The Lovely Bones
Рецензия на фильм: Милые кости
Одразу ж попереджу – якщо ви мали надію прочитати рецензію до фільму, то краще дальше не читати.
Метою перегляду «Кісток» стало особисте бажання переконатися, що ж собою насправді являє Джексон без армії хоббітів, привидів і Кінг-Конгів, так сказати майже в чистому вигляді. Адже ж знімав він колись давним-давно «звичайне» кіно, і доволі непогано в нього це виходило. Згадаймо хоча б «Небесні створіння» з юною тоді ще Кейт Вінслет. Тепер поміняємо її на ще більш юну Сіршу Ронан, теперішню надію світового кіно, приправимо Марком Уолбергом і Рейчел Вайс для розширення аудиторії, додамо мелодраматично-містичний сюжет, і отримаємо вже яку-не-яку інтригу. Спецефекти тут хотілося переглядати в останню чергу, - вони якби маються на увазі автоматом, виходячи із тематики фільму.
Жанр мелодрами для режисера, з однієї сторони, є майже безпрограшним, бо дозволяє бити нижче пояса чоботами і всіма іншими частинами тіла. З іншої, головна інтрига завжди полягає в тому, чи вдарить він так, щоб ніхто з глядачів цього не помітив? Після двадцяти хвилин перегляду зрозумів, що Джексон зробив хід конем, і наказав моїй інтризі довго жити. На екрані артисти без особливого ентузіазму намагалися відображати якісь почуття, злий геній героя Туччі також без якогось ексцентризму готував підступну пастку своїй жертві, і вже почала оживати безнадія на подальшу інтригу, а рука потягнулася до пульту, але… в цей момент Джексон включив свою важку артилерію, і все почало ставати на свої місця. І розмита жанровість, і невиразне фокусування на цільову аудиторію фільму, - все відійшло на задній план, коли з’явилися перші кадри від чарівників (на менше я не згоден!) студії WetaDigital.
Нарешті стало зрозуміло, для чого власне випускався цей фільм, і чому його потрібно дивитися лише на великому екрані (так, це нагла реклама! :) ) Візуальна частина потойбічного світу вийшла просто шедевральною. А хто б сумнівався? Вже чого-чого, а в фантазії Джексону і його команді дорікнути важко. Інколи ловив себе на думці, що дивлюся не художній фільм, а переживаю свої сни, - місцями ірраціональні, місцями непомірно яскраві, місцями гнітючі і страшні. Тут коментарі будуть зайвими.
Ну і Джексон не був би собою, якщо б не закарбував себе улюбленого у своєму черговому творінні. У невеличкому епізоді в фотоательє він натхненно знімає «фільм у фільмі» ;) , старанно маскуючись за ручною камерою.
Отже, що отримаємо в результаті? «Кості» могли б стати чудовим зразком гармонійного симбіозу фільму і спецефектів, але програли за відсутністю першої складової наведеної формули. Навіть джокер у рукаві - Сюзан Сарандон в образі а-ля «моя бабушка курит трубку» - дивиться в фільмі якось штучно. Так, робота старого професіонала, все чітко, яскраво. Але без внутрішнього вогнику. Комерційно. Не чіпає. Номінація на Оскар Стенлі Туччі виглядає також лише формальністю, оскільки Вальца йому все одно не переграти, а вирізняється він лише за рахунок невиразної гри решти акторського складу картини. Сіршу Ронан чіпати не буду, це дійсно надзвичайно талановита дівчинка, але їй ще зарано «витягати» такі фільми повністю на собі. Хочеться побажати їй хороших ролей в майбутньому.
Останнім цвяхом в домовину стала сцена з поцілунком. Дивиться вона настільки недолуго, що волею-неволею хочеться вигукнути фразу фургончика-хіппі із «Тачок»: «Чувак, шануй класиків!». Адже аналогічний епізод із старенького культового «Привиду» майже двадцятирічної давності дає «Кісткам» фору в 100 очок.
Резюмуючи, ставлю фільму 6 балів: 1 за сцену із свічкою і 5 – за черговий шедевр WetaDigital.
Якщо вам сподобався в свій час «Куди приводять мрії», тоді гайда в кіно!
Бажаю приємного перегляду.
Тарас 24 февраля 2010