В погоні за миттю…
Зараз, в епоху стрімкого ритму життя, королевою фото стала цифрова фотографія – вона владарює як і аматорському сегменті, так і професійному. Плівка стала невеличким острівцем фанатів та ентузіастів, тих, хто хоче експериментувати, проте їх кількість все збільшується і збільшується. Яскравим прикладом запиту суспільства, частини його арт-спільноти, була кампанія по відродженню технології миттєвого фото Polaroid. Саме цій історії і присвячений документальний фільм Миттєві мрії (Instant Dreams) режиссера з Нідерландів Віллема Баптіста, що змалював історію як торгової марки, так і спільноти людей, завдяки яким стала можливе відродження «формули миті». Стрічка була презентована компанією Kinove, яка спеціалізується на інтелектуальному та естетичному кіно, магазином плівкової фотографії Fotovramke – у кінотеатрі Київ 14 січня 2019 року у формі показу та вечірки «у стилі Polaroid».
Отже, Миттєві мрії – це історія трьох людей, яких об’єднало бажання відтворити технологію, натхненником якої був Едвін Ленд – винахідник, ідеолог багатьох технологічних новацій. Так, суперуспішна компанія Polaroid не витримала гонитви, - і у 2008 пішла з ринку… Три фаната «миттєвої фотографії» - хімік Стефан Гершен, письменник і журналіст Крістофер Бонанос, і жінка-митць Стефані Шнайдер – досліджують її феномен через призму власного досвіду і об’єктив самих різних людей.
Власне, «Миттєві мрії» - це симбіоз арт-кіно з традиційною документалістикою. Творчість Стефані Шнайдер – це десятки фото за день, моделей «з народу», природи, майже втілення маніфесту ломографії через Polaroid; дослідження Стефана Гершена – пошук нової формули, яка б дозволила випускати серії касет невеликими тиражами; творчість Крістофера Бонаноса – це анатомія історії, саме він став автором книжки «Instant: The Story of Polaroid»,дослідження феномену успіху миттєвої фотографії на початку і очевидної причини занепаду у цифрову епоху – яка так само оперує миттєвими знімками-враженнями на смартфон і над дешевим доступом до світу цифрових фотоапаратів.
Сам настрій стрічки – це не суха документалістика, це в дечому насичена психоделічною музикою і барвами історія – хоча автори далеко не зловживають цим. Можна відзначити блискучу операторську роботу, майстерне використання архівних кадрів досліджень, рекламних роликів тієї епохи, завзятість сучасних героїв, проте, і все-таки надмірну пафосність картини, що перетікає у гротеск.
Так, стрічка просто надзвичайна, проте не для широкого загалу – її повинні включити до свого списку фотографи, дослідники і учасники арт-течій, ті, для кого життя – не сіра буденність. Вона не підйде як розвага в чистому вигляді, тим більш, як кіно традиційного сімейного перегляду – проте своїм запалом, фактажем збагатить кожного, хто хоче зробити крок з прямої дороги масової культури.