Гірка істина.
Істина. Чи потрібна вона нам, людям сучасної епохи фейлетону? В часи, коли на зарослому бур’янами інформаційному полі ледь-ледь прориваються паростки правди, а віртуальний світ заманює в липку павутину розваг і соціальних мереж, ми боремося за те, щоб хоча б залишитись собою. Нам важливо зберегти частину здорового глузду, незалежну від зовнішнього впливу, а істина – то вже другорядне. Хто наважиться шукати її? У світі, де твориться стільки зла, у кожного своя істина. Легше заплющити очі, комфортніше вдати, що нічого не сталося, ніж спробувати щось змінити. Таким є наше покоління, такими були наші попередники, але зовсім іншим був Ґарет Джонс.
Ще донедавна багатьом українцям було невідоме ім’я валлійського журналіста, який став першим, хто заявив у західній пресі про Голодомор. Цю кричущу несправедливість вирішила виправити польська режисерка Аґнєшка Голланд, і тепер про долю сміливого чоловіка може дізнатися весь світ. Розпочинається історичний трилер «Ціна правди» зі слів Джорджа Орвелла, який натхненно друкує свою антиутопічну повість «Колгосп тварин», що створювалась як алегорія на революцію 1917 року та інші події епохи сталінізму. Кадри з відомим англійським письменником тут з’явились невипадково, адже відкриття Ґарета Джонса стали підґрунтям для написання цієї повісті. Очевидно, що відважний журналіст Джонс міг зробити ще багато відкриттів і спричинити ще більше галасу, якби його самотній голос був не надто слабким проти радянських щупалець та самовпевнених знавців, які керують світом. Перш за все Аґнєшка Голланд зняла фільм про боротьбу людини з системою, а Голодомор служить фоном, на якому розгортається ця нерівна боротьба.
За сюжетом журналіст та радник британського прем’єр-міністра Ґарет Джонс приїжджає до Москви, щоб взяти інтерв’ю у Сталіна. Раніше він уже говорив із Гітлером, і стривожений можливістю нової війни герой хоче дізнатись, чи готовий СРСР дати відсіч противнику в разі нападу. Так, принаймні, звучить офіційна версія його візиту. Насправді ж Ґарет давно слідкує за витратами Радянського союзу на втілення ідей революції, і судячи з його підрахунків, щоб оплатити все це, у Сталіна неодмінно мав би з’явитись додатковий дохід. Товариш Джонса, який вишукував інформацію в цьому ж напрямку, загинув у Москві під час розбійного нападу за день до приїзду Ґарета, тому починати дослідження прийдеться спочатку. Познайомившись із журналісткою Адою Брукс, яка знала покійного, Джонс дізнається, що відповідь на питання, звідки в Сталіна гроші, знаходиться в Україні. Хитрістю випросивши собі поїздку туди, Ґарет стає свідком штучно створеного голоду і вирішує розповісти про це світові.
Доля фільму про Ґарета Джонса набагато щасливіша, ніж доля справжнього Джонса, адже за її постановку взялася триразова номінантка премії «Оскар», Голова Правління Європейської кіноакадемії, людина, яка знімала юного Леонардо ДіКапріо в «Повному затьмаренні», і режисерка чотирьох епізодів серіалу «Картковий будинок». Так, усе це про Аґнєшку Голланд, завдяки якій стрічку про журналіста та Голодомор побачили на багатьох європейських кінофестивалях. Правду, за яку боровся Джонс, світ зміг оцінити аж через 86 років, але краще так, ніж ніколи. На жаль, вона вже не врятує від голодної смерті мільйонів українців, як мріяв журналіст, але попередженням на майбутнє послужить обов’язково.
Свою оповідь режисерка починає неквапливо. Вона знайомить глядача з реальністю стривоженого героя, якому ніхто не вірить, демонструючи свідому байдужість тих, хто при владі, і це осудження автором недалекоглядності деяких політиків відчуватиметься протягом усього фільму. Напевно, тема Другої світової війни і Голодомору все-таки сильно хвилює Аґнєшку, якщо вона не втрималася від нехтування одного важливого правила для авторів: не нав’язувати свою думку, а подати матеріал так, щоб глядач/читач сам дійшов до потрібного висновку. Втім, якщо тема фільму стосується одного з найжорстокіших злочинів проти людства, справжність якого визнають далеко не всі, то автору не тільки можна, але й треба показувати своє ставлення до подій. Адже в слабких людей, яким не цікаво все, що відбувається далі їхнього вікна, своя істина, різна для всіх. А в сильних вона завжди одна, і своїм викладом матеріалу Аґнєшка Голланд доводить цей факт.
Світ, в якому існують герої стрічки, часом виглядає сірим і гротескним (криваво-червоне небо Москви, надмірне вживання горілки місцевими та розпуста по сусідству з Кремлем), але й правдою тогочасних реалій він наповнений теж. Так, радянські помешкання, відчуття незахищеності і золоті зуби в ротових порожнинах героїв продумані й відтворені детально. Камера Томаша Наумюка часто рухається хаотично, ніби підтверджуючи, що ґрунт під ногами Ґарета Джонса аж ніяк не твердий, а тривожна музика тільки підсилює ефект нестабільності. Головні акторські роботи довірили Джеймсу Нортону, відомого глядачу за серіалом «Війна і мир» (2016) від каналу ВВС One, де він зіграв Андрія Болконського, Ванессі Кірбі, зірці серіалу «Корона», та Пітеру Сарсґаарду. Спостерігати за їхньою грою більш ніж приємно, адже участь у проекті відомих і перспективних акторів дає надію, що про Голодомор і злочини Радянського Союзу дізнається багато тих людей, хто до сьогоднішнього дня сприймає Україну й Росію як одне ціле.
«Ціна правди» Аґнєшки Голланд – це гнітюче, незручне й болюче кіно. Його не захочеться дивитися на дозвіллі, його не хочеться дивитися взагалі, але варто бачити кожному. Воно запалює бунтарський дух і водночас обеззброює страхом перед жахливою реальністю. Не страшно, якщо після перегляду закортить сховатись від яскравого світла кінотеатру, щоб ніхто не побач ваших сліз. Це означатиме, що історія Ґарета Джонса знайшла гідне втілення в кінематографі, що не може не тішити, бо ж він, як ніхто, на це заслужив.