Ще одне заумствування про нацистів - рецензия на фильм Последнее путешествие Леандера

Войти через
Регистрация
 
Ще одне заумствування про нацистів
 
Фильм Последнее путешествие Леандера

2014-й рік. 92-річний німець Едуард Леандер після смерті дружини приймає спонтанне рішення вирушити в Україну. Причина цьому – буремне минуле Леандера: в роки Другої світової війни він був у вермахті і на Луганщині командував батальйоном козаків (у 20 років, судячи з усього), які воювали на стороні нацистів, за що потім загримів на сім років в сибірські табори. Під час війни Леандер зблизився з козачкою Світланою, з якою втратив зв'язок після арешту. І ось тепер він хоче відшукати свою давно втрачену любов і вирушає на окупований Росією схід України. Компанію йому складають його онука Адель та молодий киянин Лев…

Таким є сюжет німецького фільму «Остання подорож Леандера» 2016-го року. Невідомо, чи читав режисер (а заодно і сценарист) фільму Нік Бейкер-Монтейс роман Джонатана Фоера «Все ясно» («Everything is illuminated») і чи бачив його однойменну екранізацію 2005-го року з Елайджею Вудом у головній ролі, але «Останню подорож Леандера» можна легко прийняти за німецьку перезйомку вищезгаданого фільму: той самий сюжет, жанр «дорожній фільм», знову твоє головних героїв і так далі. Але якщо «Everything is illuminated», незважаючи на деяку занудність і традиційне для іноземців дивакувате зображення України, містив купу вдалих і смішних сцен, завдяки чому був непоганим фільмом, то під час перегляду «Останньої подорожі Леандера» хочеться або спати, або лупити себе рукою по лобі через непроглядну наївність та дурість фільму.

Звичайно, бажання Леандера лізти в зону бойових дій у пошуках людини, якої швидше за все там вже давно немає, можна списати на старечий маразм (хоча візуально Леандер не схожий на повного ідіота). Але чому він свідомо жертвує життям онуки та її новоявленого кавалера, прекрасно розуміючи, що ті його не покинуть і поїдуть з ним? Егоїст, не інакше. Або сценарист не думав, що робить, бо якщо прибрати з сюжету зону бойових дій, то зникне велика частина сюжетних ідіотизмів. Але ж без присутності «гарячих» тем даний фільм швидше за все взагалі ніхто б не захотів дивитися. А тут є і війна на сході України, і тематика нацизму, і конфлікти поколінь… Але чи цікаво на це дивитися? Ні, не цікаво - «Остання подорож Леандера» настільки нудна, наскільки може бути фільм в жанрі драми. Погіршують ситуацію картонні діалоги, наповнені театральщиною, регулярні перегравання акторів другого плану та усі можливі штампи фільмів, де розкривається тематика Другої світової (в поїзді до Києва головні герої їдуть в купе з онучкою розстріляного в Бабиному Яру єврея («Савпадєніє? Нє думаю!»)). Ну, а там де сюжет починає серйозно пробуксовувати додаються сцени, які не несуть жодного смислу і лише тягнуть час, а герої пробують викликати жалість у глядача, розмазуючи шмарклі по екрану.

Щоправда, не все так погано. Візуально фільм виглядає красиво, оператор в багатьох сценах взяв непогані плани. Та й виконавці головних ролей в цьому ненавмисному театрі абсурду зробили все можливе, щоб глядач не був байдужим до їх персонажів. Юрген Прохнов в ролі Едуарда Леандера чудово зіграв стару людину, яка хоче перед смертю здійснити мрію свого життя. Шкода, звичайно, що сценаристи зробили з нього ідіота. Петра Шмідт-Шаллер в ролі Адель зіграла люблячу онуку, яка, незважаючи на натягнуті відносини з дідом, все ж не кидає його напризволяще і допомагає на шляху до мети, дізнаючись раніше невідомі їй подробиці минулого Леандера. А Тамбет Туйск в ролі Лева («росіянина, але українця», як він сам говорить) – такий собі локомотив оповіді, який чим може допомагає головним героям (можливо, не в останню чергу через те, що в нього з Адель закручується роман). У самого Лева – проблеми з родиною, бо він сам начебто (але не явно) проукраїнських і проєвропейських поглядів, його родина – ні, а брат так взагалі воює на стороні сепаратистів. При чому Лев з братом то обіймаються, то вступають один з одним в словесну перепалку, то в бійку.

Що стосується зображення України, то тут все печально. Незважаючи на те, що зйомки проходили в Україні, сценаристи не проконсультувалися стосовно хронології подій: по сюжету фільму події Євромайдану, анексії Росією Криму і окупації сходу України відбуваються одночасно. Незважаючи на те, що події в Україні є швидше фоном для основної історії, сценаристи регулярно відволікаються на цей «фон», при чому не розібравшись в суті того, що відбувається. Висловитися дають лише «антимайданівським» і «проросійським» сторонам, навіть бабусю Лева в кінці фільму, можливо, вбиває українська армія. Коротше кажучи, враження неприємні.

В цілому, фільм «Остання подорож Леандера» вийшов досить нудним і прісним. Немає в ньому ні хорошого сюжету, ні душевності. Краще передивитися «Everything is illuminated» - там хоча б з гумором підійшли до справи.

Рецензия на фильм Последнее путешествие Леандера 0  
Зорян 07 сентября 2018
Комментарии
 
Имя
18 июля 2019
Ваш комментарий

Подписаться на отзывы

Другие рецензии автора

У лісі-лісі темному...

Рецензія на фільм "Воно приходить уночі" (2017)

— 14 мая 2019

 
Шанхайська робота

Рецензія на фільм "Шанхайський перевізник"

22 марта 2019

Захисник

Рецензія на фільм "Кровний батько" (2016)

04 марта 2019

 
Якось у Мексиці...

Рецензія на фільм "Рома" (2018)

26 февраля 2019

Прокляття родини Гремів

Рецензія на фільм "Спадковість" (2018)

18 февраля 2019

 
Оценка автора
8 Рейтинг
фильма
Всего оценок: 3



fk tw