Робот-механік, робот-натхненник


Рецензия на фильм: Виктор_Робот
Фильм Виктор_Робот

З перших суттєвих промоматеріалів було очевидно, що «Віктор_робот», на відміну від менш сміливих повнометражних спроб «Анімаграду», не намагається мавпувати те, що спрацювало для «Діснея» покоління тому, а торує свій шлях. Заголовний Віктор – крихітний та кумедно анімований робот, якби й мав місце у одному з фільмів пори диснеївського Ренесансу 90-х, був би другоплановим коміком-розрядженням напруги. Втім і його малі розміри, і його непоказна зовнішність (хоча завбачливо великі очі й роблять його милим) нерозривно пов’язані з його роллю в історії – понурого «ґвинтика в системі», що нидіє на крихітному роботичному еквіваленті безглуздої офісної роботи, аж допоки внаслідок аварії не віднаходить своє справжнє покликання – лагодити механічні форми життя. Оскільки це – саме те, чого корумповані владні структури бажають уникнути, він вимушений тікати від поліції, нарешті знаходячи прихисток у знуджена дівчинки Віка. Та ж, вирушаючи з утікачем в мандрівку бароковим роботичним світом майбутнього, отримує унікальну можливість розплутати клубок роботичного заколоту, розібратись, де подівся її дідусь, без допомоги якого батьки довго та марно намагаються привести до ладу конче потрібну людству штучну зірку, а ще, можливо, навіть дізнатися дещо про те, з чого складається справжня дружба.

Частина фільму, що має справу з суспільством роботів, нагадує притчу. Осягнення Віктором справжніх можливостей та обов’язків робота-механіка, що ним він є, після того, як зрадницьке коліщатко, що весь цей час його пригнічувало, вивалюється з його нутрощів від непередбачувано добрячого штурхана, постає метафорою здобуття впевненності щодо свого шляху, всупереч сумнівам, породженим довколішньою апатією чи песимістичним консенсусом суспільства. Роботи, полагоджені Віктором, починають співати та світитися енергіює, підкреслюючи легкість, природність (на межі з надприродністю) слідування за своєю зіркою, в той час часом антогоніст походжає з бородою із заводських труб, оприявнючи штучність та шкідливість сил, що радять відмовитись іти до мрії. А от у тому, що стосується Вікторії, на жаль, фільм скидається на проникливу притчу менш, ніж на невигадливу дидактичну байку. Приховуючи робота Віктора від поліцейських переслідувачів, Вікторія змушена взяти на себе відповідальність за всі зроблені ним добрі справи, і сумна історія про те, як закоханість славою штовхає дівчинку у пастку, напевне, мала за задумом слугувати емоційним центром фільму. Певно розуміючи важливість цієї сюжетної лінії для структурування історії, творці фільму перестрахувалися і зробили її занадто прямолінійною. Вікторія настільки першокласно провалює випробування мідними трубами, що перестає бути гідним глядацьким сурогатом, залишаючись лише повчальним прикладом «від супротивного».

Втім на одному подиху разом з невдачами сценарію слід також відзначити й його знахідки: наприклад, вигадливу емоційно забарвлену лексику фантастичних персонажів фільму, і в цілому тон стрічки, що переконливо поєднує такі дитячі концепції як надважливий інженерний проєкт, яким опікуються лише троє недбалих людей, із яскравими бризками наукового жаргону, включно із, якщо не помиляюсь, натяком на адверсарні нейнонні мережі. Типажі батьків Вікторії позичені у предків дяді Фьодора – тяглість від радянського минулого, яку мають дозволити більшість декомунізаторів. Роботи, за винятком антагоністів, хай би як своєрідно кожен з них не виглядав, мають скромні ролі в сюжеті. Пісні, що вони співають (до виконання яких долучилась ДахаБраха, а до написання тексту до яких – невтомна співавторка українського кіно останніх років, Марися Нікітюк), – приємні, хоч і переобтяжені поясненнями механік світу, які насправді не потребують пояснення, скидаючись таким чином, на наспівування статей з майбутнього фанатського сайту-вікії фільму.

Не менше за сценарій на створення привабливого світу фільму працює анімація. Пластика та міміка персонажів надзвичайно вільні та природні, та, більш за все інше, звичайно, вражає продуманість та масштаб середовища, в якому існують герої. Тут і близько нема надлишку барв та недбалої роботи з палітрою, на які час від часу страждає незалежна українська анімація («Бабай»). Масштаб дії щохвилини змінюється, то ставлячи глядача поряд із найбільшим з роботів і відкриваючи техногенний ландшафт, що нашарованістю та пісочними кольорами невловимо нагадує "Вавилонську вежу" Пітера Брейгеля-старшого, то уподібнюючи його крихітному роботу-механіку і дозволяючи помічати дрібниці, на які не зважать інші. 3D графіка майстерно використана і дл візуалізації голограм та химерних технологій майбутнього, і для модифікації декорацій – наприклад, для розмноження агрегатів на робочому місці Віктора, що й надає місцю атмосферу гнітючого конформізму, в дусі робочого поста персонажа Джека Лемона в «Квартирі».

Попри деякі хиби, а часом – і завдяки їм, творці фільму досягли ефекту, за яким нині ганяються всі потенційні франчайз-стартери – враження, що дія відбувається у світі, що більший за розказувану історію, і що багато цікавого – чи то пригоди молодого Дідуся, чи то нове завдання Віктора – чекає в майбутньому. Та чи не важливішим, можливо, є те, що фільм демонструє достатньо майстерності та уяви, щоб допомогти комусь із глядачів пережити озаріння щодо свого справжнього покликання, подібно до маленького робота-механіка в фільмі, – й рішуче встати на стежку кар’єрі в анімації.

0
Василь Керімов 28 марта 2021



Имя:
18 апреля 2021
Ваш отзыв

Другие рецензии автора


Ничего не найдено