Серце матері
Історію України важко назвати легкою – великі потрясіння тут відбувались набагато частіше, ніж з іншими європейським країнами. Так само, ці епохи народжували визначних особистостей, що ніби були народжені цими епохами, людьми, що прагнули кращої долі країні… Одією з таких постатей можна назвати постать журналіста, засновника інформагентства «Українська правда», Георгія Руслановича Гонгадзе, чия трагічна доля стала дзеркалом трагічної долі України – у зламі між УРСР та Незалежною Україною. Саме до неї і звернувся режисер В’ячеслав Бігун – через призму спогадів матері журналіста – Лесі Гонгадзе – у стрічці «Серце мами Гонгадзе», продемонстрованої глядачам 11 травня 2018 року в київському кінотеатрі «СінемаСіті» за участю режисера (власне, хоча стрічка була закінчена у 2017, особливого ажіотажу не створила).
Отже, якщо говорити просто – то в ширшому плані це історія Олександри Корчак (дівоче прізвище) – власне, пані Лесі (оскільки в РАГСі відмовились записувати українське прізвище) Гонгадзе. Це історія дівчини, з родини «з пуританськими звичаями», яка власне майже випадково стала дружиною архітектора Руслана Гонгадзе (що у 90-х став один з визначних політичних і громадських діячів Грузії) – амбіційного хлопця з Грузії. В її біографічних, зворушливих, як сповідь, інтерв’ю, що становлять кістяк стрічки, ми бачимо, як у дзеркалі, історію Західної України, історію жінки, яка теж до самої смерті (що прийшлась на дати перших зіткнень на Майдані – 30 листопада 2013 року) боролась за право бути почутою, навіть після загибелі сина, в яку не вірила…
Що можна сказати – в контексті історичного фактажу – стрічка неймовірно цінна, крім власне спогадів, в яку автор майстерно вплітає фотодокументи, музичне супроводження, підбирає багатий візуальний матеріал – і все це з досить вправною операторською роботою. Так само «дійовими особами» стають друзі, знайомі, історики, - режисер дійсно створює важливий історичний документ…
Проте, що обов’язково слід зазначити – це не біографія Георгія, а саме біографія пані Лесі, через призму якого можна поглянути на шлях становлення видатного журналіста. З деяких «вад» можна відзначити все-таки намагання робити в ряді моментів фільм занадто візуально-патетичним, хоча велич постатей розкривається, коли вони з’являються в самих простих деталях, у рутинній праці та боротьбі.
Щодо підсумку. Так, фільм важкий, так, все таки орієнтований більше на істориків. Стрічка вийде в обмежений прокат, і знайде свого глядача серед інтелігенції, і той факт, що він не «модний», ані тематикою, ані політичними моментами, додає йому особливої цінності