“Я вибираю Джесіку Альбу!”
Бувають моменти, коли квартирна гулянка заходить в ту фазу де закінчуються спиртне і гроші та хочеться дивитися кіно. Щоб якось відтворити атмосферу підвальних вечорів паризької творчої молоді ти ставиш Лінча – реакції нуль, причому в тебе теж, потім ставиш фон Трієра – реакції нуль, причому в тебе теж. А потім ти думаєш “якого хрєна!” і ставиш фільм із тих, що відносяться до жанру “анальна комедія” і, о боги! всі оживають! Це говорить про те, що комедії подібного спрямування абсолютно востребувані, хай вони ніколи не зберуть нагород чопорних кіноакадемій, але кращих фільмів “під півко” матінка Голлівудська природа ще не створила.
Дві попередні частини “Знайомства” були класичними дорого обставленими анальними комедіями і було б дивно та наівно чекати, що третій фрагмент буде іншим. Щоб вийти із дому, тепер Бену Стіллеру доводиться ліктями проштовхуватись через цілу юрбу домашніх дітей, які норовлять то з’їсти ящірку, то припертися із тєсаком до школи. А класики жанру – модельної красотки, що дні на 2 поселяється в твоїх снах, довелося чекати лиш якихось 3 хвилини і вуа-ля, ти вже споглядаєш милашку Джесіку Альбу в блакитному платтячку, котра охмуряє мейн черактера, розповідаючи тому про варіанти подолання ерективної дисфункції за допомогою препарата “Суспенго”.
Обов’язкова программа “Факерів
Звичайно, на одному лиш анальному гуморі “Факери” навряд чи дожили б до третьої інкарнації, тому основна тема фільму, яка протягується ще із самого старту саги – це доволі типова історія про соціальну нерівність і зіставлення романтизму (сім’я Факерів із неоковирним, зворушливим і добрим Беном Стіллером та його крейзанутими батьками, котрі викладають танго в Севільї (Дастін Хофман) та ведуть телевізійне секс-шоу (Барбара Стрейзент) та прагматизму (сім’я Бернсів із деспотичним ірландським універсальним солдатом в костюмі Роберта де Ніро і аккуратними ідеальними дамочками без чорних плям в біографії (Бліс Діннер та Террі Поло) котрі самовіддано маструбують на своє гінеалогічне дерево). Таку соціальну інсталляцію можна було б реалізувати і без анального гумору і тоді вийшло би щось в дусі Інгмара Бергмана із його “Сімейними драмами” і такий фільм точно спіткала б доля перших двох із стартового абзацу цього тексту, так як там не буде шикарної сцени засипання тестя піском із кузова заокеанського “Камаза”, від якої публіка дружно валиться на підлогу.
Іноді здається, що сценаристи вже опробували всі можливі ходи виклику сміхової рефлексії, але їм кожного разу вдається видумувати ще щось, що змушує ту ж таки публіку кататись по підлозі кінотеатру, тримаючись за животи, як от сцену ін’єкції в пісюн тестя, що об’ївся Віагри, чи то пак “Суспенго”. Ще одна суто модернова фігня – це коли ЦРУ говорить тобі, що в Google інформації про людину можна знайти куди більше, ніж у архівах спецслужб, - зараз гуглити нових знайомих це як би загальноприйнято, назразок цілування дамочки в ручку на Віденському балу.
Сімейна тема без загрози розвалу сім’ї не така ефектна, тому сімейне скло Факерів пускає тріщини від ударів багатьох камінців. Повертаючись до теми авто-психології і вже згаданої раніше Стіллерівської Тойоти 2003 року, авто-іграшки інших персонажів теж достатньо демонстративні: Роберт де Ніро юзає чорний бізнесс-седан Shevrolet Cruze, а чарівна богиня Джесіка Альба пересувається на червоному дамському автомобільчику “VW Polo Cabrio”. Ще одна знахідка сценаристів – це та ж таки Джесіка Альба під Віагрою&вином, котра стрибає в багнюку в одній лиш нижній білизні. Метафора перемоги прагматизму над романтизмом – це коли вгодований одноокий кіт заковтує беззахисне створіння типу “ящірка”, яке, проте, дивом уникло смерті маніфестуючи життєздатність романтизму, вилетівши із пащі істоти типу “кіт” на покриття типу “зелена газонна трава”.
Зрештою, сімейна драма “Факерів
“Знайомство із Факерами