Форма претензійності - рецензия на фильм Форма воды

Войти через
Регистрация
 
Форма претензійності
 
Фильм Форма воды

Ніколи не вір мужикові, навіть якщо у нього нічого не стирчить

Цитата з фільму «Форма води»

Американський Оскарівський Комітет другий рік поспіль доводить, що складається він переважно з придурків, яким при перегляді фільму в першу чергу потрібні не цікавий і логічний сюжет, не захоплююча оповідь, не хороша гра акторів, а тяга до претензійності. В 2017 році ці довбні вручили Премію Оскар в номінації «Найкращий фільм» нуднющій і нікудишній драмі «Місячне сяйво» про негрів-гомосексуалістів, мало не вручивши цю нагороду фільму «Ла-Ла-Ленд», який теж вийшов доволі слабеньким. А ось у 2018 році «Кращим фільмом» стала фентезійна драма «Форма води». І понеслось…

Шкода, але режисером даної дурні виступив не аби хто, а мексиканець Гільєрмо дель Торо, режисер непоганої супергеройсько-фентезійної дилогії «Hellboy» та фентезійної драми «Лабіринт фавна», яка, мабуть, назавжди залишиться вершиною творчості режисера. Бо після «Фавна» Гільєрмо сповз вниз з відверто прохідним, хоч і красивим, бойовиком «Тихоокеанський рубіж», а потім – з дивакуватим містичним «Багряним піком». І ось тепер вершина падіння – драма «Форма води».

Далі підуть розкриття сюжету, тому якщо хтось надумав дивитися фільм, то рецензію краще прочитати після перегляду.

Події відбуваються у американському місті Балтиморі на початку 1960-х. Головна героїня на ім’я Елайза Деспасіто… точніше, Елайза Еспозіто – дівчина не від світу сього і особа з загадковим минулим: вона німа (що не заважає їй непогано свистіти), хоча має слух і загадкові шрами на шиї (ну, зовсім не схожі на зябри). Головна героїня живе в просторій, хоч і бруднуватій квартирці прямо над кінотеатром, полюбляє займатися мастурбацією у наповненій водою ванній, а її сусід – пристарілий художник-гомосексуаліст, який ніяк не може продати свої картини. Це лише початок, а вже стільки претензійних тем.

Головна героїня працює прибиральницею в «секретній» ядерній лабораторії. Слово «секретна» в лапкАх, бо нормальної охорони там немає – можна зайти куди завгодно: «хади, нацальник, бгери сцо хоцес». Саме туди одного дня доставляють загадкову людину-амфібію, привезену звідкись з Південної Америки.

Охороняти амфібію доручено військовому, якого зіграв харизматичний Майкл Шеннон. Цей персонаж буквально з першого погляду дає зрозуміти, що він у даному фільмі є головним антагоністом – на його високому лобі буквально бракує надпису «поганець». У цього кадра є цікава філософія стосовно миття рук після справляння нужди, яку словами не передати – це треба чути і бачити. Також у цього чувака цікаве відношення до охорони власного здоров’я: наприклад, якщо якась невідома істота йому відкусила пальці, їх пришили назад, але вони почали гнити – не треба чимдуж бігти до лікаря; треба чекати, поки вони почнуть пахнути, щоби потім епічно відірвати їх власноруч. Добре, що істота відкусила лише пальці. А то в цього кадра ще є дружина і діти.

Військове керівництво США в альтернативному всесвіті «Форми води», схоже, зустрічається з людьми-амфібіями вже не перший рік, бо навіть не пробує встановити контакт із загадковою істотою. Замість цього упороте керівництво роздумує, що з амфібією зробити – розпиляти на частини для проведення досліджень або відправити в космос, бо США треба доганяти СРСР в гонці з дослідження космосу. А для цього навіщось доручає Шеннону катувати істоту електричним дрючком. Вже після таких сюжетних одкровень Гільєрмо, як сценариста, хочеться відправити до лікаря для перевірки на наявність черв’яків у мозку.

І треба ж такому статися, що головна героїня «випадково» помічає істоту зразу при доставці в лабораторію і з першого погляду закохується в неї. Ну, а оскільки нормальної охорони у цій «секретній» лабораторії немає, то героїня починає здійснювати регулярні візити до амфібії і спілкуватися з нею, навчивши мови жестів. Паралельно, вона дізнається про плани злющого керівництва стосовно амфібії і, увага!, вирішує її викрасти.

Паралельно виясняється, що загадковою істотою цікавиться радянське КГБ – його агент працює в цій «секретній» лабораторії під виглядом вченого. Правда, на відміну від хвацької головної героїні, росіяни навіть не пробують викрасти амфібію. Замість цього КГБ доручає своєму агентові отруїти амфібію. Агент протестує, мовляв, це суперечить науці, а радянцям треба вчитися в американців. КГБісти ж відповідають, що їм не потрібно нічому вчитися. Мабуть, підтвердженням цих слів є стибрені радянською розвідкою в американців креслення ядерної боєголовки (це відбулось у нашій реальності в 1950-х). Коротше кажучи, що американські, що радянські спецслужби виставлені тупоголовими негідниками.

На підготовку викрадення амфібії головна героїня витрачає десь півдня, заручившись підтримкою художника-гомосексуаліста, а по ходу викрадення і колеги-негритянки. Ну, і радянський агент їй допомагає. Оскільки охорона в «секретній» лабораторії практично відсутня, а єдиним, хто там займається спостереженням є герой Майкла Шеннона, викрадення проходить успішно. Серйозно, навіть, коли машина, на якій головна героїня тікає з викраденою істотою, їде геть, тільки Шеннон стріляє їй услід, а пара охоронців за ним тупо стоять і втикають.

Оскільки головна героїня «непомітно» посунула камери і ніде не було видно, що амфібію викрала саме вона, її ніхто не підозрює і наступні дні вона спокійнісінько собі ходить на роботу (в цей момент наявність мозкових черв’яків у голові сценариста можна вважати переконливим фактом). Вона має наглість навіть у вічі «посилати» Шеннона мовою німих. Амфібію вона привозиить до себе додому, де починає періодично скакати з ним у гречку – у того, виявляється, є висувні причандали. Для повноти відчуттів героїня одного дня вирішує набрати повну ванну кімнату води, щоб попробувати нові пози. Те, що вона затопить кінотеатр під квартирою і що її таким чином можуть викрити, головну героїню не обходить. Навесні вона збирається відпустити амфібію в море, а до того не може, бо канал не наповнився водою. Доїхати або дійти до моря, випустити амфібію і там пердолитися з нею хоч до втрати пульсу головній героїні не дає сценарист – попереду ще година сюжетної ахінеї.

Тим часом КГБ якось дізнається, що їхній агент не вбив амфібію, і під час зустрічі вирішує грохнути зрадника. Але за агентом стежить Шеннон. Він убиває КГБістів (організувати захоплення агентів він не може – в альтернативному всесвіті фільму зі спецслужбами взагалі твориться щось незрозуміле), після чого допитує смертельно раненого агента. Помираючи, той здає головну героїню та її подругу негритянку. Незважаючи на те, що Шеннон підозрював саме головну героїню, він, будучи ще й расистом, біжить в першу чергу до негритянки, чоловік якої і видає коханку амфібії. При чому негритянка ще й сварить чоловіка за те, що той, по суті, врятував цю ідіотку він запихання їй електричного дрючка у всі можливі місця.

Шеннон телепортовується в квартиру головної героїні, але там вже нікого немає – всі змахалися до дамби, щоб відпустити амфібію. Але головна героїня залишила запис на календарі, де їх шукати. Шеннон телепортовується до дамби, де відкриває по амфібії вогонь з револьвера (при чому, судячи з розташування героїв, кулі летять крізь головну героїню), після чого ранить і головну героїню. Але амфібія здатна до регенерації, тому лікує себе і головну героїню, після чого вбиває Шеннона. Звідкись з’являється ще й поліція і подруга-негрятка, але амфібія і героїня пірнають у воду. Після цього виясняється, що шрами головної героїні – це (сюрприз!) зябра. А закадровий голос художника-гомосексуаліста гласить, що амфібія і головна героїня жили довго і щасливо і померли в один день. Кінець.

Все ж таки із закінченням Гільєрмо явно не дотиснув. Треба було додати ще пару одкровень: сказати, що головна героїня – донька амфібії, а сама амфібія – єврей-трансвестит з Бердичева. Тоді фільму дали би усі 13 Оскарів, на які він номінувався, а не тільки три. А так…

Ось такий він, фільм «Форма води», лауреат Оскара-2018 у номінації «Кращий фільм року». Цей факт викликає лише одне запитання: «Чому?!!». Чому такі високі нагороди отримує саме такий фільм? Фільм, де ідіотизмів на секунду екранного часу більше, ніж у всіх фільмах студії «Марвел» разом взятих? Фільм, який скучний до неможливості? Фільм, який пробує виїхати на претензійності, де сценарист впихає в сюжет всі найскандальніші теми, наплювавши на логіку і здоровий глузд? Фільм, де фабула є плагіатом інших творів, наприклад роману «Людина-амфібія» Олександра Беляєва?

Звичайно, фільм «Форма води» не безнадійний. Він хороший в технічному плані: красива, насичена кольорами картинка, грамотна операторська робота, красиві декорації, що передають стильну атмосферу США 1960-х з відповідного вигляду машинами, телевізорами та іншими технологіями. На початку фільму звучить атмосферна музика у французькому стилі.

І в чому особливо помітний талант Гільєрмо дель Торо, так це у вмінні створювати цікавих істот. Так і амфібія з «Форми води» вийшла цікавим таким і неоднозначним персонажем, хай і чисто скопійованим з персонажа Ейба з дилогії «Hellboy». Його навіть зіграв той самий актор – Даг Джонс, майстер перевтілень в таких ось «нелюдських» персонажів. Акторська гра Саллі Хокінз, яка зіграла головну героїню у фільмі також заслуговує похвали. А ось акторсьтка робота Майкла Шеннона викликала неоднозначне враження: ніби чувак і харизматичний, але таке враження, що лише підписавшись на зйомки він прочитав сценарій і, зрозумівши, в якій дурні знімається, проходив пів фільму з відсутніми емоціями на обличчі. А Шеннон може краще.

Шкода, але позитивні сторони фільму просто тонуть у купі сюжетних нісенітниць. А сюжет – це те, на що будь-який кінематографіст має звертати увагу в першу чергу. Бо сюжетну дурню не вдасться списати на цільову аудиторію, особливо в даному випадку – фільм зовсім недитячий: у ньому присутня кров, жорстокість і сцени з оголеннями.

Вердикт такий. Гільєрмо дель Торо досяг дна. Але отримав за це Оскара. Яка іронія.

Рецензия на фильм Форма воды 1  
Зорян 17 марта 2018
Комментарии
 
Имя
24 мая 2019
Ваш комментарий

Подписаться на отзывы

Другие рецензии автора

У лісі-лісі темному...

Рецензія на фільм "Воно приходить уночі" (2017)

— 14 мая 2019

 
Шанхайська робота

Рецензія на фільм "Шанхайський перевізник"

22 марта 2019

Захисник

Рецензія на фільм "Кровний батько" (2016)

04 марта 2019

 
Якось у Мексиці...

Рецензія на фільм "Рома" (2018)

26 февраля 2019

Прокляття родини Гремів

Рецензія на фільм "Спадковість" (2018)

18 февраля 2019

 
Оценка автора
7,4 Рейтинг
фильма
Всего оценок: 80



fk tw