Фільм Ми, наші улюбленці та війна 2024

Антоні Марсіано: Іггі Поп об'єднує покоління


Антоні Марсіано: Іггі Поп об'єднує покоління

Напередодні української прем'єри французької комедії "Холотяки у відриві" кореспондент kino-teatr.ua зустрівся в Парижі з її режисером Антоні Марсіано

- Як народилася ідея цього фільму?
    АМ. – Нам з Максом (Макс Бубліль – виконавець головної ролі та співавтор сценарію) по 30 років, і якось нам спало на думку – а чи будемо ми і через 20 років такими ж зрілими у нашому ставленні до родини та подібного роду обставин. І ми вирішили в центр майбутнього фільму помістити двох «шибайголів» (оригінальна назва стрічки перекладається приблизно так) – 30-річного та 50-річного – які ставлять собі одні й ті ж питання, і подивитися, що з цього вийде.
- Ви писали сценарій майже 3 роки. Чому так довго?
    АМ. – Писали ми майже 4 роки, а сталося так з багатьох причин: по-перше, тому що ми починали писати сценарій не повнометражки, а певний набір скетчів, просто щоб посміятися, але потім зрозуміли, що ні про що, що ми маємо спробувати розповісти історію. Потім ми зрозуміли, що ця історія в її тодішньому вигляді не цікава нам самим,а, отже, не буде цікавою нікому. Коли ми написали історію, яка зацікавила нас самих, ми зрозуміли, що персонажі не надто переконливі, і їх треба змінювати. В решті решт, ми написали історію, яку нам захотілося розповісти усім, але треба її було перетворити на комедію – з притаманним їй ритмом і іншими атрибутами. Коли ми впоралися і з цим, за читання сценарію взялися продюсери, які видали нам купу зауважень, ремарок та побажань, і ми взялися за переписування сценарію. А це – процес, який займає купу часу.
- А у вас уже був продюсер, коли ви писали сценарій?
    АМ. – Протягом останнього року. Три попередніх роки ми працювали на свій страх та ризик.
- А де коріння цього фільму? В скетчі? В стенд-ап комеді?
    АМ. – Ні. Звичайно, стенд-ап – це те середовище, звідки ми з Максом прийшли, середовище, яке навчило нас ритму жарту. Але наш фільм – зовсім інша справа, нам треба було розповісти історію, а це вже зовсім інша робота. І цьому ми вчилися самі: дивилися фільми, намагалися писати, потім знову дивилися фільми і все переписували, сперечалися. Це був зовсім невідомий нам досвід.
- В такому випадку, на які фільми, на яких режисерів ви орієнтувалися?
    АМ. – Нам дуже подобається те, що робить Джадд Апатоу: у нього є сцени, які ми раніше не бачили в фільмах. Ми розуміли, що це щось нове, і що це щось нас зачіпаю, і, звичайно ж, смішить. Тож найбільший орієнтир для нас – це Апатоу. Але я особисто великий прихильник Вуді Аллена, тому що він теж з тих режисерів, які завжди прагнуть чогось нового – нових історій, незвичних персонажів. І комедія саме в цьому для мене і полягає – показувати щось таке, чого раніше не бачили. Знімати сцену, в якій хтось ховається в шафі мені не цікаво, це вже було. А в нашому фільмі є свіжі ідеї, і саме це мені в нім подобається найбільше.
- А чому одним з другорядних, але дуже важливих персонажів стрічки ви обрали Іггі Попа? Це було передбачено в сценарії від самого початку чи це була імпровізація?
    АМ. – Ні-ні, це було передбачено. Звичайно, його поява в кастингу була з області фантастики, як, до речі, і Алена Шаба: роль батька нареченої головного героя ми писали спеціально для Алена, але і мріяти не могли, що він дійсно зіграє її. А взагалі нам було важливо знайти щось, що поєднувало б 30-річного та 50-річного шибайголів, і бажано – з музичного світу. Це мав бути музикант водночас і відомий, але відомий обмеженому колу поціновувачів через певну революційність його музики. І ми зрозуміли, що Іггі Поп може бути відомий і 30-річному і 50-річному, але в той же час знають його далеко не всі. До того ж, ми з Максом обожнюємо Іггі Попа, і ми зрозуміли, що музика Іггі може стати тією базою, на якій зародиться дружба.
- Тобто і для вас Іггі – культовий персонаж?
    АМ. – Звичайно, він – один з символів панку. Але має відзначити, що на момент мого народження Іггі записав вже купу альбомів, то ж можна сказати, що я з другого «іггі-покоління». Спочатку я слухав групи, які грали музику Іггі, які ним надихалися. Вони змусили мене полюбити музику Іггі. Серед них Red Hot Chili Peppers  - вони підштовхнули мене до Іггі Попа. І коли я став слухати альбоми Іггі, я розумів, що насправді я багато чого з них вже чув. А от мій батько був справжнім фаном Іггі, і коли він побачив у мене його альбоми, ваін спитав, звідки я знаю Іггі. Такі люди як Іггі – чи як Девід Боуї чи всі «ролінги» - вони об’єднують покоління.
- А чому ви обрали для фільму саме альбом Lust for Life? Тому ще це ваш особистий фаворит чи тому, що це знаковий альбом для багатьох поколінь?
    АМ. – І те, і інше: я обожнюю цей альбом, і тому що головна пісня з нього відбилася на долях багатьох людей. І, в решті решт, я просто хотів, щоб ця пісня прозвучала у фільмі. Вона звучить у нас двічі і задає фільмові ритм.
- А до зйомок ви з Іггі не були знайомі особисто?
    АМ. – Ні, що ви!
- І як пройшло знайомство?
    АМ. – Це було неймовірно! Одного разу ми з ним вечеряли, і я весь вечір діставав Макса: «Дивись, це ж сам Іггі Поп сидить з нами за одним столом!» Мені здавалося, що я дивлюся телевізор!
- В такому випадку зрозуміла реакція персонажу, зіграного Аленом Шаба, який торкається Іггі, щоб пересвідчитися в його реальності.
    АМ. – З Аленом взагалі окремий випадок.! По-моєму, на зйомках він так до кінця і не повірив в реальність Іггі, але все ж попросив купити який-небудь його альбом та взяв автограф. Ален взагалі – велика дитина. На зйомках сцен з Іггі він весь час мене питав: «Що мені робити, Антоні?»
- Вибір Макса (Бубліля) на головну роль очевидний – ви з ним дружите вже років 10, разом писали сценарій фільму. А що стосується інших акторів – як ви їх обирали?
    АМ. – Коли ми з Максом писали сценарій, ми були впевнені, що роль батька нареченої має зіграти Ален Шаба і ніхто інший. Ми розуміли, що у нас відсотків 10 шансів, що він погодиться, але ми писали так, щоб прочитавши сценарій, він одразу погодився б, одразу зрозумів, що це його роль. І нам пощастило – він прочитав сценарій і одразу погодився. Що ж стосується Сандрін Кіберлен, то я вважав, що вона надто молода для ролі матері, але на пробах вона зіграла сценку і миттєво нас переконала. Мелані Берньє ми особисто не знали, але хотіли, щоб між Максом та його нареченою по фільму була справжня хімія, щоб вона була одночасно ніжною, прикольною і такою, що обома ногами стоїть на землі. І на пробах Мелані все це показала.
- А яка фінансова сторона справи: бюджет, збори?
    АМ. – Я не надто сильний в цифрах: бюджет був близько 8 мільйонів євро, а в кінотеатрах фільм переглянуло 1 мільйон 700 тисяч французів. Ось, здається, і все, що мені відомо.
- Тобто фільм окупився?
    АМ. – Так-так, він мав великий успіх у Франції.
- А як вигадаєте, ваш фільм достатньо універсальний, щоб бути зрозумілим в інших країнах?
    АМ. – Мені здається, що його тема достатньо універсальна.
- Тема – так, але мені здається, що його реалії надто «французькі». Як, наприклад, сцена з Патріком Брюелем – треба його знати, щоб зрозуміти гумор ситуації, зрозуміти, що персонаж Макса цитує ййого пісні. Як це можливо перекласти?
    АМ. – Так, правда, з цим проблема. І я, до речі, хотів вирізати цю сцену в експортній версії фільму, але з цим були якісь технічні труднощі. І коли ми робили англійські субтитри, саме з цією сценою ми намучилися найбільше. Але, на щастя, ця сцена не заважає сприйняттю фільму, це лише жарт.
- Маю визнати, що я знаю відповідь на це питання: в інтернеті можна знайти перекладену російською копію вашого фільму, і перекладач чудово впорався з цією ситуацією – він знайшов своєрідний аналог Брюеля – Віллі Токарєва – і Макс говорить фразами з його пісень. І це дуже смішно.
    АМ. – Молодець! Він вкрав мій фільм, але вигадав, як перевести найважчу для перекладу сцену (сміється).
- Треба сказати, що гумор у вашому фільмі достатньо сміливий, а іноді – як у випадку з Іраном – і зовсім неполіткоректний. Чому ви обрали саме Іран об’єктом ваших жартів?
    АМ. – Це просто витало в повітрі: вже давно йдуть дебати з приводу іранської ядерної програми, і триває це вже років 10. І нам захотілося по іронізувати над міжнародним феноменом, який триває так довго.
- Так, сцена в залі ЮНЕСКО доволі смішна.
    АМ. – Тут треба враховувати, що актор, який грає цього персонажа (голову іранської делегації на переговорах по ядерній програмі) – справжній іранець зі своєю – дуже непростою – життєвою історією.
- Він громадянин Ірану чи іранець за походженням?
АМ. – Він народився в Ірані в родині іранських революціонерів, які боролися і проти шаха, і проти режиму Хомейні. В решті решт вони стали політичними біженцями, і те, що їхній син зіграв таку роль, додає фільму додаткового шарму.
- Ваша правда. А чи готуєте ви вже наступні проекти?
    АМ. – Так, ми з Максом пишемо сценарій, але ви вже знаєте нашу історію: ми пишемо, переписуємо, а потім переписуємо переписане.
- І це також буде комедія?
    АМ. – Так, але трохи іншого штибу. Це буде екшн-комедія, пригодницька комедія – жанр, який ми з Максом обожнюємо з дитинства.
- Щось на зразок пригод агента 117?
    АМ. – Так, але менш абсурдне і більш реалістичне, з більш правдоподібними персонажами. Адже агент 117 – якого я просто обожнюю – цілковитий дебіт (сміється). І жарти у нього расистські, і їх я обожнюю не менше.
- Що ж, дякую, і успіхів вам!
Алексей Першко 7 травня 2014


Avatar
Ім'я:
29 березня 2024

популярні Інтерв'ю


Сестри Перрон: Як вижити в будинку із привидами Сестри Перрон: Як вижити в будинку із привидами

Андреа і Сінтія Перрон - старша і одна з молодших сестер, яким довелося виживати в справжньому будинку з привидами. Саме їх історія лежить...

24 липня 2013 51872
Юрій Рудий: Моє кіно - для українок
ексклюзив
Юрій Рудий: Моє кіно - для українок

Як і варто було припускати, в Україні кіно знімається не тільки за державної підтримки. Знаходяться і сміливці, які ризикують вкладати у...

10 жовтня 2019 48551
 Ілля Гладштейн: Кіно42 - новий будинок кіно
ексклюзив
Ілля Гладштейн: Кіно42 - новий будинок кіно

Дізнавшись про те, що в Києві в найближчому часі відкривається новий артхаузний кінотеатр «Кіно42», кореспондент порталу Kino-teatr.ua...

29 листопада 2019 48180
Ноемі Мерлан: Головне - акторська магія
ексклюзив
Ноемі Мерлан: Головне - акторська магія

6 лютого на екрани України виходить один з найпомітніших французьких фільмів року - стрічка Селіни Сьямми «Портрет дівчини в огні». Будучи...

30 січня 2020 47497
Ніколас Елліотт: «Астенічний синдром» - шедевр
ексклюзив
Ніколас Елліотт: «Астенічний синдром» - шедевр

Бесіда з кінокритиком та відбірником Міжнародного кінофестивалю в Локарно Ніколасом Елліотом про минуле та майбутнє українського кіно і...

20 серпня 2019 47002