Блудні діти німих Ночей. День перший.


Блудні діти німих Ночей. День перший.
Блудні діти німих Ночей. День перший.
Драма в сім'ї циркача-рогоносця і розкіш столичного Відня як чудова декорація банального борделя - перший день Дев'ятих Німих Ночей пройшов під знаком «пристрасної» мелодрами.
Карусель (Karusellen, 1923). Швеція, реж. Дмитро Буховецький.
У минулому циркач (!), Роберт Бентон (Вальтер Янссен), щасливо живе на власній віллі з багатою дружиною Бланш (Ауд Егеде-Ніссен) і малолітнім сином. Одного ранку дружина вирушає на прогулянку в легкому екіпажі, кінь лякається автомобіля і несе, а рятівником непритомної юної дами виявляється красень-пасажир авто - підступний спокусник і авантюрист Раймон Дюваль (Альфонс Фріланд). Сім'я зруйнована, і саме тут  закручується справжня карусель божевілля, де жанрові штампи і сюжетні зигзаги досягають свого практично ідіотичного абсолюту (подяка зоряному німецькому сценаристу Альфреду Фекете), що, втім, вирулює в фіналі до цілком класичного гепі-енду з чітким моралізаторським посилом.
Першим з блудних дітей України (підзаголовок цьогорічного фестивалю), що повернувся до вітчизняного глядача, став уродженець Білої Церкви Дмитро Буховецький. Почавши свою неймовірну кар'єру в якості актора Товариства Єрмольєва, потім він «з’являється на поверхні» у міжвоєнній Німеччині вже як режисер помпезних історичних полотен, а після цього досить яскраво «відзначається» у Голлівуді трьома мелодрамами з Полою Негрі. Життєва карусель всього один раз занесла бродягу-режисера до Швеції, але і в «холодній» Скандинавії Буховецький постарався створити якийсь максимально абстрактний, вихолощено-європейський жанровий простір, перемежовуючи розкіш гламурно-буржуазних декорацій несподіваною брутальністю циркових і біржових сцен.
Далеко не найпростішу для музичного супроводу картину вкрай органічно озвучив одеський дует Андрій Показ (клавіші) і Арсен Одебашян (гітара). Музиканти з міцної джазової основою цілком справедливо вирішили зупинитися на старому доброму джаз-року 70-х (побільше Хербі Хенкока, поменше Кіта Джаррета і трохи Кіта Емерсона), дуже органічно вписавши в одну із сцен (шикарний ресторан «Гільйотина»!) непевний декадентський вальсок і завершивши свій бездоганний саундтрек потужною гітарною темою.
Маленька Вероніка (Die kleine Veronika, 1929). Австрія, реж. Роберт Ланд.
Наївна і мила, типова «гірська квіточка» Вероніка (Кете фон Надь) вперше в житті залишає свій патріархальний хутірець, щоб провідати нібито процвітаючу тітоньку (Малі Дельщафт) в столиці – розкішному і сяючому Відні. Їй, бідній, навіть і не зрозуміти, що  тітонька, якою так захоплюється дівчина, - живе у всього-на-всього середнього штибу борделі, що сукні її кричущо вульгарні, прикраси - фальшиві, а численні «шикарні» чоловіки не першої молодості - всього лише клієнти, що шукають цілком конкретних радощів ...
Стверджується, що безумовно талановитий режисер австро-чесько-єврейського походження Роберт Ланд (Лібман) зняв для цієї вражаючої картини два фінали - щасливий і трагічний відповідно. Якщо чесно, по цій недавно знову знайденої копії навіть не ясно, який з них ми побачили. Але абсолютно зрозумілі всі безумовні переваги картини, що давно вже зробили її класичною. Стає зрозуміло, чому так популярні були сотні листівок з такою наївно-чутливою ​​Кете, а кадри оператора Отто Кантурека вважаються каноном міської (і взагалі натурної) зйомки. А щодо музики ... Організатори німих Ночей завжди ретельно підбирають музикантів-«таперів», надаючи їм практично абсолютну свободу, що забезпечує, як правило, неймовірне розмаїття саундтреків. Але такого звукового супроводу завсідники фестивалю не чули напевно! Скромний австрійський юнак на ім'я KMET просто сів на стільчик з електрогітарою, мікрофоном і кількома нехитрими «примочками» - і почалося якесь буквально шаманське дійство. Геть відмовившись від відповідних часу і місцю очевидних музичних конотацій, КМЕТ, по суті, виконував якийсь первісний рваний дельта-блюз, часом граючи то смичком, то калаталом, а то й раптом «включаючи» універсальну для всіх гірських місцевостей дримбу (варган). При цьому музикант часто досить нахабно і сам втручався в те, що відбувалось на екрані, нагадуючи всім відомий образ людини, що розмовляє з телевізором - нескладне бурмотіння і хаотичний потік різноманітних нечленороздільних звуків, прицмокувань і присвистувань раптом змінювалися чітким читанням титрів і промовлянням разом з персонажами не чутних глядачеві ( кіно-то німе!) реплік.
Перший день фестивалю став однозначним тріумфом вічного жанру мелодрами - незважаючи на поважний (майже столітній!) вік фільмів, виглядають вони просто на диво актуально. Далі буде!
Текст - Сергій Локотко
Алексей Першко 21 червня 2019
Like

Ім’я:
16 грудня 2019
Ваш коментар

популярні статті


Що в кіно? Прем'єри тижня (21-27 листопада) Що в кіно? Прем'єри тижня (21-27 листопада)

Сиквел "Крижаного серця" та інші новинки прокату.

20 листопада 2019 0 1773
Всесвіт Мавки у Києві Всесвіт Мавки у Києві

Відкрився дизайнерський «Сільпо», прикрашений ілюстраціями з мультфільму

21 листопада 2019 0 1642
Що в кіно? Прем'єри тижня (28 листопада - 4 грудня) Що в кіно? Прем'єри тижня (28 листопада - 4 грудня)

Повернення в Абатство Даунтон, Агнєшка Голланд і інші новинки прокату.

28 листопада 2019 0 1253
Будь собою! Будь собою!

У Києві пройде інклюзивний фестиваль «Єврофест: кіно для кожного»

28 листопада 2019 0 1044
Що в кіно? Прем'єри тижня (5-11 грудня) Що в кіно? Прем'єри тижня (5-11 грудня)

Класичний детектив з Деніелом Крейгом, "Чорний ворон" і інші новинки прокату.

05 грудня 2019 0 901