В Британії соціальне кіно знімають жінки - рецензія на фільм Після життя (1)

Увійти через
Реєстрація
 
В Британії соціальне кіно знімають жінки
 
Фільм "Після життя (1)"
Знімати повнометражне авторське кіно в Британії не набагато легше, ніж в Україні, і так само, як в Україні, кошти на таке кіно треба просити в уряду. Принаймні так виходить з того, що розповіли на відкритті фестивалю нового британського кіно дві жінки - режисер фільму "ПісляЖиття" Елісон Піблз та продюсер цього ж фільму Кетрін Ейткен.
Елісон, у минулому відома театральна актриса із 25-річним стажем, чесно відповідала на питання, чому, маючи такий досвід у театрі, раптом вирішила знімати кіно.
- Як бачите я вже не така молода…,- не знітившись, але й без зайвого кокетства, повідомила Елісон журналістам, ніби запрошуючи уважно на неї подивитись.
Скориставшись запрошенням, бажаючі могли зауважити напівпрозорий чорний тішорт із численною металевою фурнітурою, шкіряну спідницю до колін, обтягнутих чорною сіткою модних панчох, та черевики на невеличких підборах але із шнурівкою знову таки до самих колін. Ансамбль довершає легковажно скуйовджене коротке руде волосся.
- І тому, - вела далі Елісон,- режисери не пропонують більше цікавих ролей - дістаються самі лише домогосподарки та медсестри. От я і вирішила, що цікавіше буде знімати кіно самій. Я зняла вже декілька короткометражних фільмів, а "ПісляЖиття" - це мій перший повнометражний фільм.
Далі режисерка на пару з продюсеркою розповідали, що короткометражні фільми в Англії знімати простіше, а повнометражні трудніше. Що достатню кількість грошей в Англії можна вибити тільки під зазделегідь касовий проект. Що касовими вважаються трилери та фільми жахів голівудського типу, а суто англійське кіно нікого не цікавить, бо на ньому важко заробити гроші. І, нарешті, що "ПісляЖиття" має мізерний бюджет, дуже стислі строки зйомок, і взагалі створювалося як держзамовлення уряду.
Згадалося, щось таке я вже чула, і, напевне, то було на презентаціях останніх українських фільмів, щоправда там зйомки навпаки дуже затягувались, бо урядове фінансування примушувало на себе чекати.
Тим часом авторки продовжували говорити про малий бюджет, не називаючи точну суму. Здавалося, вона така маленька, що вони соромляться її повідомити. А журналісти в свою чергу тактовно не уточнюють, щоб не ображати авторів. Я вирішила бути не тактовною, і отримала у відповідь - 325 тис. фунтів стерлінгів. І аби в нас не склалося враження, що в Британії кіно знімати дешево, англійки повідомили бюджет деяких інших фільмів з програми фестивалю, наприклад, "28 днів потому" коштувало 5 мільйонів фунтів, а "Дівчата з обкладинки" - 10 мільйонів.
Отже, 325 тис. фунтів це більше ніж 280 тис. доларів, витрачених на нашого "Мамая", та все ж менше ніж 2,8 мільйонів доларів, виданих на "Молитву за гетьмана Мазепу". Не буду зараз порівнювати якісні та мистецькі показники цих фільмів, можу лише сказати, що під час перегляду "ПісляЖиття" зовсім не відчувається брак коштів. Нема відчуття якоїсь недоробленості, недовершеності, театральності чи бутафорщини. Фільм знято цілісним і, здається, на все, що хотіла сказати режисер грошей вистачило. Підтвердженням тому приз глядацьких симпатій на Единбурзькому фестивалі у серпні 2003 року. Чому саме на Еденбурзькому? Так фільм насправді шотландський, і в оригінальному варіанті чітко чується шотландський акцент виконавців.
Головну роль журналіста Кенні у фільмі грає Кевін МакКідд, відомий світу як Томмі з "На голці" Денні Бойла. (На питання, чим режисерці вдалося заманити знаного актора у малобюджетну стрічку, Елісон відповіла, що всього лише роллю писаною саме під нього.) Іншу головну роль - молодшої сестри Кенні, що страждає на хворобу Дауна, зіграла так само хвора Пола Сейдж, яка до цього ніколи не знімалася в кіно. Цей факт ввижається мені найдивовижнішим. Хоча, здавалося б, що тут такого: даун грає дауна? Але ж їй тим часом доводиться називати мамою чужу тітку і братом чужого дядьку і не просто називати, а демонструвати непідробну любов та ніжність до рідних людей. І дівчина грає проникненно, кумедно та напрочуд достовірно. Під час перегляду не виникає жодного сумніву, що то саме її мати і саме її брат. І що саме вона малює такі чудернацькі, незвичні, але дуже привабливі картині. Автори картини намагаються розкрити особистість хворої дівчини, і під кінець попри спотворену хворобою зовнішність героїні глядач переймається симпатією до неї. А ще з терпінням та симпатією відносяться до неї всі герої фільму, що найкраще демонструє делікатну складову британської ментальності.
Якщо ж казати про фільм загалом, то його можно назвати суто британським. Саме таким, на який не дуже дають гроші, і який погано продається. Глибина соціальної проблеми, розкритої у фільмі, абсолютно не корелюється із нашою дійсністю. Адже, в нас ніхто б не дав матері такої матеріальної допомоги, яка забезпечує безбідне існування двох людей, лише через те, що хворій дочці потрібен постійний нагляд. Та й нема в нас таких притулків для даунів на рівні чотирьохзіркових готелів.
Рецензія на фільм Після життя (1) 0  
Аліса Сова 08 січня 2006
Коментарі
 
Ім’я
22 травня 2017
Ваш коментар
Скільки важить кілограм:
 
Децибел
Декалітр
Кілограм
Грам
Центнер
Тонну
Дециметр

Підписатися на обговорення
Оцінка автора
10 Рейтинг
фильма
Всього оцінок: 1






fk tw G+