Смерть Сталіна на тлі Темних часів - рецензия на фильм Смерть Сталина

Войти через
Регистрация
 
100 речей та нічого зайвого
Смерть Сталіна на тлі Темних часів
 
Фильм Смерть Сталина

Перше і головне. Я певен, що кіно про Сталіна має виглядати виключно так і не інакше.

Як саме? Із гумором, що перетинає всі межі, без жодної поваги чи сентиментів. Бо ж Сталін належить до того виключного типу Homo sapiens, котрий всіма своїми діями за життя цілком заслужив на посмертний глум. Так, підтверджую, над трупами Калігули, Муссоліні, Леніна, Гітлера або Сталіна корисно і нормально знущатись, принаймні метафізично – це єдина справедливість можлива щодо них тепер.

Що це взагалі таке?

Чорна політична комедія. За формою вона дуже схожа на кінематографічну серію Сімпсонів: події викладено аж надто швидко і гіпертрофовано, актори анітрохи не схожі на своїх історичних прототипів, а декорації і натура виконано до абсурду умовно.

Далі – спойлер!

Але тому, хто трохи знається на історії – це все пречудово відомо. Тож, на початку 1953-го у червоній імперії розгортається чергова хвиля терору. Окрім справи, за якою знищенню підлягають лікарі, «дєло врачєй», до смертних списків потрапляє і стара сталінська гвардія, зокрема товариш Молотов. Тож, коли раптом вождя бере серцевий напад і він опиняється на підлозі у калюжі власної сечі – тут ця чудова обставина висміюється хвилин 30 хронометражу – замість допомоги його приспішники ще над неохололою тушою починають карколомні перегони за владу.

Як це виглядає?

Садист і педофіл Берія, нарцис і недотепа Малінков, простуватий інтриган Хрущов, солдафон Жуков та інші поплічники кривавих сталінських злочинів у манері Монті Пайтену наче навіжені щури гризуться за володарювання, адже всі вони певні: той, хто в цій бійці програє – неодмінно і надто скоро сам перетвориться на небіжчика. А навколо ані на секунду не припиняються нічні рейди НКВДистів і розстріли. Розстрілюють тих, хто у списках. Розстрілюють випадкових перехожих. Розстрілюють тих, хто розстрілює. І багатьох-багатьох інших.

Та як вони сміють?! Не так все було!

Звісно, все було не так. Не так смішно. Не смішно взагалі…

Та саме так все і було.

Одкровення.

Років десять тому я прочитав книгу Едварда Родзинського Сталін. Зважаючи на весь непроходимий жах описаного, мене на диво постійно переслідувало бажання розреготатись. Такі самі відчуття я мав, наприклад, на Груші у січні 2014-го. У Війні і мирі Толстого це вкрай влучно характеризується, як «страшно і весело». Тож ще тоді, 2008-го мені спало на думку, що найкращим фільмом про Сталіна і сталінізм мала б стати саме чорна комедія. Адже лише тотальна десакралізація найбільшого у світі зла здатна зробити майбутнім поколінням щеплення від повторних рецидивів. Сміятися над тиранією – ось спосіб подолання тиранії. Кожен потенційний диктатор має знати, що по смерті над ним буде реготати все людство.

Як було на справді?

На диво, коли прибрати із стрічки Януччі сарказм і гіперболи, можна з певністю стверджувати, що саме цим кафкіанським кошмаром й були роки царювання Йосипа Джугашвілі. Усюдисущий страх. Суспільство позбавлене гідності і моралі. Зрада друзів, родичів, коханих. Одинаки романтики-самогубці. Потвори на чолі системи, в котрих страхом атрофовано навіть залишки людської подоби. І, так, нам не треба пірнати у вивчення документів чи хронік, достатньо вийти на вулицю. Озерніться навколо! Бачите хамство, зубожіння (DOH!), несмак, жлобство – все це спадок сталінізму. Спадок трьох десятиліть безперервного викорчовування свободи і достоїнства з кожної людини.

Чому фільм забороняють в Росії?

Бо Росія із Путіним та російським народом впевнено стали на шлях відбудови тієї потворної моделі існування своєї держави, і ніщо не має сіяти зерна вагань серед широких мас. Смерть Сталіна не може образити анікого (і точно не справжніх ветеранів другої світової), окрім прихильників тоталітаризму, нащадків вбивць і катів, котрі самі вже сьогодні ладні бути вбивцями і катами.

Чи йти у кіно?

Байдуже, чи подивитесь ви стрічку на широкому екрані або скачаєте в інтернеті, аби подивились.

БОНУС ДЛЯ КИЯН!

Майже всю натуру знято у Києві. За виключенням кількох стокових «откриточних» кадрів Кремля, Сталінської висотки і дачі. Кияни із легкістю впізнають у вулицях Москви 1950-х наш Поділ, у колонній залі – ВДНГ, у будівлі НКВС – офіс Кличка в КМДА, а в трибуні мавзолею Леніна (Oh, Shit!) – Маріїнський палац . І багато чого іншого.

Post Scriptum

Чи-то бо «совпадєніє», чи-то через «нє думаю», та паралельно Смерті Сталіна в кіно ще триває показ Темних Часів Джо Райта. І, повірте, ці два кінополотна наче спеціально створені, аби подивитися їх у тандемі. Обидві стрічки торкаються питань політики і окремих людей в політиці. Також в них йдеться про одну і ту саму добу – середину ХХ сторіччя – хоча і з двох, так би мовити, різних її кінців. Тож ви в свою чергу, матимете нагоду стояти ніби на узгір'ї і оглядати всю панораму: порівнювати, аналізувати, робити висновки. Захопливе видовище!

Кілька слів про фільм Райта

Його присвячено пекельно гарячим дням початку діяльності Вінстона Черчелля у травні 1940-го року на чолі уряду Британської Імперії. Протягом всієї цієї історичної драми феноменальний (і не менш феноменально загримований) Гарі Олдман у напрузі рівня добрячого трилера відтворює страшну складність прийняття державницьких рішень в години рокові.

Черчилль отримає найбажанішу у своєму житті посаду за безмежно кепських обставин: парламент до нього вкрай прохолодний, колеги по кабінету – ще гірше, король відверто недолюблює, а тим часом гітлерівський Рейх чи не щодня захоплює чергову країну в Європі. І британський прем’єр просто невідворотно мусить піти на поступки фашистській наволочі. Має начхати на свої погляди, свою совість, та благати миру у сильного і агресивного ворога. Він має піти на компроміс, має оганьбитися, має здатися… Візуально це все підкріплено щохвилинним згущенням темряви. Майже неосвітлена зала Вестмінстерського плацу, зашторені кабінети та спальні апартаментів Даунінг стріт, похмуре небо Лондона, похмурі королівський покої в Букінгемському палаці, тунелі бункерів та метро – все темніше і темніше, доки якоїсь миті Вінстон не лишається, немов на театральній сцені, єдиною білою плямою на тлі цілковитої чорноти. І навіть коли ти досить добре знаєш історичну канву, розумієш, що все кінець-кінцем для Черчелля розв’яжеться благополучно, під час сеансу ти просто не можеш йому на всі сто не співчувати.

Результат майже одночасного перегляду Смерті Сталіна і Темних Часів – усвідомлення фактичної майже фізично відчутної різниці між дріб’язковим тираном та справжнім державним діячом, між смердючим брудом диктатури та болісною чесністю демократії, між несвободою та свободую кінець-кінцем!

Тож, як фіналізуюча порада – подивіться обидва фільми, не пожалкуєте!

Post Post Scriptum

До вчорашньої заборони в Росії я майже завершив текст із назвою From Dusk Till Dawn або Із Заходу і до Сходу, щодо цих двох стрічок. І починав я із фільмам про Британію (бо ж за хронологією він у всьому – перший). Та все чогось мені бракувало, ніяк я не міг дістатися тієї ключової об’єднавчої нитки. Дякувати російським чиновника, вони таки спромоглася надати мені потрібне знаряддя! Мракобісна заборона фільму, котрий за всіма передумовами мали б зняти саме росіяни (аби вони встали на шлях одруження) – ось, що поєднує минуле із сьогоденням, і саме це так разюче відрізняє нас, європейців, від них.

Рецензия на фильм Смерть Сталина 1  
GKbang 29 января 2018
Комментарии
 
Имя
16 февраля 2019
Ваш комментарий

Подписаться на отзывы

Другие рецензии автора

Фільм року

Цього літа довелося кататися на американських гірках із кількома завитками мертвих петель. Тож більш влучного порівняння власних чуттів од...

— 26 декабря 2018

 
Смерть Сталіна на тлі Темних часів

Отже, в Росії було спочатку призупинено, а потім й остаточно вилучено з прокату картину Армандо Януччі Смерть Сталіна. В нас прем’єра...

29 января 2018

Оценка автора
8,9 Рейтинг
фильма
Всего оценок: 273



fk tw