Європа: аристократія і духи - рецензия на фильм Персональный покупатель

Войти через
Регистрация
 
Європа: аристократія і духи
 
Фильм Персональный покупатель

Європейське кіно завжди, є, так би певним полігоном для цікавих ідей, які потім «мігрували» а чи в американське, а чи в інші школи кіновиробництва. Так само наробки голлівудської школи мігрували в європейське кіно, яке все-таки зберігає своєрідний шарм. Проте, як існує поняття «чистого мистецтва», можна казати і про поняття «чистого європейського кіно», саме в понятті традиції. Думаю, до останнього можна включити і фільм французького режисера Олів'є Ассаяса «Персональний покупець», що отримав приз за кращу режисуру на Канському фестивалі, а також змагався за Золоту пальмову гілку в основній конкурсній програмі 2016 року.

Стрічка оповідає історію молодої американки Морін, що працює «персональним покупцем» для багатої світської левиці Кіри, підбираючи в елітних бутіках прикраси і одяг... Поряд з цим, її оточує світ духів – адже змалечку вона і її брат Льюїс були медіумами, проте останній помирає, а покупці маєтку хочуть дізнатись – а чи залишився в маєтку його дух. Крім цього, жінці приходять від невідомого абонента бентежного змісту SMS, та й ще потрібно врегулювати справи з коханим, що працює в Омані (країна, а не поняття)…

Власне, можна сказати, що бажання зберігати класичний стиль європейського кіно тут переважило над метою сподобатись глядачу. Так, ми бачимо майже мінорне, що тяжіє до документального - за темпом, а не за змістом – кіноповествування сюжету, де автор так і не зміг зробити акцент на чомусь конкретно. Динаміка не може набрати обертів, щоб постійно тримати глядача в напрузі, зазвичай події розгортаються досить таки неспішно. Натомість, автор блискуче змалював майже стерильний стиль європейського життя, що доступний еліті та вищому прошарку середнього класу Європи – розкішні бутіки, обов’язкові iPhone та «макбуки», комфортні готелі та поїзди… І, звісно, такий стиль дозволяє захоплення окультизмом, хоча вкінці-кінців героїня критично оцінює власні рефлексії, пов’язані з містицизмом. Операторська робота і базові спецефекти виконані на достатньому рівні, власне вони і передають майже медичну чистоту існування вищезгаданих суспільних прошарків, а той факт, що автор сценарію і режисер – це одна і та сама людина, то можна сказати що змістовна мета реалізована тут вповні.

Гра акторів. Власне тут ми повертаємось до вищезгаданого – вони чудово втілили образи «вершків» суспільства – а чи це головна героїня, у виконанні Крістен Стюарт, що начеб-то і не дуже любить свою роботу, а чи багатійка Кіра, а чи журналіст-редактор глянця, а чи покупці маєтку. Вони маже безпристрасні, їх душі – міцний холодний діамант – і навіть хвилювання Морін – це скоріше інстинкт, що ще не вмер. Навіть смерть тут не викликає глибоких почуттів типу горя або переляку – все ніби є порядком речей в цьому розкішному, ідеально комфортному, проте без візантійського блиску (скажемо притаманного багатіям Східної Європи), житті.

Власне, можна сказати що цей фільм не відповідає основним критеріям пригодницького кіно, як наприклад містика, або детектив в їх цільному значенні жанру – це скоріше той фільм, що є продуктом традицій «чистої» європейської кіношколи, як наприклад фільми типу «В минулому році в Маріенбаді» (L'année dernière à Marienbad) Алена Рене. «Персонального покупця» важко радити як фільм, що може розважити між справами, проте який цікаво побачити як приклад класичного європейського кіно, традиція якого дбайливо зберігається.

Рецензия на фильм Персональный покупатель 2  
Комментарии
 
Имя
18 октября 2017
Ваш комментарий

Подписаться на отзывы
Оценка автора
6,2 Рейтинг
фильма
Всего оценок: 21