Фільм Ми, наші улюбленці та війна 2024
Щоденник Одеського кінофестивалю
 
Виправдані очікування
2-й ОМКФ підходить до завершення
Приємно констатувати, що очікування, висловлені нами в попередньому пості, виправдалися. Останні 5 фільмів конкурсної програми значно поліпшили загальні відчуття від її рівня, особливо – один. Але все по порядку.
Болгарський кліпмейкер Драгомір Шолєв у своєму дебютному повнометражному фільмі «Прихисток» звертається до вічної проблеми батьків і дітей, і робить це тонко та ненав’язливо. Історію втечи та повернення до родини 12-річного Драгостіна режисер розповідає без зайвої акцентуації на деталях невлаштованого побуту, чого варто було очікувати від стрічок подібного жанру. Практично єдиний мінус цієї соціально-психологічної картини полягає на тому, що вона не надто добре вписується до загальної концепції Одеського фестивалю.
Ізраїльтянин Рой Вернер зняв камерну стрічку 2 Night – історію про хлопця та дівчину, які, познайомившись в барі, вирішують провести ніч разом, але на шляху до здійснення їхнього спільного бажання стає неочікувана перешкода – відсутність місця для парковки авто. Ситуація передбачає розкуті та, здавалося б, поверхневим бесідам. І бесіди ці могли б втратити легкий присмак псевдо філософічності, якби режисер та сценаристи знайшли б інший фінал, який дещо погіршує загальне враження від стрічки і навряд чи дозволить їй претендувати на головні призи фестивалю.
Швед Андреас Оман називає свою стрічку «В космосі почуттів не буває», але самою картиною стверджує протилежне. Героєм оповіді стає 18-річний Симон, який страждає на синдром Аспергера – однією з форм аутизму. Для нормального функціонування йому потрібен чіткий порядок у житті, який зникає відколи від його старшого брата Сема йде подружка. Щоб відновити цей порядок Симон вирушає на пошуки нової подружки брата, але в результаті знаходить щось значно більше. Незважаючи (а можливо і завдяки) складності особистості головного героя, режисерові вдаься створити тонкий та зворушливий фільм про емоційне становлення та пошуки свого місця в такій хаотичній реальності.
Італієць Джуліо Манфредонія звертається до дещо забутого жанру політичного фарсу, який місцями плавно переходить в буфонаду. Фільм "Та й нехай", який має всі необхідні риси жанру – шаржовані персонажі, гротескні діалоги і спрощена сюжетна структура – вочевидь занурений в італійські реалії, але часом у постаті головного персонажу стрічки – мафіозо-фанфарона Четто Ла Квалункве – пізнаються і наші вітчизняні політики.
Ну, і врешті решт, фільм, котрий, на нашу скромну думку, може претендувати на головні призи фестивалю (якщо не злякає шановних членів журі певною радикальністю художнього жесту) – «Убийте мене, будь ласка» Оліаса Барко. Режисер, який вже отримував «Золоту Пальмову гілку» Канн за один із своїх короткометражних фільмів, звертається до незвичного матеріалу. Дія розгортається в клініці, яка допомагає бажаючим добровільно піти з цього не найкращого з світів. Насичена відчуттям абсурдності історія невдовзі занурюється в безодню хаосу. Картину можна трактувати як завгодно: і як розповідь про марність людського буття, і як висловлювання про невідворотність року, а її фінал у виконанні діви берлінських кабаре Зазі де Парі і зовсім вражає свою абсурдною апокліптичністю. Ця чорна абсурдистська комедія з дуже малим бюджетом знята на чорно-білій плівці, а всі актори, включно з такими «зірками» європейського кіно як Бенуа Пульворд, Орельєн Рекуен та Булі Ланнерс мали за честь зіграти в ній цілком безкоштовно. Корінням своїм стрічка йде в традицію гіньйоля, яка в свою чергу є частиною великого масиву європейської сміхової культури. Подивимося, як ця неоднозначна стрічка буде оцінена великим журі фестивалю. Та й чекати, власне, залишилося недовго – в суботу, 23 липня, вердикт журі буде оголошено зі сцени Одеського Академічного Театру Опери та балету. Ми особисто тримаємо кулаки саме за Оліаса Барко.

Все змінюється, нічого не зникає.

2-й ОМКФ досяг екватора

І знову наш огляд програм Другого Одеського Міжнародного кінофестивалю ми розпочнемо не з конкурсу, а з перевіреної часом класики – Шоу Жоржа Мельєса, які відбулося на Ланжеронівсьому спуску 17 липня. В цій програмі було представлено 16 стрічок піонера кінематографії. Показ супроводжувався коментарями правнучки Мельєса Маре-Елен Леріссе та фортепіанними імпровізаціями праправнука режисера Лоранса Леріссе. Головне враження від побаченого: практично всі спец ефекти по суті були вигадані  вже невдовзі після народження кінематографу, а сучасний їх стан – результат лише технологічних удосконалень. Стрічки Мельєса не застаріли і до цих пір, чому свідоцтвом – бурхлива реакція одеситів та гостей міста, які зібралися на шоу.

І все ж повернемося до наших баранів, себто – до конкурсних фільмів 2-го ОМКФ. І маємо одразу ж обмовитися: переглянуті 9 фільмів-конкурсантів дозволяють говорити про певне зниження загального рівня конкурсної програми. Звичайно, програма минулорічного ОМКФ також була нерівною (чудес не буває!), але

в ній були такі яскраві стрічки, як «Товстуни» іспанця Даніеля Санчеса Аревало, «Гума» француза Кантена Дюпьє, «Колисанка» поляка Юліуша Махульського та «Мамонт» Гюстава де Керверна та Бенуа Делепіна. На ОМКФ №2 тких фільмів наразі не видно, і залишається лише сподіватися, що серед 5 останніх фільмів конкурсу на глядачів чекають приємні сюрпризи.

Найяскравіший на даний момент конкурсний фільм зняв британець Річард Айоаде.

Його «Субмарина» на перший погляд може видатися черговим фільмом про дорослішання, перших сексуальних переживаннях та досвідах, про занурення підлітка до світу дорослих, але режисерові вдалося знайти правильну інтонацію розповіді та своєрідний візуальний стиль, що у поєднанні з чудово підібраними виконавцями головних ролей і дає позитивний результат – зворушливий та тонко нюансований фільм. «Субмарину» цілком можна вважати одним з претендентів на фестивальні нагороди.

Другим таким претендентом є й чисто фінська комедія «Герої Полярного кола» Доме Карукоскі. Стрічка несе глибокий відбиток національного колориту в дусі братів Каурісмякі (хоча, безумовно, до них не дотягує) і розповідає про шалені пригоди в обставинах, що зводять з розуму, що їх пережили троє приятелів протягом однієї зимової ночі, намагаючись придбати цифровий декодер в ім’я спасіння родини одного з них. Можна з упевненістю констатувати, що у російської стрічки «Вправи у прекрасному» Віктора Шамірова з’явився гідний конкурент у змаганні за приз глядацьких симпатій.

Гідне кіно представив в конкурсі і уругваєць Федеріко Вейрох. Його «Строк придатності» є, мабуть, самою кін оманською стрічкою конкурсу – стрічкою про самовідданих сінефілів, які втрачають межі реальності, і для сінефілів, які здатні піддатися атмосфері фільму та осягнути його не розумом, а спробувати прожити його разом з головним героєм.

А ось німецька турчанка Ясмін Самдерелі є автором найслабшої стрічки конкурсу. «Альманія: Ласкаво просимо до Німеччини», що вона розповідає історію родини турецького трудового мігранта, страждає від надмірної компліментарності по відношенню до Німеччини, та сентиментальності, що перетворює стрічку на щось подібне до солоденької чарівної казочки.

Фільм поляка Мачея Войтишко цікавий передусім сміливістю обраної теми: вся інтрига будується навкруги автомобіля, який належав колись майбутньому Папі римському Іоанну Павлу ІІ, а його особистість, як відомо, є абсолютною святинею для поляків. Взагалі, завдяки достатньо доброму сюжету та гарному підбору акторів, які втілили на екрані досить правдоподібних персонажів, фільм представляється міцною роботою зі своєю аудиторією.

Що ж, сподіватимемося, що останні дні конкурсних переглядів і дійсно принесуть нам приємні відкриття.

 

Театр на екранах

 

У рамках Одеського кінофестивалю відбулася міжнародна прем'єра фільму Віктора Шамірова «Вправи в прекрасному», головні ролі в якій виконали сам режисер, Гоша Куценко і Костянтин Юшкевич.
 
Комедія іронічно й зі знанням справи розповідає про життя гастролерів антрепризи. Про те саме життя, що «важке і непоказне», загадкове і привабливе, смішне і трагічне. Акторам, зайнятим у фільмі, тут є що додати, адже всі вони відмінно знають театральний виворіт. Так що напади «зіркової хвороби» і розборки з продюсером, обговорення публіки і старі образи, виплеснуті один на одного, - все перепетії театрального життя перенесені на екран з хірургічною точністю.
 
"Вправи в прекрасному" - екранізація однойменної театральної постановки. Фільм уже встиг отримати дві нагороди російського "Кінотавра" - за кращий сценарій і за кращу чоловічу роль (Костянтин Юшкевич).
 
У рамках презентації фільму актор Гоша Куценко зачитав напам'ять вірш Тараса Шевченка українською мовою, а після навіть знайшов свою далеку родичку, яка представилася прізвищем актора.
 
- Це фільм не про акторську професію, а про життя, - стверджує Віктор Шаміров. - Ми розповідаємо про всіх людей на світі, а показали акторів, тому що в цій сфері розбираємося найкраще. Я - за чесне оповідання, я не хочу розповідати казки. Скрізь є самотність і відчай, але є й надія.
 
Сам режисер вважає фільм ще недопрацьованим - незважаючи на те, що він бере участь уже в другому кінофестивалі, тому сумнівається щодо точних дат виходу в прокат. Попередня дата релізу в Україні - листопад 2011 року.

 

 

Поза конкуренцією
2-й ОМКФ: початок конкурсу.
Вчора, 16 липня 2011 року, почалися конкурсні змагання Другого Одеського Кінофестивалю: на поточний момент показано 4 з 14-ти претендентів на «Золотого Дюка». Але почати наш черговий огляд хотілося б не з них, а з «Метрополісу» Фріца Ланга. Справа в тім, що вже другий рік поспіль – при всій повазі до високого рівня конкурсної програми ОМКФ – чи не найголовнішою подією саме кінематографічного штибу стають покази справжньої класики світового кіно на Потьомкінських сходах.
 
16 липня тут відбувся показ «Метрополіса» Фріца Ланга (1927) – не тільки найдорожчої, алей однієї з самих новаторських стрічок епохи німого кіно. В новаторстві та дієвості винайдених Лангом зображувальних засобів переконуєшся підчас кожного перегляду. Очевидно, що гостроти відчуттям на даному перегляді додавала і оригінальна музика, написана 1927 року Готтфрідом Гупперцом спеціально до берлінської прем’єри стрічки (відновлено 2010 року Франком Штробелем), у живому виконанні Симфонічного Оркестру Одеського національного академічного театру опери та балету під керуванням Ігоря Савука. Перегляд «Метрополісу» дозволив в черговий раз віддати належне дару провидця Фріца Ланга, який вже 1927 року показав і хмарочоси, і телебачення, і ліфти з швидкісними шосе, і появу роботів-андроїдів. В Одесі було показано відновлену версію стрічки: до 2008 року, коли повну версію на 16мм плівці знайшов в Музеї Кіно Буенос-Айреса архівіст Фернандо Пенья, вважалося, що повна версія «Метрополісу» втрачена назавжди. Прем’єра відновленої копії «Метрополісу» відбулася на Берлінському фестивалі 2010 року, але відзначимо, що в Одесі показ було організовано дещо продуманіше, що й залучило величезну кількість публіки, яка стоячи аплодувала в кінці показу і автору фільму, і чудовій роботі симфонічного оркестру. Цікаво, що вигадає дирекція ОМКФ на наступний рік.
Хоча ми й розуміємо, що порівняння робіт нинішніх конкурсантів ОМКФ з перевіреним часом експресіоністським шедевром Фріца Ланга в певному розумінні блюзнірство, але виходу немає – саме конкурс є центром будь-якого фестивалю.
Почнемо не  в хронологічному порядку, а з єдиного українського конкурсанта – фільму «Бес Пор No» Олександра Шапіро. На те є декілька причин, одну з яких ми вже згадали вище. Окрім того, не можна не віддати належне режисерові, який є одним з нечисленних вітчизняних постановників, які примудряються працювати регулярно та плідно.
В черговий раз Шапіро демонструє свою безсумнівну обдарованість, яку він використовує не зовсім адекватно: майстерно вибудувані візуальні моменти межують з ненатуральними (свідомо?) діалогами, а навіть талановиті актори (наприклад, Олексій Горбунов) грають так, що їхні персонажі виглядають награно (пардон за тавтологію;). І все ж неможна не відзначити, що ця стрічка Шапіро – чи не найкраща в його повнометражній фільмографії, але треба дуже сильно напружити уяву, щоб зрозуміти, як ця стрічка вписується в загальну концепцію ОМКФ стосовно гумору. Дуже вже він концептуальний;)
Гонконгська стрічка «Кохання в затяжці» Пан Хоченя, що її було показано в той же перший конкурсний день, що й «Бес Пор No» - стрічка одночасно про побічні ефекти заборони на куріння в публічних місцях і про користь цієї заборони для людських стосунків: де б ще зустрілися рекламіст Джиммі та продавщиця косметики Шері, як не в загальній курилці. Стрічка, що її знято легко та невибагливо, звичайно, не претендує на призи, але цілком відповідає концепції фестивалю – фільми з концептуальним почуттям гумору – і здатна дати задоволення своїй цільовій аудиторії – аматорам артхаузу.
 
Донька Ізабель Юппер Селіна Шьямма другий свій фільм «Дівчисько» присвячує популярній на Заході темі дорослішання та само ідентифікації (в тому числі статевій). Знято історію ненав’язливо, в модній манері, яка підкреслює ефект «справжності». Відзначимо і надзвичайно вдалий вибір Зое Еран, яка виконала головну роль.
Схоже, фестивальна публіка вже визначилася з володарем призу глядацьких симпатій – ним майже напевне стане російська стрічка «Вправи у прекрасному» Віктора Шамірова. Режисер, відомий нашій публіці за комедією «Дикуни», звертається до матеріалу, який добре йому відомий – закулісного життя театральної антрепризи. Власне, відчуття цієї антрепризності не полишає і підчас перегляду фільму, хоча акторський ансамбль (один з членів якого – сам режисер) чудовий, а головна окраса його – блондин Гоша Куценко.
Насмілимося припустити, що в числі згаданих 4-х фільмів немає майбутніх володарів головних призів 2-го ОМКФ – свідоцтвом цьому і загальний рівень цих стрічок, і внутрішня логіка побудови конкурсної програми – в перші дні переможців не показують. Що ж, поживемо – побачимо.

 

 

І це було німе кіно
«Артист» відкрив 2-й Одеський МКФ
Другий Одеський Міжнародний кінофестиваль демонструє свій клас, обравши в якості фільму відкриття справжній делікатес для аматорів кіно – стрічку «Артист» Мішеля Хазанавічюса з дивовижним Жаном Дюжарденом в головній ролі, що її в останню мить включили до конкурсної програми Каннського фестивалю 2011 року. У виграші виявилися всі – і організатори обох фестивалів, і глядачі.
Хазанавічюс, відомий нашій публіці по двом стрічкам про агента OSS 117 Юбера Боніссера де ла Бата «Каїр, шпигунське гніздо» та «Ріо не відповідає», вразив різкою зміною жанру: якщо вищезгадані стрічки були відв’язними до цинічності пародійними комедіями, то «Артист» - це проста та прекрасна мелодрама про долю актора і силу кохання. Цей вишуканий німий та чорно-білий фільм, дія якого розгортається в момент появи звукового кіно, розповідає історію однієї з зірок епохи німого кіно Джорджа Валентина (Жан Дюжарден, який грає збірний образ а ля Дуглас Фербенкс та Рудольфо Валентино), який не приймає звук в кіно. Підсумок печальний – джуе швидко він провалюється в забуття і деградує. На щастя, у нього є вірний пес (ще одна акторська удача фільму;), вірний слуга та молода акторка Пеппі Міллер, яка, дебютувавши в Голівуді завдяки Валентину і ставши зіркою звукового кіно, приходить на допомогу своєму благодійнику.
На цій мелодраматичній основі Хазанавічус примудряється вибудувати чудовий фільм – елегантний, сповнений гегів та ідей у стилі Ернста Любіча. Автори фільму створили дивовижно точну історичну реконструкцію стилістики німих фільмів 20-х років минулого сторіччя, приділивши величезну увагу деталям. І що важливо, Хазанавічус підійшов до сюжету серйозно, що дозволило йому уникнути традиційного французького зубоскальства та зняти справжню мелодраму.
Вдалося режисерові знайти й неочікувані візуальні рішення. Як показати в одній сцені, що кіно вже звукове, але головний герой нездатен до цього пристосуватися: звичайно, включивши в звукову доріжку шуми реального світу, а потім показавши, що Валентин не здатен вичавити з себе ні звуку. На нашу думку, це одна з найпотужніших сцен стрічки.
«Артист» - це ще й блискучий фільм про здатність приймати зміни, про те, що все кращу знаходиться в минулому, але протистояти новому безнадійно. І в цьому контексті стрічка Хазанавічуса – це ще й талановитий коментар автора до нинішньої ситуації в кіно: для того щоб розповісти зрозумілу та людяну історію і не дати занудьгувати глядачеві непотрібні сотні мільйонів доларів бюджету і неймовірні спеефекти. Все що потрібно – це талановитий режисер, блискучі актори та дивовижна музика.
Загалом, «Артист» - це яскрава художня удача, фільм класний, блискучий, розумний та легкий. Звичайно, він не революціонізує кіно, але це гарний фільм – зворушливий, кумедний, сповнений сюрпризів, простий та гарний.

 

 

Прем'єра документального фільму «Кличко».

В Одесі в рамках Другого Одеського міжнародного кінофестивалю відбулася прем'єра документального фільму «Кличко».

Знятий німецьким режисером-володарем премії «Еммі» Себастьяном Денхардта, байопік розповідає про всесвітньо відомих українських боксерів Віталія та Володимира Кличків,
які на даний момент мають усіма існуючими поясами чемпіонів світу.
У фільмі показані всі злети і падіння братів, моменти їх успіхів і поразок, їх спогади про власне дитинство і роздуми про кар'єру.

Документалка змушує замислитися над багатьом - в першу чергу, над філософією переможців «ніколи не здавайся». Самі брати-боксери стали символом цієї боротьби за свою мрію.
Завдяки їм Україна постала перед світом як країна переможців.
Крім того, навіть українці, що стежать за світом спорту, знають про братів небагато (хоча, можливо, це й не заважає їм пишатися своїми співвітчизниками).

«Кличко» дають можливість побачити світ очима самих братів - зворушливі спогади про своїх перших тренуваннях, перших перемогах і поразках.
Що вражає по-справжньому, так це непідробна братська любов. Багато чого стоять кадри з бою Володимира Кличка проти Семюела Пітера, під час якого старший Віталій переживав чи не більше свого брата, стискаючи кулаки і мріючи вирватися на ринг. Володимир, який переміг тоді, у своїй промові подякував Віталія.


Вони завжди присутні на боях один одного.
- Коли ми виходимо на ринг, у нас є величезна перевага, - упевнений Віталій Кличко. - У нашого опонента з'являється два противника.
Тому що якщо програє один з нас, то інший точно переможе.
Показані у фільмі і моменти падінь, під час яких брати всіма силами підтримували один одного.

Вражає сам підхід режисера в біографії Кличко - якщо додати фільму трохи художності, він стане справжнім блокбастером.
«Кличко» знімали в США, Україні та Німеччині, відтворивши повну історію сходження боксерів на світові вершини.

Самі брати не приїхали презентувати фільм імені себе - вранці на 65-му році життя помер батько боксерів, Володимир Родіонович Кличко.
Приносимо щирі співчуття родині Кличко та сумуємо разом з ними.

 

Відкриття.

В Одесі входять в моду смокінги та вечірні сукні - вчора в одеській Опері відбулася церемонія відкриття другого Одеського міжнародного кінофестивалю.

Складно сказати, чого було більше на червоній доріжці ОМКФ - зірок чи реклами партнерів кінофесту, але, так чи інакше, Одеса вітала своїх гостей нещадно палючим сонцем і натовпами роззяв і журналістів. Перлина моря на цей раз привернула увагу воістину культових кінолічностей - американського актора Джона Малковича, російського режисера, номінованого на премію Оскар Микиту Михалкова, польського режисера, актора і сценариста Єжи Штура, всіма улюблену Аду Роговцеву та багатьох інших.
 
Зачитували вітальні телеграми - свій «привіт» фестивалю передав навіть президент України Віктор Янукович. Безумовно більш кумедною і дотепною виявилася мова корінного одесита Михайла Жванецького, розмірковує на тему кіно:
- Актори - унікальні люди, - розповідав він. - Але ще більш унікальні режисери. Глядачі бачать в кадрі лише акторів, часто навіть не підозрюючи, що за кадром ховається тверда рука режисера, яка направляє акторів на шлях істинний. Режисера не впізнаєш навіть з натовпу і саме кінофестивалі - це свято режисерів.
 
Єжи Штур, голова журі ОМКФ-2011, який знімався в Одесі в кримінальній комедії «Дежавю» зізнався, що повернувшись до цього міста пережив цього разу справжнісіньке дежавю. До захоплення Одесою приєднався і Джон Малкович:
- Мені дуже сподобалася Одеса. Гарне місто все таки, - говорить актор. - А найбільше мені сподобалися величезні мальви, які посаджені по всьому місту. Мені доводилося бувати раніше в Україну - лише кілька тижнів тому я побував в Ялті. У мене навіть виникла ідея створити там театральний фестиваль, але поки що це лише думки вголос.
 
Зірка «Трансформерів» Джон Малкович приїхав на кінофестиваль не з порожніми руками - він привіз глядачам фільм «Бути Стенлі Кубриком», в якому виконав головну роль. Вже після завершення церемонії одесити і гості міста мали чудову можливість подивитися фільм абсолютно безкоштовно на великому екрані на Потьомкінських сходах. Варто додати, що фільм привернув величезну кількість глядачів. Мабуть, навіть більше, ніж минулорічний показ «Броненосця Потьомкіна».
 
Ходять чутки, що в цьому році, щоб потрапити на червону доріжку із зірками, можна було придбати спеціальний vip-абонемент за ... 20 000 гривень. Судячи з кількості маловідомих осіб, спочатку не значилися в списках спеціальних гостей, такою можливістю не погребували багато. Крім червоної доріжки, vip-гості ще й отримують можливість посидіти в партері, відвідати всі фестивальні події, а потім знову пройтися по доріжці вже на закриття.
 
Далі глядачів чекають ще 100 картин з 40 країн, майстер-класи від відомих викладачів Олександра Мітти і Марка Тревіса, зустріч з Отаром Іоселіані і багато інших подій.