Шабля, люлька, два пістолі


Фильм Казаки. Абсолютно лживая история

В історії багатьох народів є вояки або просто шибайголови, з якими ці самі народи асоціюються. У американців – це ковбої, у французів – мушкетери, в японців – самураї... В українців такі вояки/шибайголови також є – це запорізькі козаки. Ну, ті самі, у вишитому українському одязі, з зачіскою-оселедцем на голові, з люлькою в роті, з шаблею у руці і з пістолем за поясом… На жаль, у світовому кінематографі ці персони не надто популярні, на відміну від, скажімо, вікінгів. В українському кінематографі ситуація аналогічна, і хоча у другій половині 2010-х до масового глядача почали добиратися художні фільми на дану тему («Гетьман» (2015), «Чорний козак» (2018), «Пекельна хоругва» (2019)), кількісної і якісної роботи в даному напрямку потрібно зробити ще чимало. 2020-й рік не відзначився появою нових художніх фільмів про запорізьких козаків, але на телебаченні вийшов серіал під назвою «Козаки. Абсолютно брехлива історія».

Події серіалу відбуваються орієнтовно у 16 столітті. Молодий авантюрист на ім’я Іван викрадає у московського царя магічну сережку, яка, згідно з легендою, перетворює її носія в непереможного воїна. Причина грабунку – не власне збагачення: за допомогою сережки Іван хоче викупити з турецького полону свою матір. Однак обставини постійно приводять головного героя до втрати цінного скарбу. Гонитва за сережкою приводить Івана до Запорізької Січі, де він знайомиться з кількома колоритними козаками, зокрема з курінним Назаром та його побратимами…

Можна сказати, що головною заслугою серіалу є спрямування козацької тематики в розважальне русло. Мінімум намотування шмарклів на кулак, максимум – пригодницького духу, хвацькості та чорного гумору. Та все ж в плані постановки українські кінематографісти не могли не наступити на традиційні «граблі». Через це серіал вийшов досить «нерівним», при чому по всіх параметрах.

Наприклад, сюжет та режисура. Переважну більшість серій за подіями в серіалі цікаво стежити – головні герої потрапляють у різноманітні пригоди: за перші дві серії глядачеві покажуть і напад на московського царя, і прибуття Івана в околиці Запорізької Січі, і його знайомство з місцевими жителями, і його проходження обряду прийняття в козаки… Але з часом приходить відчуття, ніби оповідь якась непродумана – одні сюжетні лінії раптово обриваються, інші навпаки – надміру затягнені. Наприклад, головні герої можуть влаштувати між собою бій на смерть, а вже через п’ять хвилин помиритися. Навіть якщо це така алюзія на більшість українців, які можуть в момент реальної загрози проявляти дива патріотизму, холодного розрахунку та масової згуртованості, а вже через п’ять років проявляти дива масового впадання в маразм, то навіть в рамках даного серіалу це відбувається аж занадто швидко. Те саме стосується і режисури. Так, серіал можна дивитися не без задоволення і без постійного пробивання чола долонею, але нерідко постановка скочується у відверту клоунаду, наприклад, сцена з гарматою або садо-мазо за участю кошового. Режисер Олександр Березань помітно покращив свої навички, але сморід від його попередніх робіт («Шляхетні волоцюги» (2018), «Давай, танцюй» (2019)) все ще дає про себе знати.

Суто візуальна сторона фільму викликає набагато більше позитивних вражень: пейзажі Запорізької Січі, села поряд, української природи – все виглядає просто чудово. Інтер’єри будинків, різноманітне хатнє начиння також виглядає дуже гарно, хоча і складається враження, що одна й та сама зала «зіграла роль» сільського шинка і резиденції отамана. Неоднозначні враження залишив одяг персонажів: в цілому ніби і непогано, особливо одяг козаків; але ось Назар навіщось постійно таскає на собі броню, помічник кошового носить якийсь явно західноєвропейський одяг, а ключові жіночі персонажі ходять з відкритими декольте. Ясно, що серіал не претендує на історичну достовірність, назва про це нагадує, але такий жіночий одяг щонайменше непрактичний – відволікає від перегляду. Схоже, що таким чином творці серіалу мітили в підліткову аудиторію; те саме у 1990-х робили творці серіалів про «Геркулеса», «Ксену» і «Конана-варвара». Звідси і непогано поставлені бої на шаблях, в яких жорстокість обмежена бутафорською кров’ю на ножах, а єдина сцена злягань обмежується цензурованими оголеннями. 

Операторська робота і монтаж у серіалі також в цілому на пристойному рівні. Правда, погрішності все ж присутні – наприклад, потрапляння в кадр цілої знімальної групи, включно з вантажівкою. Музика у серіалі також досить непогана, особлива та, що звучить у титрах. Щоправда, у ній сильно бракує українського національного колориту, наприклад, мелодій бандури.

Неоднозначні враження залишила акторська гра. Юрій Дяк в ролі Івана впорався непогано, принаймні можна повірити, що його персонаж – авантюрист, гульвіса і шибайголова, який здатний зачарувати представниць прекрасної половини людства. Що стосується Андрія Ісаєнка в ролі Назара, то після його помітних ролей у «Кіборгах» (2017) та «Захарі Беркуті» (2019), складається враження, що він не стільки умілий лицедій, скільки просто харизматичний дядько, який добре грає на екрані самого себе. Але у «Козаках» щось пішло не так – чи то Андрій не розумів, як треба правильно грати, чи то режисер боявся щось йому сказати, але Ісаєнко часто зачитує репліки якось сухо і беземоційно. До цього додається непродуманість персонажа на сценарному рівні – то він добродушний скромняга, то він готовий з півслова дати по пиці. Ось хто класно зіграв, так це Олександр Мельник в ролі Характерника (його ніби Твердислав звати) – тут тобі і скажена харизма, і крутизна персонажа. Що стосується Остапа Ступки в ролі Кошового Отамана, то в «Козаках» його скрипучий голос і злі вирячені очі цілком відповідали комедійній атмосфері, навіть шкода, що його персонажа якось дуже різко вивели із серіалу.       

Що стосується жіночих персонажів, то тут найкраще виступила Лариса Руснак в ролі Оксани, матері Назара. Звичайно, Міла Савицька в ролі Мар’яни, дівчини Назара (чи Івана, вона по ходу сама не до кінця зрозуміла) та Тетяна Малкова в ролі корчмарки Катерини також непогано зіграли, та й самі вони до біса вродливі. Але Лариса Руснак все ж харизматичніша, тим паче, що цією самою харизмою їй довелось рятувати найтупіші моменти серіалу.

А ось добре прописаними негідниками, яких хотілось би ненавидіти, серіал похвалитися не може. Михайло Гаврилов в ролі Орлова – ну, актор старався, ну красивий він, ну не взяли його на роль Геральта в недосеріалі від каналу «Netflix», ну живе персонаж у фортеці, схожій на Хотинську, ну шаблею добре розмахує. Але де злодійські злодійства? Та нема. Згадайте Болтонів з «Гри престолів» - ось хто закінчена сволота з чітко поставленою мотивацією. Вторить Орлову помічник кошового на ім’я Мелетій – фактично, актор Ігор Портянко повторив свою роль з «Дикого поля» (2018): його персонаж пробує щось із себе корчити, але в результаті терпить безславну поразку. Ось Георгій Делієв теоретично міг би переконливо зіграти негідника – достатньо лише згадати його роль сепаратиста у фільмі «Донбас» (2018), після якої буремна комедійна молодість актора в «Масках-шоу» забулась в одну мить. Але в «Козаках» Делієву видали лише 5-хвилинну роль московського царя, який по сюжету є суто нейтральним персонажем.

В цілому, перший сезон серіалу «Козаки. Абсолютно брехлива історія» вийшов доволі неоднозначним – його вагомі позитивні сторони урівноважуються не менш вагомими негативними. І, судячи з останньої серії, творці серіалу хочуть знятий другий сезон. Це варто робити лише після проведення масштабної роботи над помилками. Але головне, що серіал задає правильний напрямок – потрібно знімати фільми про історію України (або щось наближене) у вигляді легкого розважального фільму або серіалу, з використанням українського національного колориту, а не з банальним копіюванням фільмів про ковбоїв та самураїв.

0
Зорян 02 января 2021



Имя:
27 января 2021
Ваш отзыв
Гость
Гость 04 января 2021 00:08
+1
Я бы добавил, что в фильме очень много болтовни. Первые серии такое впечатление, что писал Петросян. Мало толковых диалогов и сплошное самолюбование и понты. Хочется действий и четкого смысла в сюжете
.

Другие рецензии автора


Меланхолія на пороховій бочці Меланхолія на пороховій бочці

Рецензія на фільм "Передчуття" (2019)

27 декабря 2020
Зібралися демони... Зібралися демони...

Рецензія на фільм "Одд Томас" (2013)

14 декабря 2020
Джанґо Обнаглілий, або Як «розбазарити» 135 мільйонів доларів Джанґо Обнаглілий, або Як «розбазарити» 135 мільйонів доларів

Рецензія на фільм «Miami vice» (2006)

28 ноября 2020
Громоносець Громоносець

Рецензія на фільм "Грім" (2020)

24 ноября 2020
Нетривіальний підхід Нетривіальний підхід

Рецензія на фільм "Примари війни" (2020)

20 ноября 2020