Убить Билла. Фильм 1 (от Аліси Сови)
"Адже ти не думала, що це буде так легко?" - питає Люсі Ліу. "Правду кажучі, спочатку так я і думала",- відповідає Ума Турман у манливому ролику до "Вбити Білла", що я майже тиждень дивилася в кінотеатрі "Україна". Чи думала я, що фільм буде так само динамічним та збуджуючим як і ролик? Так, визнаю, такі думки у мене були…
А чи думала я, що епізод показаний в ролику буде найкращим? Ну це логічно було б передбачити. То може варто було б іще 7 разів подивитись ролика, купити саундтрек і не ходити на фільм? Може і варто, але тоді б я не побачила крупного плану пальців ніг Уми Турман, одночасно гарненької і страшної дівчинки Гого (Чіакі Куріяма), яка ніби щойно прибула зі зйомок "Королівської битви" Такеші Кітано, витонченої Софі Фаталь (Джулі Дрейфус), яка нагадує гібрид Моніки Белуччі та Крістін Девіс, і багато чого іншого.
Серед іншого, звичайно, сцена, яка у "постматричному" кінематографі має умовно називатись - "один Нео б'ється з натовпом Агентів Смітів". В цій сцені Ума Турман вступає у бій з сотнею самураїв, але на відміну від Нео не улітає, збагнувши марність витівки, а розбирається з кожним окремо, залишаючи по собі гору закривавлених трупів.
Що стосується власне крові, то до традиційної тарантінівської кров'яної стилістики додалася традиційна стилістика японської анімації, і кров з відрубаних частин тіла ллється як вода з душу під великим напором. Але мене не знудило, як обіцяла на голівудській прем'єрі Люсі Ліу. Не знудило, здається, і нікого іншого в досить щільно наповненому залі "Жовтня". А також ніби ніхто не вирішив на зовсім полишити перегляд, хоча бажаючих вийти перекурити вистачало. І я думаю не тому, що їм було зле, а тому що динаміка екранної дії дозволяла їм це зробити. Особисто мене не полишало відчуття затягнутості фільму. Але затягнутість, а точніше розтягнутість має пояснення: ніби-то, побачивши робочий варіант, продюсери запропонували Тарантіно вирізати 40 хвилин стрічки, та режисер не погодився і вирішив випустити 2 частини окремими фільмами. І от маємо черговий кіносеріал, де перша серія закінчується на найцікавішому місці.
Та все ж при всьому тому є такі, хто вже бажає передивитись стрічку ще раз і саме у кінотеатрі. Це шанувальники естетично-акустичної витриманості Тарантіно та його досягнень в галузі поп-арту і доведенні абсурду до абсолюту, яке робить його високим мистецтвом. А також шанувальники Уми Турман у всіх її проявленнях. А також бажаючі використовувати "Вбити Білла" як тонізуючий засіб, оскільки крім стимуляції серцебиття за рахунок потужного музичного навантаження, на загальне збудження організму працює колористичне вирішення фільму: за винятком чорно-білих кадрів у стрічці превалюють помаранчові, жовті і власне червоні (кров) кольори.