Любовний ромб
Рецензія на фільм:
Близькість
Як тільки було проанонсовано показ фільму "Близкість", не покидало бажання якнайскоріше його переглянути. Завдяки рекламному відділу кінотеатру "Київ" це бажання здійснилося. Практично театральне дійство "Близкості" з самого початку замагнетизувало своїми сюжетними хитросплетіннями, а згодом шокувало своєю вербальною відвертістю. Історія "кохання з першого погляду" перетворилася у боротьбу самолюбства, в якій стираються справжні почуття і гору беруть інстинкти.
Дивно і в той же час приємно, що користуючись такими мінімалістичними інструментами представнику старої школи Майклу Ніколсу вдалося створити настільки емоційно багатий, а подекуди навіть круто контроверсійний фільм. За виключенням фраз таксиста та митника всі 100 % фільму належать лише чотирьом дійовим особам. Герої Джуда Лоу, Наталі Портман, Джулії Робертс та Клайва Оуена відтворюють на екрані те, що можна назвати "життям", принаймні інтимною його частиною.
Журналіст - дописувач некрологів Ден (Джуд Лоу) паралельно намагається займатися письменницьким ремеслом. Своє натхнення він черпає у реальному житті. Так, в основу його книги лягає романтична історія його ж кохання із стриптизеркою Еліс (Портман). Магія цього „кохання з першого погляду" присутня лише до моменту, коли Ден знайомиться із фотографом Анною (Джулія Робертс). Починається нова історія, в якій Ден сам доливає масла у вогонь. В Інтернет-чаті під ніком "Анна" він доводить до кипіння дерматоголога Ларрі (Оуен) За доволі кумедних обставин Ден влаштовує зустріч Анни з Ларрі і мимоволі стає для них Купідоном. Цього разу магія виникає між Анною і Ларрі, але до моменту, коли ... Одним словом закручується хитромудрий діагонально переплетений вузол, де від почуттів залишається лише натяк.
Хоча фільм охоплює період більший року, проте в очі кидається театральна статика і значна тривалість окремих сцен. Це пояснюється тим, що в основу фільму була покладена п'єса Патріка Марбера. Чи то за збігом обставин, чи то навмисно, але один з акторів, Клав Оуєн, у 1997 зіграв у "Близкості" на сцені. Власне, драматургійний мінімалізм фільму і дозволяє акторам розкритися в повній мірі (Портман та Оуен номінуються на Оскар за кращі ролі другого плану). Там де не вистачає візуальних образів в дію вступає його величність діалог. Цінність якого у даному випадку в тому, що він іде майже безперервним інтелектуальним потоком. Часом цей потік настільки дотепно-іронійний та сформульований, що на секунду починаєш сумніватися у справжності образів. Спілкування героїв фільму переходить у такий розбір польотів, що Фрейд зміг би написати ще один том психоаналізу, а фізіологічно-вербальна деталізація інтимного життя настільки відверта, що їй позаздрив би навіть Кундера.
Попри левову частку глибинного цинізму, байдужості та гіпертрофованого егоцентризму у фільмі все-таки присутня магія „кохання з першого погляду". Коли сентиментальні і романтичні моменти змітаються жаром похоті, холодком зради та новим витком пристрасті, починаєш замислюватися над тим, що, власне, керує вчинками людей. І чи це насправді це те, що їм потрібно?...
Фільм чомусь дуже нагадав „Касету" (Tape) із Ітеном Хоуком та Умою Турман, де дія відбувається в межах готельного номера. В своїй ліричній частині ремінісценцій було більш ніж достатньо: від одного з найкращих минулорічних фільмів „Перед заходом сонця" (Before sunset) Лінклейтера до трагічної „Ваги води" (Weight of the water) Бігелоу.
8/10