Melancolie, dulce melodie.


Фильм Тайный дневник Симона Петлюры

Цього року український кінематограф рясніє кількістю стрічок, що вийшли на екрани, жанровим розмаїттям і, звичайно ж, якістю матеріалу, якого не сміли очікувати навіть найпалкіші кінооптімісти. Першовідкривачем осіннього сезону прем'єр став фільм відомого вітчизняного режисера Олеся Янчука, який за всю свою кар'єру зарекомендував себе як борець з історичною пропагандою і несправедливістю. У далекому 1991 році він зняв фільм «Голод-33», ставши першим, хто наважився показати голодомор в кінематографі, і найкращим, бо іншого, який би перевершив творіння Янчука поки що не зняли. Також за мотивами книги «У вирі боротьби» Олесь зняв кіно про ще одну заборонену тему, Українську Повстанську Армію, і, закривши свій послужний список «Владикою Андреєм» (2008), зник зі світу українського кіно, щоб через десять років повернутися і відновити репутацію ще одного українського державного діяча - Симона Петлюри.

Сюжет стрічки розповідає про роки, проведені Петлюрою в столиці Франції, коли він був в еміграції. Видуманий творцями щоденник, в який головний герой записує спогади про свою діяльність в Україні, - це такий собі драматургічний прийом, завдяки якому глядача час від часу переносять з Парижа в Україну, щоб він зміг на власні очі побачити те, що боротьба за незалежність країни велася не тільки з ворогами, але й з українцями, яким ця ж незалежність бачилася по-іншому. Про те, що щоденник Петлюри вигаданий, глядача не попереджають. Протягом усього хронометражу голос за кадром цитує нібито Симона, приписуючи реальному персонажу слова, признання і каяття, яких він сам так і не встиг висловити. Звичайно, прийом цей популярний і часто використовуваний, але в біографічній стрічці, де достовірність - це головне, він трохи зайвий.

Сценарист «Таємного щоденника» Михайло Шаєвич пояснив, що мета фільму - змінити напрямок думок тих людей, хто звик думати, що Петлюра був розбійником, бандитом і антисемітом. Напевно, саме тому головний герой постає на екрані таким собі меланхоліком, який гуляє по вулицях прекрасного Парижа (привіт «синдрому Ейфелевої вежі») і згадує минуле. Але навіть у своїх спогадах Петлюра виглядає спокійним, врівноваженим, часто безсилим і млявим, що ніяк не поєднується з образом людини, чия політична активність била фонтаном. Єдиний момент, де він підвищує голос, була сварка з винуватцем антисемітських погромів, і, звичайно, хотілося б, щоб таких моментів було більше; бачити борця, а не зневіреного.

Для Сергія Фролова, виконавця головної ролі, це був дебют у великому кіно. Гарний чоловік з інтелігентною зовнішністю, він рівно і професійно виглядав у всіх епізодах. Євген Нищук, який грає у виставі «Момент кохання», створеній за оповіданням Володимира Винниченка, в «Таємного щоденнику» грає самого Винниченка, який конфліктував з Петлюрою. На жаль, їхня ворожнеча тут не відображена повністю, але антипатія присутня. Команду Нищуку склали колеги по театру: Богдан Бенюк, Тарас Жирко, Олександр Задніпровський - всі вони давно визнані майстри своєї справи, які не потребують жодних коментарів. Своєю участю вони підіймають фільм на вищий рівень, демонструючи, що легко можуть підкорити не тільки театральну сцену, а й великий кінематограф.

Один недолік, який падає відбитком на всю картину, це її ритм. Це те відчуття життя режисером, його внутрішній стан і відношення до героя, що задають фільму певну стилістику і є його головними визначниками. На жаль, після перегляду «Таємного щоденника Симона Петлюри» відчуваєш себе так, ніби прочитав статтю у Вікіпедії. Нам показують багато подій, але мало емоцій, і часом здається, що фільм цей документальний, де за мету беруться не почуття, а факти. Але дана стрічка позиціонує себе як історико-біографічна, а головне завдання байопіку - це дати можливість глядачам зацікавитися зображуваною особистістю, зрозуміти і співпереживати їй, чого в «Таємного щоденнику» не відбувається. Суд над Шварцбардом, який займає добру чверть екранного часу, також вибивається із загальної форми, тому що не належить до спогадів Петлюри, який, звісно ж, не мав можливості бути присутнім на суді над своїм вбивцею. Нерозумно було б стверджувати, що зняти фільм в жанрі «біографія» дуже просто. Це ціле життя знаменитої людини, яке потрібно помістити в дві години хронометражу, і кожен може для себе вибирати, що в житті тієї чи іншої персони йому важливіше.

Та незважаючи на мінуси, «Таємний щоденник Симона Петлюри» - це якісне і, як ніколи раніше, актуальне кіно. Це нагадування про минулі помилки і застереження до майбутніх, це життєвий шлях важливої людини і відновлена справедливість. Дивіться і оцінюйте.

0
Ярина Гаврилюк 10 сентября 2018
Like

Имя:
12 августа 2020
Ваш отзыв

Другие рецензии автора


Гарно, та не ідеально. Гарно, та не ідеально.

Дебютна стрічка Отем де Вайлд вийшла чуттєвою, вишуканою, смішною, але, як і кожен первісток, недосконалою. Моментами сюжету не вистачає...

05 марта 2020
Жорстока казка. Жорстока казка.

Останнім часом дерев’яна лялька Піноккіо викликає неабияке зацікавлення серед різних кіностудій. Гільєрмо дель Торо створює...

28 февраля 2020
Невидимі злочини. Невидимі злочини.

У своєму арсеналі нова стрічка Лі Воннелла містить достатньо моторошних моментів, щоб налякати, достатньо несподіванок, щоб тримати у...

26 февраля 2020
Нед Келлі: спроба номер три. Нед Келлі: спроба номер три.

Новий погляд на історію чи то розбійника, чи національного героя - Неда Келлі, пропонує нам Джастін Курзель, режисер, в арсеналі якого...

14 февраля 2020
Видатне кіно. Видатне кіно.

1917 рік, Перша світова війна. Двоє молодих капралів отримують завдання доставити важливий лист капітану МакКензі. Аби виконати його,...

06 февраля 2020