Антельм Відо: Одеса – міфічне місто

Увійти через
Реєстрація
 
Антельм Відо: Одеса – міфічне місто
 
Новини:  Антельм Відо: Одеса – міфічне місто
Незважаючи на вкрай напружений робочий графік підчас проведення 7-го Одеського Міжнародного Кінофестивалю його програмний директор Антельм Відо знайшов час зустрітися з кореспондентом порталу kino-teatr.ua і розповісти про своє захоплення Танжером та Одесою, захват від Майдану та плани на майбутнє.
КТ. – Напевно нашим читачам відомо, що ти є програмним директором Одеського міжнародного Кінофестивалю, але не міг би ти детальніше розповісти про свою професійну кар‘єру?
    АВ. – Я живу в Україні вже 5 років; вчився в університеті Ліона за спеціальністю «література та соціальні науки», а потім розвернувся в прямо протилежному напрямку і почав вивчати менеджмент….
КТ. – В якій царині? Фінанси?
    АВ. – ні, ні, заклад називався «школою менеджменту» і був приватним. А в якості спеціалізації я обрав менеджмент культури, і кіно я обожнював ще з дитинства і завжди хотів працювати саме в цій царині. Але не в якості режисера – я відчував, що у мене немає необхідних артистичних нахилів. Я бачив себе організатором фестивалів і подібних заходів, і ще підчас навчання в школі менеджменту я приймав участь в організації фестивалю короткометражних фільмів. А потім я кілька років працював в Малайзії, де організовував фестиваль європейського кіно; після цього – в Марокко, в Танжері. Там я працював в Сінематеці – колись це був старий кінотеатр в центрі міста, який було викуплено колективом артистів та художників і перетворений на Сінематеку, де показувалися старі гарні фільми і зберігаються класичні марокканські фільми.
КТ. – Вибач, що перериваю, але побувати в Магрибі та зокрема в Танжері – це моя мрія.
    АВ, - Розумію, адже Танжер – це неймовірне місто, у якого є багато спільного з Одесою. Ці 2 міста належать до числа міфічних, до яких також можна причислити єгипетську Александрію та Бейрут: всі вони були та залишаються міжнародними портами, які завжди приваблювали багато артистів, митців та письменників і які завжди надихали їх. Можливо зараз вони й втратили часточку своєї величі, але все ще зберігають свою унікальну душу. Для мене Танжер – це місто Анрі Матісса та Rolling Stones, які написали там Paint It Black.
КТ. – А десь неподалік розгортаються події Під покровом небес» - роману Пола Боулза, який майже все життя прожив в Танжері, і фільму Бернардо Бертолуччі.
    АВ. – Так, а ще треба згадати Джека Керуака, який провів там багато часу. То ж Танжер – дійсно вражаюче місто, з якого я іммігрував до України.
КТ. – Назавжди?
    АВ. – Подивимося. Так от, про Україну я тоді нічого не знав, ніколи тут не бував (як і в Східній Європі загалом), але я хотів поїхати закордон і продовжувати працювати в аудіовізуальній царині. Французький Інститут в Україні як раз шукав когось, хто б зайнявся культурним співробітництвом. Мені було запропоновано пост аташе з аудіовізуальних питань, який я із задоволенням прийняв. Для мене це було стрибком в невідомість, але потім мені тут дуже сподобалося. Хоча контраст спочатку був неймовірний: коли я їхав з Танжера, там було більше 30 градусів спеки, а до Києва я потрапив в середині жовтня і тут панувала дещо інша атмосфера. Та й культурна різниця давалася взнаки: марокканці – дуже експансивні люди, дуже гостинні та відкриті, а українці мені спочатку здалися дещо іншими. Хоча і вони після кількох чарок горілки стають такими ж відкритими ті гостинними (сміється). Отже, я пропрацював 2 роки у Французькому Інституті в Києві, займаючись культурним співробітництвом: всім відомі Французький Кіноклуб або ж «Французька весна», а також і інші події, майстер-класи, ательє та подібні заходи, що їх проводять в Україні за сприяння Французького Інституту.  А коли мій контракт в жовтні 2014-го закінчився, сталися 2 події: почався Майдан і мені запропонували доєднатися до команди Одеського Кінофестивалю. Обидві ці події стали для мене поворотними. Підчас Майдану я побачив, як народ може змінити хід речей, і я цей урок засвоїв назавжди, адже я відчуваю до всіх учасників цієї події абсолютний захват. Що ж стосується Одеського фестивалю, то коли мені запропонували стати членом команди…
КТ. – Якщо не секрет, від кого ти отримав пропозицію?
    АВ. – Мені зателефонувала Юлія Сінкевич (генеральний продюсер ОМКФ – КТ.), адже вона знала, що я виходжу на трансферний ринок в якості вільного агента – за аналогією з футболом (сміється). Я з задоволенням прийняв цю пропозицію. І ось вже три роки я працюю в команді ОМКФ, і для мене це – фантастичний досвід. На той момент я вже знав Одеський фестиваль в якості глядача, і мені дуже подобалася місцева атмосфера. До того ж для мене Одеса – абсолютно кінематографічне місто, тут є справжня любов до кіно та неймовірний ентузіазм. І опинитися так би мовити з іншого боку екрану здалося мені чудовою ідеєю.
КТ. – А директором програм ОМКФ ти став 2 роки тому, адже так?
    АВ. – Так, це сталося на початку 2015-го року. І тут важливо підкреслити, що я не вирішую все одноосібно – на фестивалі є відбірковий комітет, серед членів якого в першу чергу треба відзначити Аліка Шпилюка. Саме він не тільки був в перші роки існування фестивалю артистичним директором, але і є, з моєї точки зору, ключовою фігурою для кінематографічного світу України. Алік допоміг мені багато в чому і продовжує робити це і зараз – він консультує мене, ми дуже багато дискутуємо про різні фільми, і радує те, що дуже часто наші смаки співпадають. І взагалі всі рішення щодо програми ми приймаємо консенсусом. Для мене це дуже важливо – ми дуже часто сперечаємося щодо побачених фільмів, яких отримуємо величезну кількість (цього року, наприклад, майже 9 сотень). Ми всі дотримуємося головного принципу у відборі фільмів – це фільми авторські, але які призначені широкій публіці.
КТ. - А чи є в програмі фестивалю фільми, проти яких ти, як програмний директор, був категорично проти?
    АВ. – Ні. У кожного члена відбіркового комітету, звичайно, є право вето, але ми рідко ним користуємося – ми віддаємо перевагу дискусії та консенсусу. І в результаті виходить, що всі фільми в програмі фестивалю дорогі кожному з нас, кожен фільм – ніби наш власний твір. І коли мене питають, який з фільмів програми мій улюблений, мені дуже важко відповідати – я готовий захищати кожен фільм, кожен кадр, захищати так, ніби я сам їх зняв.
КТ. – Цього року в програмах фестивалю з‘явилися нові програми – європейського документального фільму і телесеріалів. Кому належала ця ідея?
    АВ. – Як і майже все на фестивалі, це була колективна ідея. Стосовно документального кіно, то 2 попередні роки у нас вже було багато неігрового кіно у позаконкурсних програмах, в програмі «Шлях до свободи», присвяченій Майдану, революції гідності та всім аналогічним подіям по всьому світі. Ще була програма неігрових фільмів про музику. Тож ми готували публіку до документального кіно останні 2 роки, а цього року ми відчули, що публіка готова, і вирішили запустити нову конкурсну програму неігрового кіно. Що ж стосується програми телесеріалів, то Юлія Сінкевич вже давно хотіла організувати її і я підтримав її, адже багато фестивалів – навіть такі як Канни чи Берлін – показують в своїх програмах серіали. Тим більше, що у нас на програмі «Серіали!» є чудові партнери - Media Resources Management та FILM.UA
КТ. – А наступного року теж варто очікувати чогось новенького?
    АВ. – Я дуже на це сподіваюся, адже наша команда намагається відображувати все різноманіття світового кіно – чи то географічне, жанрове чи форматне.
КТ. – До речі, у мене є ідея щодо того, який фільм показати наступного року на Потьомкінських сходах: ти і сам чудово знаєш, що 2004-го Pet Shop Boys на замовлення мерії Лондона написали саундтрек до «Панцерника «Потьомкін» для показу на Трафальгарській площі.
    АВ. – А можна я прокоментую це «не під запис»?
Алексей Першко 22 серпня 2016
Коментарі
 
Ім’я
25 квітня 2017
Ваш коментар
Скількі буде два помножено на два?
 
сім
чотири
два
один
шість
вісім

Підписатися на обговорення

популярні інтерв'ю

Сестри Перрон: Як вижити в будинку із привидами

Андреа і Сінтія Перрон - старша і одна з молодших сестер, яким довелося виживати в справжньому будинку з привидами. Саме їх історія лежить...

24 липня 2013

85
42684

Баррі Зонненфельд: "Люди в чорному 3" мають найкраще 3D

Напередодні виходу у всіх сенсах фантастичної комедії «Люди в чорному 3» режисер Баррі Зонненфельд давв ексклюзивне інтерв'ю кращому...

13 травня 2012

79
15564

Віра Фарміга: Я вивчала демонологію заради "Закляття"

Актриса Віра Фарміга напередодні прем'єри містичної картини "Закляття", заснованої на реальних подіях, розповіла про свій досвід...

17 липня 2013

104
14961

Грег Хедсон:Схожого на "Морський бій" раніше не знімали

Ветеран війни в Іраку, який втратив на полі бою обидві ноги, Грегорі Д. Хадсон розповів кращому українському кінопорталу kino-teatr.ua про...

26 квітня 2012

112
14395

Марина Петренко: "Джентльмени удачі" - чесний фільм

За пару місяців до виходу римейку культової радянської комедії «Джентльмени удачі», яким зайнявся Тимур Бекмамбетов, виконавиця головної...

26 жовтня 2012

109
14165