показували в липні 2011 року, в рамках другого Одеського кінофестивалю. Стрічка, яка мала б стати "гвіздком" програми на жаль дещо спотворює враження про сучасний стан італійського кінематографу. Те, що мало б набути певного сатиричного змалювання у фільмі показано настільки кволо, що ця стрічка за відсутності драматизму і несподіваних сюжетних катаклізмів діє краще, ніж будь-яке снодійне. Ідея відсутності справжнього авторитету, який би міг повести увесь віруючий католицький світ за собою цікава, але режисер Моретті, який до речі виступає в одній з головних ролей, все це змальовує стримано і примітивно.

Кадр з фільму "В нас є Папа!"

Від жартів, якими наповнена стрічка сміятись зовсім не хочеться, адже вони настільки ж консервативні, як і намагання Моретті вийти сухим з води: зняти некоректне кіно про Папу, але оминувши скандальність чи радикальність, яка була б виправданою.

Другою стрічкою фестивалю стала комедія "Та й нехай" (Qualunquemente, 2011). Інколи цей фільм нагадував гумор із сучасних російських комедій, та, зрештою, головним синонімом фільму є українська політична реальність, яка дуже точно вписується у зафільмований балаган. Фільм ілюструє вигадану історію бандюгана-кандидата у мери, Четто із провінції, який настільки безцеремонний, що може казати виборцям казна-що, а зрештою навіть стати головним у місті. Увесь фільм герої намагаються розвеселити глядачів смішними і не дуже жартами, які не несуть у собі якогось підтексту.

Стрічка третього фестивального дня - найсильніша робота із усіх представлених. "Кого я хочу більше" (Cosa voglio di più, 2010) - пронизана драматизмом історія мінливості кохання і сексу, які на різних етапах нашого життя витинаються на перший план. Вона мешкає із чоловіком, який приваблює її все менше і менше. І ось тут вона зустрічає іншого, потяг до якого ладен подарувати їй шанс вибратись із запланованого і прісного сімейного майбутнього. Для нього ж ця інтрижка спроба втекти від буденних майнових проблем, в яких він має виступати як їх розв’
язувач. Але з цією роллю він не справляється, а тому з радістю поринає у сексуальні втіхи з майже незнайомкою.

Кадр з фільму "Кого я хочу більше"

Фільм розповідає історію двох нещасних, які ладні подарувати одне одному чудовий секс, але ніяк не готові повністю полишити своє минуле. Стрічка тримає увесь час у напруженні, а її фінал правильно розтавляє усі крапки над «і».

Наступного дня «Артхаус Трафік» запропонував фільм «Холості постріли» (Mine vaganti, 2010), в якому тема прихованого гомосексуалізму винесена на перший план. Актуальна ситуація для кожного гея: як сказати рідним про власну орієнтацію, показана у фільмі у дещо перебільшеному вигляді. Стрічка розповідає про італійську провінційну родину, у якій двоє синів притримуються іншої орієнтації. Після того, як один із них розповівши це за сімейним обідом «довів» батька до інфаркту, інший не поспішає дарувати таку ж звістку.
Протягом фільму режисер нам підносить безліч кумедних ситуацій, але в загальному все зводиться до того, що гомофобію потрібно викорінювати. Усе це подано по-італійськи емоційно, а тому інколи нагадує якусь із серій довгограючого телевізійного «мила».

Останній день фестивалю обійшовся без десерту. Фільм «Білий простір» (Lo spazio bianco, 2009) - це соціальна драма, в якій нас змушують чекати фіналу. А у нього є два варіанти закінчення: позитивний і негативний. І якщо аж надто не пройнятись складною життєвою ситуацією головної героїні, дивитись цей фільм всеодно, що чекати на ту, що приходить з косою. Не дарма кажуть, що її очікування страшніше за результат. З усього побаченого можна зробити висновок, що італійське кіно представлене у 5-ти картинах рухається в одному напрямку. Фільми, які були обрані до показу дуже розмито ілюструють стан «нового італійського кіно», а швидше виносять йому не зовсім поблажливий вирок.

mivanukha 21 травня 2012
Коментарі
 
Ім’я
17 січня 2017
Ваш коментар
Скількі буде два помножено на два?
 
сім
чотири
вісім
один
шість
два

Підписатися на обговорення
Мирка
Мирка 23 травня 2012 12:11
Максимуха - стаття - круть!!! все дуже вдало підмічено, багато влучних зауважень, словом обєктивно і правдиво. Дякі!!
Рейтинг повідомлення: +1
 

популярні статті

Найкращі акаунти голівудьских зірок в @Instagram

Для публічних особистостей Instagram - це ще одна можливість зробити собі безкоштовну рекламу або ж просто утримати вірну армію фанатів за...

21 вересня 2013

109
143099

Музичний Джеймс Бонд: 10 кращих саундтреків

22 фільми потому і в очікуванні 23ого давайте згадаємо 10 найяскравіших саундтреків до «Джеймса Бонда».

17 жовтня 2012

13
67433

10 "не-сутінкових" фільмів про вампірів

Кінопортал kino-teatr.ua пропонує увазі відвідувачів 10 фільмів про вампірів, відомих і невідомих, якісних і фарсових, а головне -...

18 листопада 2012

72
30691

10 режисерів незалежної України

10 кінорежисерів, які творили нове українське кіно: різне і неоднозначне.

24 серпня 2012

55
20614

TOP-10 найбільш провальних фільмів в історії кіно

10 фільмів, які зазнали найбільшого краху в прокаті

24 червня 2012

131
20111