Нудьга і маразм у «Дюнкерку»


Рецензия на фильм: Дюнкерк
Фильм Дюнкерк

Щось незрозуміле сталося зі знаменитим режисером Крістофером Ноланом. Кудись пропав автор таких прекрасних фільмів, як «Memento», «Inception» та трилогії про «Темного лицаря». Замість нього з’явився якийсь бовдур-самозванець, який не знає, як знімати хороші фільми, але любить вимахуватися. Спочатку він зняв ідіотський «Interstellar», тепер ось «Дюнкерк» такої самої якості. Звичайно, Нолан і раніше «вживав заходів» – закінчення фільму «Престиж» тому підтвердження. Але ж має бути якась межа. Можливо, Нолан просто заліз не на свою територію – знімати фантастичні фільми та історичні військові драми треба вміти.

Але Нолан, як істинний британець, взявся знімати фільм про Дюнкеркську операцію, один з найвідоміших епізодів Другої світової війни, коли з оточеного німецькими військами французького міста Дюнкерк через Ла-Манш було евакуйовано 350 тисяч британських, французьких та інших військових. І хоча по своїй суті це був ганебний відступ, успішна евакуація зберегла життя сотням тисяч військових, які пізніше продовжили свою участь у війні, обороняли Об’єднане Королівство, а потім відбивали Європу від нацистів та їх союзників. Не дивно, що цій події присвячено чимало книг і фільмів. Наприклад, один з епізодів фільму «Спокута» (2007) (який в деяких відеооглядах видавали за сцену з фільму «Дюнкерк») присвячений вищезгаданій події (при чому знята одним планом 8-хвилинна сцена найкраще – найкраще, що є в тому фільмі). А що ж вийшло у Нолана?

Фільм умовно розділений на 4 сюжетні лінії. Сюжетна лінія №1 – історія британського солдата-придурка, який разом з побратимами аналогічного рівня інтелекту не криючись розгулював посеред Дюнкерка, і, о диво, по них відкрили пальбу. Вижив лише вищезгаданий ідіот. Він кидається до узбережжя, де довжелезними і рівними чергами (як по продукти під час «перебудови») стоять солдати британської, французької і бельгійської армій. Там, разом з німими і нудними сценами з масовкою, періодичними бомбардуваннями німецької авіації та британськими солдатами-егоїстами, які не хочуть брати французів з собою, вилазить сюжетна лінія №2 про британського командира-ідіота у виконанні Кеннета Брани, який займається не організацією оборони, підтриманням порядку серед солдатів чи контролем за проведенням евакуації, а виголошенням епічних промов одному зі своїх підлеглих, спогляданням неба і маханням рукою прибуваючим корабликам. Тим часом у повітрі десь над морем утворюється сюжетна лінія №3, в якій пілоти трьох британських літаків (це вся британська авіація у даному фільмі (серйозно)), одним з яких керує Том Харді ведуть періодичні нудні бої проти чотирьох з половиною німецьких літаків (це вся німецька авіація у даному фільмі (також серйозно)). Персонажі даної сюжетної лінії роблять хоча б якийсь внесок у боротьбу проти нацистів. Правда, чому режисер/сценарист не відправив цих пілотів прикривати евакуацію солдатів біля Дюнкерка – неясно. Під час польоту над морем один з літаків непомітно падає в море, другий незабаром також збивають німці, але він плавно сідає на воду і його підбирають люди на кораблику із сюжетної лінії №4. А Харді під кінець епічно пролетить над Дюнкерком з вимкненим двигуном. Персонажі із сюжетної лінії №4 – це британський рибалка, Рудольф Абель з «Моста шпигунів», в якого військові хотіли реквізувати корабель для потреб армії. Але власник виявився гордим, сам набрав рятувальних жилетів і добровільно погнав на кораблику в Дюнкерк, допомагати евакуйовувати співвітчизників. Похвально. Правда, режисер/сценарист прикріпив до хороброго рибалки ще двох підлітків, від яких користь як від персонажів – нульова. Ну, хіба що нагнати драми, бо персонажі цієї сюжетної лінії виловлять у морі британського солдата-боягуза у виконанні Кіліана Мерфі, який випадково спровадить на той світ одного з хлопчаків.

Якби автор даної рецензії був британцем, він би при нагоді схопив Нолана за шкірку, трусонув і запитав: «Що ж ти, Іроде, робиш?! Це такими ти бачиш своїх предків, співвітчизників, які воювали за твою країну, і яким ти, падло, завдячуєш своїм життям?!». Британська армія у фільмі «Дюнкерк» - це кодло дурнів, боягузів та егоїстів. Ні тобі злагоджених дій солдатів, ні допомоги товаришам, ні порятунку, ні самопожертви. Командування зайняте чорт знає чим. По фільму взагалі не ясно, чому цих людей вважають героями і як вони потім будуть звільняти світ від нацизму. Лише троє пілотів та пара цивільних хоч чимось займаються. Ганьба!

Але, схоже, цього Нолану було мало, і, «вживши додаткових заходів» зробив сюжет фільму нелінійним. Події хаотично скачуть взад-вперед, одні і ті ж самі моменти показані з позицій різних персонажів. Але це в нормальних фільмах нам одну і ту ж сцену покажуть нарізкою з різних ракурсів, але одна за одною. В «Дюнкерку» же, нам показують сцену, потім переходять до іншої, потім ще до іншої, а потім показують вже знайому сцену, але з позиції іншого персонажа. В теорії це виглядає круто і динамічно. На практиці – це сумбур і нерозбериха, в результаті чого втрачається цілісність оповіді. Через цю подачу Харді планує над Дюнкерком хвилин десять. Виглядає по-дурному.

І який толк в надписах «1. Пристань», «2. Повітря» і «3. Море», якими на початку визначені місця дій? Краще би подбали про визначення точних дат подій та географічних точок.

Гаразд, сюжет і його подачу промахали. Що ж там з акторською грою? А ніяк. Частково це через сумбурну подачу подій, частково – тому що персонажі абсолютно не прописані. В них немає ні передісторії, ні мотивації. Вони схожі на бездушні ляльки, за них не хочеться вболівати, їм не хочеться співчувати. Не вірите – подивіться фільм, а тоді спробуйте згадати ім’я хоча б одного персонажа. І якби не обличчя відомих акторів, персонажів фільму взагалі не можна було б відрізнити. Навіть талановитий Том Харді і той безликий. Хоча б, здавалося, чудовий актор, у фільмі «Лок» увесь час їхав сам в машині, лише розмовляв з людьми по телефону. А в «Дюнкерку» він же увесь час летить в літаку, розмовляє з товаришами по рації, навіть геройствує, а ось емоцій не викликає жодних.

Фільм могли б врятувати сцени боїв і військова атмосфера. Пристойний бюджет в 100 млн. доларів і вибрана історична тематика дозволяли створити воістину епічний і масштабний фільм. Ага, викусіть! Сцени повітряних боїв нудні і нецікаві. Бомбардування на суші – тим більше. Масштаб не відчувається взагалі. Нолан, звичайно, нагнав пару сотень акторів масовки (і по-дурному вистроїв їх у черги), а ось домалювати бойові кораблі було ліньки. Режисер наплював навіть на деталі – Дюнкерк виглядає красивим і охайним, хоча має бути пошкодженим снарядами; у сцені, де солдат-ідіот прикриває руками голову під час бомбардування актори масовки на задньому плані не криючись чекають поки їх досягнуть вибухи і тільки після цього потихеньку починають бігти. А що з атмосферою? Немає, розтанула у вищезгаданих сюжетних подачах. Нолан не наважився навіть кров показувати, а постійні бомбардування на узбережжі закінчуються нечисленними втратами, так що пройняти глядача жахами війни «Дюнкерк» не здатен.

Просто для порівняння: сцена бомбардування Перл-Харбора в однойменному фільмі Майкла Бея виглядає в стократ масштабніше і епічніше бойових сцен з «Дюнкерка»; сцена форсування Волги з «Ворога біля воріт» виглядає в стократ видовищніше і атмосферніше; навіть сцена нападу німецької авіації на радянські кораблі з «Незламної» мало чим поступається аналогічним сценам з «Дюнкерка» (український фільм може конкурувати з голлівудським фільмом Крістофера Нолана при двадцятикратній різниці в бюджетах, Карл!).

Коротко про історичну достовірність: у «Дюнкерка» з цим не склалось. Надпис в кінці титрів дає чітко зрозуміти, що сюжет фільму не включає ні реальний перебіг подій, ні історичних персонажів. Просто експлуатує відому тему.

З технічної сторони фільм більш-менш пристойний. Картинка якісна, з «холодними» тонами, оператор старався (правда, в одній із сцен польоту над морем забув стерти з об’єктива пташиний послід), а композитор Ханс Циммер написав пару хороших композицій. Але це все обгортка з гнилизною всередині.

В цілому вийшло чергове кінорозчарування від Крістофера Нолана. «Дюнкерк» – відверто слабенький у всіх смислах фільм, який на додачу в основному негативно показує ветеранів Другої світової. Залишається лише дивуватися позитивним відгукам критики і результатам прокату.

0
Зорян 31 декабря 2017


Имя:
25 июня 2021
Ваш отзыв

Другие рецензии автора


Дикі історії Дикі історії

Рецензія на фільм «Погані дороги» (2020)

11 июня 2021
Про мерців і дурнів Про мерців і дурнів

Рецензія на фільм «Армія мерців» (2021)

30 мая 2021
30 років самотності 30 років самотності

Рецензія на серіал «І будуть люди» (2020)

21 апреля 2021
Бездумні копіювальники Бездумні копіювальники

Рецензія на фільм «Безславні кріпаки» (2020). Увага, розкриваються деякі  деталі сюжету!

17 апреля 2021
Битва гігантів Битва гігантів

Рецензія на фільм "Ґодзілла" проти "Конґа" (2021)

13 апреля 2021