Основоположник кіберпанку


Рецензия на фильм: Бегущий по лезвию
Фильм Бегущий по лезвию

Режисер Рідлі Скотт цілком справедливо вважається одним з найкращих режисерів в історії кіно. Звичайно, в його немалій фільмографії було чимало злетів та падінь, але це не відміняє того факту, що свого часу Рідлі здійснював революції в жанрах кіно та запроваджував цілі франшизи. На зорі своєї режисерської діяльності він вже відзначився завдяки знаменитому фільму «Чужий» (1979), але «Той, що біжить по лезу» став основоположником нового піджанру фантастики – кіберпанку.

Події фільму відбуваються в тепер вже альтернативному 2019 році. Людство давно вирвалось в далекий космос і засновує колонії на інших планетах. Для кращого освоєння нових світів було виведено расу штучних людей, так званих «реплікантів», зовні дуже схожих на звичайних людей, але дещо сильніших й здатних легше пристосовуються до умов інших планет. Платою за це є маленька тривалість життя – усього чотири роки. Звичайно, ні про які права на самовизначення у «реплікантів» не було й мови, але оскільки вони не були позбавлені самосвідомості, то з часом вони вирішили, що більше не хочуть задарма горбатитись на простих людей. Почалися втечі та повстання, в яких почали гинути люди. У відповідь було створено особливий підрозділ поліції, так званих «блейд раннерів» або «тих, що біжать по лезу», які спеціалізуються на пошуку та ліквідації реплікантів-утікачів. Головний герой фільму – Рік Декард, один з «бігунів по лезу». Він вже пішов у відставку і проводить час за випивкою та роздумами. Але несподівано колишнє керівництво поновлює його на посаді й наказує знайти групу втікачів під керівництвом репліканта Роя Батті. Ця група нещодавно прибули в Лос-Анджелес, щоб проникнути в штаб-квартиру корпорації «Тайрелл», яка і створює реплікантів…

В основі сюжету фільму – роман «Чи сняться андроїдам електровівці?» американського письменника Філіпа Діка, того самого який ще написав «Людину у високому замку», «Згадати все», «A Scanner Darkly» та інші твори. «Той, що біжить по лезу» - є прикладом того, як треба поєднувати різні жанри кіно, як в повнометражному фільмі розкривати його всесвіт, і як правильно подавати приховану філософію та символізм. В цьому фільмі переплелись жанри фантастики, детектива та нуару, але разом з тим фільм створив новий візуальний піджанр – кіберпанк. В альтернативному Лос-Анджелесі усюди стоять захмарної величини хмарочоси, які прикрашені величезними «живими» рекламами та різнокольоровими неоновими вивісками, пролітають автомобілі, по вулицях поруч ходять люди, які судячи з одягу належать до найрізноманітніших національностей та релігій, а з неба майже безперервно йде кислотний дощ… Звичайно, ті чи інші елементи зустрічалися в фантастичних творах і раніше, але саме у фільмі Рідлі Скотта все було систематизовано і відтворено в рамках нового піджанру.

«Той, що біжить по лезу» - це той фільм, в якому немалу роль в його шедевральності грає візуальна сторона. І тут творці фільму підійшли до справи зі всією відповідальністю – чудова картинка, вивірені плани камери і прекрасні техно-блюзові музичні композиції Вангеліса, які підсилюють романтико-меланхолійну атмосферу фільму. Так, перед нами не ідеальний світ майбутнього, перед нами антиутопія. Але це та антиутопія, яку не хочеться ненавидіти чи боятися, швидше навпаки. Захоплює те, наскільки скрупульозно і детально відтворені плани міста. І це в епоху, коли в кіно балом все ще правили мініатюрні моделі будівель, комбіновані зйомки та мальована анімація, а не комп’ютерна графіка.

Слід відзначити, що фільм не є бойовиком – перестрілок, бійок та погонь тут порівняно небагато, а основне дійство розгортається досить неспішно: Рік Декард поступово отримує інформацію, виїжджає на місця злочину, допитує свідків, вивчає докази, вистежує реплікантів – коротше, працює детективом. У цьому плані фільм може не сподобатися тим глядачам, які цінують динаміку та швидкий розвиток подій. Ну, і любовній лінії головного героя з (несподівано) репліканткою Рейчел місце знайшлось.

Тут варто згадати і про акторську гру. Гаррісон Форд в ролі Ріка Декарда вийшов дещо неоднозначним: як детектив і мисливець на реплікантів – гаразд, «вірю»: тут де потрібно є і серйозність, й іронія, і якась ніби втома від життя… Але ось любовну лінію йому не вдалось відтворити переконливо. Можливо, це тому, що Форд недолюблював Шон Янг, виконавицю ролі Рейчел, яка хоч і виглядає як класична «фатальна жінка», вродлива, але приємна, однак її вираз обличчя увесь час якийсь надто серйозний. І лише, коли героїня дізнається, що вона не є справжньою людиною, а її численні спогади про дитинство – не її власні, на обличчі пробиваються помітні емоції. Ось до кого взагалі немає претензій, так це до Рутгера Хауера в ролі Роя – справді харизматичний антагоніст з іронічним поглядом божевільного вбивці. Найкраща роль Хаеура в його різноплановій кінокар`єрі.

Також глядачам надається можливість при бажанні розглянути символізм та філософію фільму: наприклад, чому вигляд штаб-квартири корпорації «Тайрелл» формою нагадує древні піраміди, або чи є Рік Декард реплікантом, на що є деякі натяки.

Звичайно, можна прикопатися до нелогічності деяких сюжетних ходів, наприклад, чому найкращі вчені впливової корпорації живуть без охорони і без нагляду, але мають доступ прямо в покої керівника цієї самої корпорації? Але це вже не матиме ніякого значення. Попри всі негаразди в процесі зйомок фільму, попри суперечки між акторами, продюсерами та знімальною групою, попри бюджетні обмеження, які не дозволяли повною мірою втілити уявлення режисера, попри низьку оцінку критиків у рік виходу фільму та провал в прокаті і тому подібне, «Той, що біжить по лезу» пройшов перевірку часом і став заслуженою класикою кінематографу, справжнім витвором візуального мистецтва. Фактично, усі подальші фільми, комп’ютерні ігри та графічні романи в жанрі «кіберпанк» створювалися з оглядкою на «Того, що біжить по лезу». Хоча б за це фільм варто обов’язково переглянути.

1
Зорян 13 ноября 2019
Like

Имя:
29 января 2020
Ваш отзыв

Другие рецензии автора


Вибивайло у каптурі Вибивайло у каптурі

Рецензія на фільм "Лукас" (2018)

14 января 2020
Відчайдушні Відчайдушні

Рецензія на фільм "Тоґо" (2019)

12 января 2020
Підміна Підміна

Рецензія на фільм "Текст" (2019)

30 декабря 2019
Прославляючи відступника Прославляючи відступника

Рецензія на фільм "Сноуден" (2016)

14 декабря 2019
Був ше "Yesterday" такий малий... Був ше "Yesterday" такий малий...

Рецензія на фільм "Yesterday" (2019)

29 ноября 2019