Войти через
facebook
 

Неприхована посередність


Рецензия на фильм: Скрытые фигуры
Фильм Скрытые фигуры

Фільми, на зразок «Прихованих фігур» (2016) є яскравим прикладом того, коли кінематографісти губляться в численних ідеях і посилах, які вони хочуть втілити на екрані. В результаті у них виходить каша із різноманітних подій і висловлених поглядів, на яку дивитися нецікаво.

Про сюжет довго розглагольствувати не хочеться. Події фільму відбуються у 1960-х роках в період «космічної гонки» між США та СРСР. Перед нами реальна історія трьох афро-американок, які працювали у НАСА і брали участь в реалізації важливих космічних програм США, а також боролися за права чорношкірого населення країни…

Фільм сильно зіпсований у першій половині. Режисер Теодор Мелфі досить грубо і невміло кидає у глядача різноманітні факти про підготовку польоту на орбіту Землі першого американського космонавта Джона Гленна, і паралельно розповідає про расову дискримінацію в США 1960-х років, а точніше – дискримінацію негрів. У фільмі це подано настільки нав’язливо, що через п’ять хвилин це починає надоїдати, а через десять – відверто нервувати. У переносному смислі, глядача не пригощають салатом, а тикають у нього головою. Сценаристам, схоже цього було мало, тому у фільмі згадується і про дискримінацію жінок, ну, і про євреїв в роки Другої Світової не забули. І лише у другій половині «Прихованих фігур», коли сценаристів трохи попустило і вони переключились на зображення космічної програми, фільм стає цікавіше дивитися.

Сценарна слабкість фільму відвертає увагу від непоганих акторів. Стараються тут усі: і Тараджі Хенсон, яка раніше знімалась «Загадковій історії Бенджаміна Баттона», і Октавія Спенсер, яка пізніше знялась в ідіотській «Формі води», і Жанель Моне, яка в тому ж таки 2016-у році зіграла в нікудишньому «Місячному сяйві», ще одному фільмі на «чорношкіру» тематику, який, як і «Приховані фігури» був номінований на Оскара як «кращий фільм року», але, на відміну від останнього, отримав нагороду. На «підтанцьовці» у фільмі є Кевін Костнер та Кірстен Данст – актори хороші, але у цьому фільмі їм немає де розвернутись.

В технічному плані фільм непоганий – нічого визначного, але і явних «провалів» тут не спостерігається.

В цілому, «Приховані фігури» - дуже посередній фільм, який зовсім не обов’язковий для перегляду. Автори замахнулися на зображення багатьох історичних моментів і фактів, які стосуються США епохи президента Кеннеді, але через відсутність сценарної конкретики і через спосіб подачі, фільм виглядає відверто нудним. Сценаристи навіть забули пояснити глядачеві суть назви фільму, то що вже казати про решту сценарію.

0
Зорян 01 мая 2018
Like

Имя:
17 октября 2019
Ваш отзыв

Другие рецензии автора


300 тухольців 300 тухольців

Рецензія на фільм "Захар Беркут" (2019)

09 октября 2019
У лісі-лісі темному... У лісі-лісі темному...

Рецензія на фільм "Воно приходить уночі" (2017)

14 мая 2019
Шанхайська робота Шанхайська робота

Рецензія на фільм "Шанхайський перевізник"

22 марта 2019
Захисник Захисник

Рецензія на фільм "Кровний батько" (2016)

04 марта 2019
Якось у Мексиці... Якось у Мексиці...

Рецензія на фільм "Рома" (2018)

26 февраля 2019