Фільм Ми, наші улюбленці та війна 2024

Алла Пасікова: Головне – це почуття гумору


 Алла Пасікова: Головне – це почуття гумору
27 листопада в столичному кінотеатрі «Кінопанорама» починається обмежений прокат української комедії «Жучок» режисерів Алли Пасікової та Андрія Ржанова за сценарієм Георгія Фоміна. Кореспондент порталу kino-teatr.ua зустрівся з Аллою Пасіковою (далі в тексті – АП.) та PR-менеджером стрічки Наталєю Климченко (далі в тексті – НК.) та поговорив з ними про їхній неординарний проект. І не тільки.
КТ. – А як, власне, виникла ідея фільму?
    АП. – У нас такі ідеї виникають перманентно. Ми з автором сценарію Георгієм Фоміним навчалися разом у Юрія Герасимовича Іллєнка, ми вже бозна скільки років дружимо і періодично – раз в 5 років – щось таке намагаємося знімати. І після кожного проекту ми кажемо: «Всьо, це останній раз, більше ніколи». Але потім, коли ця ломка проходить, ми починаємо все знову.
КТ. – Тобто до цього ви вже щось знімали разом?
    АП. – Ну так, ми знімали ще навчаючись в інституті, а після того я знімала дебют на Довженка (Національна кіностудія – КТ), потім знову минуло 5 років, і у Жори виявися такий сценарій, який досить довгенько у нього лежав. Він виглядав досить малобюджетно, але в ньому, як мені здалося була така крепка драматургія, то ж ми вирішили, що вже час спробувати його зняти.
КТ. – А малобюджетність що означає?
    АП. – Я точної цифри, до речі, не знаю. Після 30 тисяч умовних одиниць я вже перестала рахувати і впала в депресію, адже я розраховувала, що це буде набагато менше. Думаю, що вийшло десь між 40 і 50 тисячами умовних одиниць. Багато чого можна було б зробити корисного на ці гроші, але ми ось так вирішили.
КТ. – У вас в титрах написано щось на зразок «Зум. Незалежне виробництво». Що це означає – незалежне? Ви і Жора дістаєте якісь гроші і починаєте знімати, чи все ж це у вас якось організовано?
    АП. – Звичайно, у нас був дорослий нормальний процес, хіба що продюсера немає. Тобто продюсер фактично я: я дістаю гроші і ми починаємо виробництво. І до того ж гроші – не головне, вони досить маленькі як для виробництва. Головне, що у нас є команда: є оператор, є художник, є звукорежисер, які практично безкоштовно на такому професійному рівні працюють.
КТ. – А ви, власне, знімали в жанровому розумінні? І чи співпав отриманий результат з задумом?
    АП. – Ми задумували фільм в такому легкому жанрі. Зарозумілі фільми мне дістали, адже до цього я знімали такі естетські, артхаузні стрічки, і тепер я захотіла таке просте кіно для широкого кола глядачів. Але все одно вийшло так по результату, що від себе далеко не підеш, тож і вийшла у нас хоч і комедія, але трохи зарозуміла. «Жучок» - стрічка хоч і для широкого глядача, але рівень якого трохи вище середнього, такого, щоб хоч Чехова читав.
    НК. – Хочу ще додати, що на допрем’єрних показах я бачила, що навіть десятирічні діточки, яких батьки допустили до перегляду, розуміли, що це комедія і сміялися над тими жартами, які вони могли вирізнити. Тобто це комедія, в якій багато шарів, і необов’язково щось закінчувати, щоб сміятися підчас її перегляду.
КТ. – А що означає для вас поняття «широка публіка»?
    НК. – Я сподіваюся, що на всіх сучасних засобах отримання кінематографічного контенту – в кіно, на телебаченні, в інтернеті – знайдеться достатня кількість глядачів, які в змозі  оцінити його філософський підтекст, його гумор, гру акторів, задум режисерів.
КТ. – Тобто ви оптимісти в цьому розумінні?
    АП. – Ні, ми песимісти (сміється). Ми знаємо, що в нашій країні є такі глядачі, які зрозуміють наш фільм, але проблема в тому, що вони не ходять в кінотеатри. Я займалася україномовним дубляжем фільмів майже 10 років, тож я знаю, що в кінотеатри ходять переважно люди 15-16 років. Але це не наш глядач. Наш глядач, напевно, сидить вдома і, можливо, дивиться фільми в інтернеті. І треба до нього донести інформацію про наш фільм. Але як це зробити ми поки думаємо.
КТ. – І які є ідеї щодо цього?
    НК. – Поки ми покажемо фільм в «Кінопанорамі», потім будемо намагатися показати його по телебаченню. Можливо також, що ми створимо власний продакшн, і на його сайті надамо можливість перегляду «Жучка» там.
    АП. – Будемо намагатися прививати глядачу гарний смак (сміється).
КТ. – А ви не мали стосунку до проекту «Шлях мерця»? Я колись читав сценарій.
    НК. – Так, це сценарій Жори і я його перекладала українською, але цей проект буде реалізований іншим продакшеном. Невдовзі мають розпочатися зйомки, адже зараз Держкіно відновлює підтримку національного кіно.
    АП. – Але я вважаю, що в наших нинішніх обставинах аморально знімати  кіно більш, ніж за 50 тисяч доларів. В стані війни це аморально, тому 50 тисяч доларів, фотоапарат – і вперед!
КТ. – До речі, «Жучок» на що знято?
    АП. – На фотоапарат.
КТ. - Хочу ще раз повторити своє питання про жанрову приналежність вашого фільму.
    АП. – Це комедія.
КТ. – Я розумію, але іноді вона не дуже смішна за своїм змістом.
    АП. – Це, до речі, випадково вийшло, що фільм в якомусь розумінні антиросійський: Жора писав сценарій вже дуже давно, до всіх цих подій.
НК. – Я б визначила «Жучок» як трагікомедію, або чорну філософську комедію. Там крім сміху дуже багато різних філософських підтекстів. Це фільм і про зраду, і про те, що людина рано чи пізно отримує покарання за свої вчинки, і про міжнаціональні стосунки. Є там і щось театральне.
КТ. – А не надто театральне, як вам здається?
    АП. – Ми нарочито так робили, адже не було потреби в якомусь такому реалізмі, як ось, наприклад, у Матєшка в останньому фільмі на схожу тему. Ми цією театральністю хотіли підкреслити гротеск. Правдивими мали бути тільки акторські переживання, а решта мала бути театральною.
КТ. – А немає побоювань щодо сприйняття певних моментів фільму? Окрім антиросійських моментів, там можна побачити і критичне ставлення і до українців, і до Кавказу.
    АП. – Є звичайно, але в людини має бути почуття гумору, і якщо його немає, то тоді не в національності справа. Але я, до речі, показувала «Жучка» в ісламському культурному центрі і жодних проблем не було. Вони нє осєрчалі.
КТ. – А для якої вікової категорії ви призначаєте свій фільм?
    АП. – Після 25-ти років: людина вже має бути зі сформованим мозком. Хоча, певно, це не від віку залежить: от своїм батькам я б цей фільм не показувала, вони б цього не зрозуміли, були б незадоволені.
    НК. – Чим? Тим, що ти знаєш лайливі слова? (сміється)
    АП. – Ні, не в цьому справа: їм просто не було б смішно.
КТ. – А чи правда, що ідея сценарію фільму народилася у Георгія з якогось реального факту?
    НК. – Георгій просто достатньо довгий час мешкав на Кавказі і там надивився різних історій. І серед них була і історія про те, як акторів захопили за схожий (як у «Жучку») вчинок. Можливо, точно такої історії, яку розказано у фільмі і не було, але вона вся складена з різних реальних шматочків та персонажів.
КТ. – Виробництво фільму закінчилося 2 роки тому. Чому саме зараз ви вирішили його оприлюднити?
    АП. – Підчас Майдану це було б неетично. Тоді зовсім інші думки були, а потім війна. А зараз все ніби трохи заспокоїлося, і ми подумали, що пора вже це все на світ виводити.
КТ. – А на фестивалях не показували ваш фільм?
    АП. – Мені здається, що наше кіно не дуже фестивальне. Не знаю, немає в ньому такого естетства.
    НК. – Мені здається, що фестивалі обирають таку актуальну тему, дуже загострену, а у нас кіно більш глибоке.
КТ. – Але ж здається, що саме зараз, після 13 листопада, ваше кіно дуже актуальне.
    НК. – Ну, може ми спробуємо показати його десь за кордоном.
    АП. – Але спершу подивимося як фільм піде в «Кінопанорамі»: кажуть що ролик там іде на ура!
КТ. – Що ж, бажаємо вам успіхів і тримайте нас в курсі щодо ваших творчих планів.
Алексей Першко 25 листопада 2015


Avatar
Ім'я:
29 березня 2024

популярні Інтерв'ю


Сестри Перрон: Як вижити в будинку із привидами Сестри Перрон: Як вижити в будинку із привидами

Андреа і Сінтія Перрон - старша і одна з молодших сестер, яким довелося виживати в справжньому будинку з привидами. Саме їх історія лежить...

24 липня 2013 51872
Юрій Рудий: Моє кіно - для українок
ексклюзив
Юрій Рудий: Моє кіно - для українок

Як і варто було припускати, в Україні кіно знімається не тільки за державної підтримки. Знаходяться і сміливці, які ризикують вкладати у...

10 жовтня 2019 48552
 Ілля Гладштейн: Кіно42 - новий будинок кіно
ексклюзив
Ілля Гладштейн: Кіно42 - новий будинок кіно

Дізнавшись про те, що в Києві в найближчому часі відкривається новий артхаузний кінотеатр «Кіно42», кореспондент порталу Kino-teatr.ua...

29 листопада 2019 48181
Ноемі Мерлан: Головне - акторська магія
ексклюзив
Ноемі Мерлан: Головне - акторська магія

6 лютого на екрани України виходить один з найпомітніших французьких фільмів року - стрічка Селіни Сьямми «Портрет дівчини в огні». Будучи...

30 січня 2020 47497
Ніколас Елліотт: «Астенічний синдром» - шедевр
ексклюзив
Ніколас Елліотт: «Астенічний синдром» - шедевр

Бесіда з кінокритиком та відбірником Міжнародного кінофестивалю в Локарно Ніколасом Елліотом про минуле та майбутнє українського кіно і...

20 серпня 2019 47002