Войти через
facebook google
 

Програний «Матч»


Рецензия на фильм: Матч
Фильм Матч

Що було у 2012 році? Багато хто гадав, відбудеться чи ні кінець світу, в Лондоні проходили чергові Олімпійські ігри, а Україна і Польща приймали у себе Чемпіонат Європи з футболу. Останню подію не могли залишити без уваги кінематографісти північно-східного сусіда України, і в знак дружби і привітання видали кінематографічне сміття під назвою «Матч».

Події фільму відбуваються у 1942 році в окупованому німецькими військами Києві. Микола Раневич, воротар футбольного клубу «Динамо», отримав поранення в бою з нацистами і разом з товаришами потрапив в полон. На честь своїх перемог нацисти вирішують провести кілька футбольних матчів – їхні футбольні команди проти місцевих. Раневича та інших футболістів залучають до участі в матчах…

Даний фільм, за початковою задумкою, мав бути присвячений знаменитій легенді часів СРСР. Згідно з нею, нацисти організували матч між футбольною командою «Старт» (зібраної з гравців київських футбольних клубів «Динамо» та «Локомотив») та німецькою командою «Льотчики». Німці сподівалися на перемогу, але «стартівці» почали впевнено вигравати. Під час перерви німецькі військові пригрозили «стартівцям», що якщо ті не програють, nj їх усіх чекає розстріл. Але футболісти «Старту» не послухались, за що всі до одного поплатились. У радянській історіографії цей матч назвали «матчем смерті», а загиблих футболістів визнали героями. Більш пізні копання в історичних джерелах показали що реальність була більш прозаїчною: виявилося, що переможний футбольний матч проти німецької футбольної команди дійсно був, при чому не один; що за німців грали військовики-аматори; що розстріляли окремих футболістів, а більшість пережили війну; що причиною розстрілів була не відмова програти матч, а підозра у співпраці з радянським підпіллям і дрібні злодійства… І так далі.

Тим не менше легенда про «матч смерті» сформувалась. На її основі у 1962 році було знято радянський фільм «Третій тайм». Щоправда, там не було сказано, в якому саме місті відбуваються події, а імена футболістів були вигадані. І хоча сюжет фільму «Матч» також побудований на вищезгаданій легенді, в плані достовірності від «Третього тайму» він відрізняється лише перенесенням місця дії з неназваного абстрактного міста у більш реальний Київ. Все решта – чергова вигадка з поміткою «за мотивами реальних подій».

В принципі, у фільму «Матч» є куди серйозніші проблеми, ніж низька історична достовірність. Головна в них – композиція оповіді. Сюжет зшитий білими нитками з різних практично не пов’язаних один з одним сюжетних ліній: то глядачеві показують Раневича, який в полоні сумує за своєю дівчиною, то показують його дівчину, яка безрезультатно пробує визволити Раневича з полону шляхом «підкатування» до небайдужого до неї міського голови, то показують злих німецьких офіцерів, які готують урочище Бабин Яр до проведення масових розстрілів, то якусь єврейську родину, якій уготована печальна участь, то злих і карикатурних українців, які мало не вилизують німцям взуття… Як всі ці лінії взаємодіють? Приблизно так: дівчина Раневича візьме до себе на виховання дівчинку з єврейської родини. Як це впливає на загальний сюжет? Ніяк. Прийміть і розпишіться: купа непотрібних сюжетних ліній і зайвих персонажів, які лише розтягують хронометраж.

Ну, а що ж «матч смерті»? Що ж футбол, врешті-решт? Фільм же називається «Матч». На весь майже 2-годинний фільм футбольній тематиці присвячено від сили півгодини, а більшу частину займають вищезгадані сюжетні переливання з пустого в порожнє, спостерігати за якими нудно до неможливості. Звичайно, самі матчі в фільмі є. Зняті вони косо-криво, лиш би живо, ні тобі футбольного азарту, ні напруги. Творці «Третього тайму» чомусь знали, що знімають і присвятили куди більше уваги персонажам футболістів, їх мотивації і самому матчу. А творці фільму «Матч» напхали в сюжет різноманітних дурниць (наприклад, гравці «Старту» сховали у себе єврея-втікача, і, напевно, щоб краще ховати його надалі, під час матчу вивели його на поле, переконуючи німецьке командування, що ось цей кадр з яскраво вираженим «богообраним» «таблом» – поляк), а потім, схоже забули, що вони знімають. Чи все ж не забули? Бо як низькопробна антиукраїнська агітка, «Матч» цілком справляється зі своєю задачею.

Знімав футбольні матчі, до речі, не аби хто, а український режисер Олесь Санін, який у 2014 році обламався з «Поводирем». А режисером фільму «Матч» в цілому виступив Андрій Малюков, який перед цим зняв непоганий фільм про Другу світову з елементами фантастики під назвою «Ми з майбутнього». Багато хто зрадів, що він не взявся знімати антиукраїнське сміття під назвою «Ми з майбутнього 2». Але ось виявилося, що він був просто зайнятий зйомками іншого антиукраїнського сміття під назвою «Матч».

І що ж такого антиукраїнського у фільмі? Образ українців в цілому. Насмішка над українцями та їх карикатурність пре з усіх сюжетних щілин: то жінки в українському одязі збираються зустрічати німецьких офіцерів з короваєм, який вони забули у віходку, коли справляли нужду; то вискочить бридкий персонаж Остапа Ступки, який у вільний час підглядає за дівчиною Раневича, а у робочий – веде людей на розстріл; то міський голова, українець-націоналіст схилиться перед німецькими офіцерами і так далі і тому подібне. Згідно з фільмом, у Бабиному Яру полягли лише психічно хворі та євреї; про убитих українських націоналістів та радянських військовополонених тут навіть не згадується. Для тих, хто повівся на старий кінематографічний трюк, мовляв фільм не антиукраїнський, бо персонаж міського голови – не повна сволота і рятує дівчину Раневича, хочеться порекомендувати подивитися фільм «Рембо 3», виокремити в ньому персонажа радянського військового-дезертира, який воює на стороні добрих (по фільму) моджахедів проти злих радянських військових, а потім сказати, чи не є даний фільм антирадянським?

Враховуючи посил, фільм зміг би «виїхати» лише на акторській грі та на візуальних складових. Але й з цим у «Матчу» серйозні проблеми. Сергій Безруков в ролі Раневича, схоже, змирився з тим, що йому тепер до скону бути в образі Саші «Білого» з «Бригади» (при чому байдуже, в якій він при цьому ролі – Висоцького чи Ісуса), тому навіть не пробує урізноманітнити інтонації і вирази обличчя. Єлизавета Боярська ще в «Іронії долі 2» дала зрозуміти, що вона не хоче гарно грати, вона хоче «тисячу чєртєй!». У Станіслава Боклана в ролі міського голови увесь фільм не сходить з обличчя вираз в стилі «якого дідька я тут забув?». Так і хочеться відповісти: «Ви, дядьку, самі підписалися на це, бо гроші треба заробляти. Але більш успішні ролі до вас прийдуть пізніше». Ну, а Остап Ступка в ролі бридкого українця викликає ненависть і до свого персонажа, і до себе самого вже в перші секунди присутності на екрані.

Що ж стосується візуальної складової, то тут напрошується запитання: на що витратили 8 млн. дол. бюджету? Приблизно стільки ж коштував історичний бойовик «Брестська фортеця», а «Незламна» обійшлась ще дешевше. А у «Матчі» зекономили буквально на всьому: на масовці, на якісній операторській роботі, навіть на візуальних ефектах. Якщо хтось вирішив подивитися фільм заради видовищних сцен, то, практично, усі вони (підрив Хрещатика, проведення євреїв по Андріївському узвозу) присутні в рекламному відео.

Ось такий він, фільм «Матч»: нудне 2-годинне дійство, з низькою історичністю, слабенькою акторською грою і антиукраїнським нахилом. Найцікавіше те, що режисер Малюков, коли взнав, що прокат фільму в Україні з логічних причин під загрозою зриву, а значить грошей він недобирає, то в гніві, з червоним обличчям і піною біля рота заявляв, що його фільм не антиукраїнський, а сам фільм він «адаптував» для українського глядача. Як гадаєте, в чому полягала ця «адаптація»? Може, з фільму були вирізані усі принизливі для українців сцени, наприклад, усі епізоди з непотрібним для сюжету персонажем Остапа Ступки? Ні. Можливо, режисер профінансував повне дублювання фільму українською. Та ні. «Адаптація» полягала в тому, що з пари-трійки фраз, які у фільмі звучать українською було прибрано російський закадровий переклад. Геніально, чи не так?

Але ще цікавіша реакція українських прокатників у 2012 році. У країнах, населення якої зберігає повагу до самих себе, творцям подібного фільму навіть не дозволили б знімати фільм у себе на батьківщині, не те що випускати його в себе в прокат. А ось в Україні мало того що дозволи у себе зняти антиукраїнський фільм, так ще й стосовно прокату – подумали-подумали, повагались-повагались, та й випустили фільм, хоч і в обмеженому прокаті. Радує лише касовий провал фільму. Бо сумно тільки тоді, коли хороші фільми провалюються в прокаті. А халтурні фільми на це заслуговують.

1
Зорян 04 апреля 2018
Like

Имя:
17 октября 2019
Ваш отзыв

Другие рецензии автора


300 тухольців 300 тухольців

Рецензія на фільм "Захар Беркут" (2019)

09 октября 2019
У лісі-лісі темному... У лісі-лісі темному...

Рецензія на фільм "Воно приходить уночі" (2017)

14 мая 2019
Шанхайська робота Шанхайська робота

Рецензія на фільм "Шанхайський перевізник"

22 марта 2019
Захисник Захисник

Рецензія на фільм "Кровний батько" (2016)

04 марта 2019
Якось у Мексиці... Якось у Мексиці...

Рецензія на фільм "Рома" (2018)

26 февраля 2019