Ребекка Злотовськи: кохання схоже на радіацію

Увійти через
Реєстрація
 
Ребекка Злотовськи: кохання схоже на радіацію
 
Новини: Ребекка Злотовськи: кохання схоже на радіацію

Ребекка Злотовськи, представниця молодого покоління французьких кінематографістів, яке не відкидає соціальні традиції своїх попередників, зняла мелодраму, яка розгортається в селищі робітників-атомників, над всіма мешканцями якого нависає дамоклів меч радіації. А панацеєю може стати тільки інша «хвороба» - кохання.

Напередодні української прем’єри стрічки кореспондент kino-teatr.ua зустрівся з режисеркою в Парижі.
-   Не могли б ви трохи розповісти про себе, адже ваше ім’я ще невідоме українському глядачеві.
РЗ. – Я народилася в Парижі, в єврейській родині середнього достатку, тож питання про будь-яку артистичну кар’єру навіть не розглядався. Передбачалося, що має отримати якусь «серйозну» професію, от я й вивчала французьку літературу і стала викладачем. Але у мене було величезне бажання займатися кіно, і, вже будучи викладачем французької літератури, я поступила на сценарне відділення в кіно школу…
-   В яку? FEMIS?
РЗ. – Так. Моя логіка була такою: я люблю літературу, я люблю кіно, отже, мені пряма дорога в сценаристи. Уже перед самими випуском з кіно школи я написала сценарій в якості дипломної роботи, який дуже сподобався одному молодому продюсеру.
-   Ви говорите про сценарій «Прекрасної занози» (дебютна стрічка Ребекки Злотовськи з Леа Сейду в головній ролі)?
РЗ. – Так. І цей продюсер переконав мене в тому, що я сама маю зняти цю стрічку. І піддалася на ці умовлянні, і зняла фільм, і – вуаля! – я більше не викладаю, я подала у відставку.
-   Ясно. А зараз ви готуєте якийсь проект?
РЗ. – Так, є дещо в планах, але проект ще на самому початку, а це дуже тривалий процес.
-   Що ж стосується вашого другого фільму, як треба вимовляти назву – на англійський чи на французький манер?
РЗ. – На французький – «Гран Сантраль».
-   Зрозуміло, що стрічка ця не про атомну енергетику, але все ж – чим пояснюється вибір середовища, в якому розгортається дія?
РЗ. – Вибір цей обумовлений двома сапектами – дуже поетичним і трохи політичним. Поетичний аспект полягає на тому, що мені здавалося, що ідея кохання, яку я відстоювала, яку я вимріяла, має багато спільного з зараженням. Не в сенсі СНІДу і інших пошестей, з якими людство, на жаль, все частіше стикається останнім часом, ні. Я маю на увазі темну, барочну, токсичну сторону кохання, кохання як свого роду хвороба. На кшталт того, як в 16-17 сторіччях меланхолія вважалася хворобою, причина якої полягала в надлишку «чорної жовчі». Так і кохання – воно заражує двох людей, і ніхто не знає, як вона проникає в них, але воно проникає, не наносячи видимих ушкоджень. Так само, як і радіація. Радіація абсолютно невидима, вона – як і хвороба кохання – може вразити людину будь-де. Від радіації – як і від кохання – незрозуміло як позбавлятися, хіба що чекати, поки вона сама вийде з організму. Обидві ці хвороби небезпечні і тривожні, і треба мати сміливість, щоб протистояти їм. Політичний же аспект полягає на тому, що ядерна енергетика – це зона забороненого, ми не можемо входити на територію атомних станцій, а людей, які там працюють, не приймають до уваги, на них плюють. Я писала сценарій вже після Чорнобиля, але ще до Фукусіми. І про Чорнобиль практично забули, і якби не Фукусіма, то про нього забули б остаточно. І все ж мене цікавила ядерна енергетика не в розрізі пов’язаних з нею катастроф, а з точки зору простих людей, які в ній працюють. Адже тільки після Фукусіми про цих людей знову згадали, і виявилося, що вони не просто існують, що вони – герої. І катастрофа на Фукусімі сприяла зйомкам мого фільму – вона дуже багатьох змусила зацікавитися цією темою, що сприяло пришвидшенню фінансування «Гран Сантраль».
-   А ви не бачили українську короткометражку «Ядерні відходи»?
РЗ. – Ні.
-   Раджу, адже це дуже виразний фільм на 20 хвилин і без жодного слова. І він вже має безліч призів, в тому числі і «Леопард завтрашнього дня» у Локарно.
РЗ. – Гаразд, я запам’ятаю – «Ядерні відходи».
-   А як ви спромоглися зібрати такий вражаючий акторський ансамбль?
РЗ. – З Леа Сейду все було, як і на першому моєму фільмі. Тоді я проводила кастинг на головну роль, і, побачивши її, одразу зрозуміла, що мені потрібна тільки вона. Так і в «Гран Сантраль». Схожим чином все сталося і з Тахаром Рахімом. Коли я пишу сценарій, то я маю бачити обличчя персонажів, і у випадку з Гарі це було обличчя Тахара. Це було на рівні інтуїції, грати Гарі мав він і тільки він. До того ж це було ще й викликом – ніколи не знаєш, чи вдасться отримати того чи іншого актора, і мені треба було заключити з самою собою парі, що це буде Тахар і ніхто інший. Думаю, така прив’язаність до нього пов’язана з тим, що він вразив мене своєю грою в «Пророку» Жака Одіара і в «Коханні та подряпинах» Лу Є. Мені був потрібний актор відомий і невідомий одночасно., актор, здатний грати зі своїми попередніми ролями. Це як шкіра, яку йому треба знімати: глядач бачить Тахара у в’язниці, у його свідомості він занурений в це середовище і його атмосферу. До того ж Гарі, персонаж Тахара у «Гран Сантраль», формально вільний, але в той же час здається, що він знаходится у в’язниці під відкритим небом. А у фільмі Лу Є Тахар вразив мене своєю чуттєвістю. І коли він на першій же зустрічі одразу погодився працювати, для мене це було величезним задоволенням. Ця згода грати у мене, невідомого режисера, навіть не прочитавши сценарію – дуже сміливий вчинок з боку Тахара, і ця його сміливість дуже мене надихнула. А решта ансамблю вибудовувалася навколо нього. Тобто Леа вже була в команді, адже я вже з нею працювала, і пара Сейду-Рахім, на мою думку, чудово спрацювала. Хтось відзначив, що Тахар працює в природній манері, а Леа – спеціально в прямо протилежній, і вони обидва – «зірки», що сходять, і всі ці фактори призвели до того, що вони стали тим, що зветься «легендарною парою». А той факт, що в конкурсі останніх Канн були фільми, в яких вони зіграли головні ролі, ще й дуже добре позначився на економіці мого фільму. Але все ж мене в першу чергу цікавить міфологічна сторона справи. І так я можу охарактеризувати кожного мого актора. Олів’є Гурме несе в собі пам'ять фільмів братів Дарденн, з одного боку, а з іншого, у фільмі П’єра Шоллєра «Школа влади» він зіграв міністра, і коли я шукала актора на роль очільника компанії, я одразу подумала про нього. Але маю повторитися – головною опорою всього кастингу був саме Тахар Рахім.
-   Якщо ми вже говоримо про акторів: а як ви спромоглися зібрати такий ансамбль в вашому першому фільмі? Леа Сейду, Йоан Ліберо…
РЗ. – Джу просто: тоді Леа ще не була відомою акторкою, вони зіграла тільки одну головну роль – у Крістофа Оноре у «Прекрасній смоківниці». До того ж, у Франції ми можемо… Розумієте, для мене це як кохання: не можна знімати актора, який не хоче з вами працювати. І, з іншого боку, ви як режисер можете відчувати актора: ви відчуваєте, що його фільмографія співпадає з вами, з вашими внутрішніми уявленнями. Я розумію, що мої фільми не принесуть їм слави, але я знаю, що спосіб, в який ми разом робимо кіно, проживаємо фільм, їм подобається. І до того ж вони – не актори на зразок Роберта Паттінсона…
-   Вибачте, але Роберт Паттінсон не актор.
РЗ. – Можливо, я його ніколи не бачила і назвала лише тому, що він дуже відомий. Але повернемося до вашого питання. Мені подобається, коли задають такі питання, адже мені подобається, що актори продовжують залишатися свого роду небожителями. З іншого ж боку, якщо вони будуть недоступними і для мене, то у мене не буде бажання з ними працювати. А що ж стосується «моїх» акторів, то ми, до всього іншого, ще й належимо до одного покоління: з Тахаром ми одного віку, Леа молодша за мене на 5 років. Між нами існує зв'язок поколінь.
-   А хто, окрім Леа, належить до цього покоління?
РЗ. – Таких багато: Анаїс Демстьє, Сара Форестьє, але рівних Леа за силою немає. І не будемо забувати, що кіно – жорстоке середовище: зі всього покоління проб’ються одна чи дві акторки.  
-   Впевнений, що Леа – одна з них: недарма ж хтось з колег після «Життя Адель» Абдельлатіфа Кешиша назвав її «Ізабель Юппер свого покоління».
РЗ. – Згодна, до того ж вона вже стала «зіркою» і перед нею відкриті всі дороги.
-   А з фінансової точки зору важко було здійснити ваш проект?
РЗ. – Так, обставини та чкості моїх проектів мало сприяють їх реалізації: у мене ще немає гучного імені, та й Леа на той час ще не була настільки відомою. Але у випадку з моїм останнім фільмом спрацювала зв’язка Сейду-Рахім і, як я вже згадувала, трагедія на Фукусімі парадоксальним чином допомогла нам. Обмеженість бюджету потягла за собою додаткові труднощі, на кшталт короткого знімального періоду, який зайняв лише 7 тижнів. З іншого ж боку, обмеженість бюджету – це ще й свідомий вибір. Ми могли б отримати і вдвічі більше, але чим більше грошей, тим менше свободи. Ось, наприклад, цей мій фільм вважається у Франції успішним, адже його преглянула велика кількість глядачів…
-   Що значить - велика кількість?
РЗ. – 220 тисяч глядачів. Завдяки цьому фільм повністю окупився і ніхто не втратив грошей, а якби він коштував вдвічі дорожче, з цим були б проблеми.
-   А який був бюджет?
РЗ. – 3 мільйони євро. А перший мій фільм коштував ледве один мільйон.
-   Є відчуття, що у французькій системі кіновиробництва останнім часом відбуваються якісь збої.
РЗ. – Так, ви праві, але не будемо перебільшувати. Ми, кінематографісти, знаходимося у Франції у привілейованому становищі у порівнянні з багатьма іншими країнами. Тож французьке кіно перебуває у відмінному здоров’ї, фільми знімаються і – головне – їх дивиться глядач.
Алексей Першко 18 березня 2014
Коментарі
 
Ім’я
25 квітня 2017
Ваш коментар
Скільки рук має людина?
 
шість
Вісім
Чотири
девять
П’ять
Дві

Підписатися на обговорення

популярні інтерв'ю

Сестри Перрон: Як вижити в будинку із привидами

Андреа і Сінтія Перрон - старша і одна з молодших сестер, яким довелося виживати в справжньому будинку з привидами. Саме їх історія лежить...

24 липня 2013

85
42684

Баррі Зонненфельд: "Люди в чорному 3" мають найкраще 3D

Напередодні виходу у всіх сенсах фантастичної комедії «Люди в чорному 3» режисер Баррі Зонненфельд давв ексклюзивне інтерв'ю кращому...

13 травня 2012

79
15564

Віра Фарміга: Я вивчала демонологію заради "Закляття"

Актриса Віра Фарміга напередодні прем'єри містичної картини "Закляття", заснованої на реальних подіях, розповіла про свій досвід...

17 липня 2013

104
14961

Грег Хедсон:Схожого на "Морський бій" раніше не знімали

Ветеран війни в Іраку, який втратив на полі бою обидві ноги, Грегорі Д. Хадсон розповів кращому українському кінопорталу kino-teatr.ua про...

26 квітня 2012

112
14395

Марина Петренко: "Джентльмени удачі" - чесний фільм

За пару місяців до виходу римейку культової радянської комедії «Джентльмени удачі», яким зайнявся Тимур Бекмамбетов, виконавиця головної...

26 жовтня 2012

109
14165