"Дім дурнів" Кончаловського - зроблено для "Оскару"? - рецензія на фільм Будинок дурнів

Увійти через
Реєстрація
 
"Дім дурнів" Кончаловського - зроблено для "Оскару"?
 
Фільм "Будинок дурнів"
Схоже доля фільму "Дім дурнів" Андрія Кончаловського в Росії нагадуватиме долю "Мазепи" Юрія Іллєнко в Україні. Перед тим як вийти у широкий російський прокат фільм встиг отримати Гран-прі Венеціанського фестивалю та "висунутись" від Росії на "Оскара" в категорії "Найкращий іноземний фільм". Але патріотично налаштована російська критика квапиться пожбурити в "Дім дурнів" побільше камінців, причому налягає на професійну "імпотенцію" та кон'юнктурницьку позицію режисера.
Український глядач побачить "Дім дурнів" майже одночасно з російським, оскільки вихід у широкий прокат починається в обох країнах у грудні. (В Києві фільм стартує 12 грудня в кінотеатрі "Україна". Фільм також було показано на закриття київського МКФ "Молодість" ).
Сюжет фільму розгортається у психіатричній лікарні, що стоїть на границі Чечні та Інгушетії. В основу покладено реальні події 1995 року, коли під час російсько-чеченської війни лікарі залишили своїх хворих без нагляду, а до хворих тим часом прийшли спочатку чеченці, а потім і росіяни.
Що ж закидають Кончаловському російські "акули пера"?
По-перше - зазделегідь розраховану на міжнародний успіх політкоректність. Чеченців, бачте, зображено добрими хлопцями, які не чіпають хворих, галантно обходяться з жінками, їдять шашлик, співають хором сумних пісень та танцюють лезгинку. Натомість росіяни, коли приходить їх черга навідати лікарню, поводяться нервово, вживають наркотики, гримають на хворих, лаються та влаштовують у коридорах перестрілки зі своїми. Зрозуміло, в країні, де національним героєм вважається дівчинка, єдиною мрією якої є можливість вбивати чеченців ("Сестри"), такий фільм не скоро може розраховувати на широке визнання. І жоден російський режисер, що живе на російській землі і знаходиться при повному розумі, не став би знімати таке кіно. Але Кончаловський вже більше американець і може собі дозволити політкоректність навіть у свідомо утрируваній формі.
Ті ж, кому політкоректність до вподоби (є й такі), докладно аргументують непрофесійність виконання Кончаловським свого гарного задуму. Кажуть, що навіть варіяти із реальної психіатричної лікарні були непереконливі, граючи самих себе, виглядали театрально та банально. А надто неприродньо виглядала здорова та гарна дружина Кончаловського Юлія Висоцька, яка грала головну роль дурочки Жанни. Цікаво, а що б сказали самі пацієнти, почувши такий коментар? Напевне зраділи б, адже у когось склалась думка, що вони не божевільні…
"Життя - це коли щодня робиться нове лайно" - каже один з пацієнтів лікарні, коли інший просить у лікаря таблетку, яка б позбавила його необхідності щодня ходити в туалет і вистоювати довгу чергу перед одною на всіх кабінкою. Що ж, божевільня Кочаловського, дійсно, скоріше нагадує комунальну квартиру, де поряд мешкають борець за права людини Віка, пара підстаркуватих гомосексуалів, заціпенілий дідусь-філософ, що відмовляється їсти, закоханий у Жанну поет-графоман Алі, ліліпут Карлуша, сексуально стурбована молодиця Люся і, нарешті, Жанна - романтична дівчинка, яка вважає себе нареченою Брайана Адамса і весь час на нього чекає. Як і в звичайній комунальній квартирі мешканці лікарні сваряться між собою, виступають проти "сваволі" лікарів, закохуються та мають одну спільну розвагу - дивитися на поїзд, що проїжджає по-під вікнами. Поїзд є для пацієнтів уособленням кращого життя на волі, але коли у них дійсно з'являється можливість вільно покинути лікарню, вони залишаються в лікарні, яку називають "наш дім". Сам Кончаловський з цього приводу зазначив, що у його фільму "є принципова відмінність від "Польоту на гніздом зозулі" Мілоша Формана: якщо там мова йде про в'язницю, із якої хочеться вирватись, то в "Домі дурнів" - про свободу, із якої треба бігти у в'язницю."
Що ж стосується Юлії Висоцької, то чи так вже зрештою погано, що режисери полюбляють знімати своїх дружин. Вони, мабуть, для того і одружуються на них, щоб знімати, а як набридає, то одружуються на інших. І нехай єдиною фізичною вадою божевільної Жанни є чарівно неправильна дикція, а за рештою параметрів в ній чітко вгадується проста голівудська дівчина з білосніжною голівудською посмішкою та тендітними формами відточеними у тренажерних залах. Нехай навіть у якійсь момент вона розгулює по божевільні у суконці від Черутті, це не псує художнього ефекту кіно, а, навпаки, надає йому привабливості. Адже мистецтво повинно викликати почуття, хвилювати, роз'ятрювати. І Висоцька робить це доволі професійно.
Саме її Жанна зі своїм світлим та альтруїстичним поглядом на життя є центром цієї божевільної композиції. Навчившись у найнестерпніші миті життя з головою поринати у свої романтично-музичні мрії, дівчина намагається за допомогою гри на баяні "занурити" у свій чарівний світ і оточуючих та невілювати всі негаразди, що відбуваються навколо, буде то сварка між співмешканцями божевільні чи полум'я та вибухи у лікарняному дворі. І можна сказати, що це в неї виходить: люди припиняють сварки, вибухи лунають зовсім поруч та не влучають у Жанну та її друзів, а глядач разом з тим "підчеплює хворобу Жанни" і занурюється у світ, де дами в шикарних сукнях (теж від Черутті) танцюють навколо справжнього Брайана Адамса.
До речі, про Брайана Адамса. Його участь у фільмі також була сприйнята критиками із певною долею скептицизму: мовляв, Рікі Мартін відмовився, от і запросили Адамса. Не буду стверджувати, що Брайан Адамс єдиний у світі, хто міг зіграти роль "нареченого" божевільної Жанни, але вибір на його користь був не таким вже випадковим. Достатньо згадати, що використана для саундтреку "Дому дурнів" пісня Адамса "Have you ever really loved woman" вже була саундтреком до фільму "Дон Жуан де Марко". В цьому фільмі герой Джоні Депа, так само як і Жанна, був пацієнтом психіатричної лікарні і, так само як і вона, постійно знаходився у полоні своїх романтичних мрій, розповсюджуючи цю "інфекцію" серед оточуючих. Отже, мабуть таки є в тій пісні щось таке "психічне", що змушує режисерів використовувати її як засіб впливу на романтичну складову свідомості глядача.
Зрештою Кончаловський у "Домі дурнів" доволі широко користується подібними засобами і час від часу старанно вишибає сльозу з аудиторії. Звичайно багатьом досвідченим кіноманам ці прийомчики здадуться дещо пласкуватими і надто прямолінійними, але "Дім дурнів" зроблено за принципом "кіно - їжа для емоцій". І цей принцип досить вдало вписується у концепцію висування на всілякі міжнародні премії як, наприклад, той же "Оскар".
Варто зазначити, що попри відверте неприйняття "Дому дурнів" російською критикою картина отримала 11 з 14 голосів оскаровського комітету Російської кіноакадемії. В той час як "Зозуля" Олександра Рогожкіна, на яку наполегливо звертав увагу дистриб'ютор "Зозулі" у Північній Америці кінокомпанія Sonny Classic, отримала лише 1 голос. Дійсно цікаво, чому оскаровський комітет проігнорував рекомендацію Sonny Classic, в активі якої 7 премій "Оскар" та 22 номінації. Може тому, що картину пролобіював член комітету та двоюрідний брат режисера Микита Михалков? Але ж Михалков, як ніхто інший, відомий своїми патріотично-націоналістичними поглядами, а "Дім дурнів" - картина, м'яко кажучи, космополітична та інтернаціональна. Виходить, як то кажуть, патріотизм патріотизмом, але рідна кров - то рідна кров.
Чи отримає "Дім дурнів" "Оскара" стане відомо у березні, а український глядач вже сьогодні може отримати свою порцію емоцій та задоволення від перегляду останньої роботи відомого майстра, автора неперевершеної екранізації "Одісеї" Гомера.
Рецензія на фільм Будинок дурнів 0  
Аліса Сова 06 січня 2006
Коментарі
 
Ім’я
25 квітня 2017
Ваш коментар
Скільки важить кілограм:
 
Децибел
Декалітр
Дециметр
Грам
Кілограм
Тонну
Центнер

Підписатися на обговорення
Оцінка автора
0 Рейтинг
фильма
Всього оцінок: 0