Щоденники "Молодості". День четвертий


Щоденники

Станом на четвертий конкурсний день кількість змін у розкладі й технічних неполадок перевищила всі допустимі межі, але це не завадило невеликій групі найстійкіших журналістів дочекатися-таки двічі скасованого фільму «Сидів голуб на гілці, міркуючи про буття», володаря головної нагороди Венеціанського кінофестивалю.
Наче Дон Кіхот та Санчо Панса сьогодення, Сем та Джонатан – двоє комівояжерів, що подорожуючи, продають різноманітні новинки – запрошують глядача у мандрівку, яка стає калейдоскопом людських доль. Мандрівку, яка дозволяє краще зрозуміти красу окремих миттєвостей, незначущість інших, а також гумор і трагічність, якими наповнені люди та велич життя разом зі слабкістю людства.
Заключну частину трилогії Рой Андерссон зняв із семирічною перервою, таким чином завершуючи певний міфологічний відлік. «Голуб» став першим фільмом режисера, знятим на цифру, і це ще один неочевидний приклад поступу західної цивілізації, яку так старається закарбувати автор. «Вмирати не страшно, страшно – бути мерцем за життя» – ця думка шулікою ширяє над іронічними і в той же час неймовірно сумними сценами про те, як це бути людиною.
Світ режисера абсолютно умовний: фактично всі декорації створювалися вручну, а герої перебувають у блаженному (хіба що поява Карла XII наводить на певні думки, втім, за якісь півгодини він встигне піти на Полтаву й повернутися звідти з ганьбою). Тут навіть сюжету як такого немає, лише двоє персонажів, що мандрують із локації в локацію. Так, стиль Андерссона відчайдушно застарів, але це не робить з нього раритет, зовсім ні; врешті-решт, «Голуб» говорить про вічне.
Вічний конфлікт ліг в основу ще одного фільму, «Баранів» Грімура Хаконарсона. Андрій Халпахчі назвав його своєю улюбленою картиною Каннського кінофестивалю, журі «Особливого погляду» (другого за важливістю конкурсу Канн) теж не встояли і присудили «Баранам» головну нагороду, так що стрічка стала мало не обов'язковим пунктом «Молодості».
У віддаленій ісландській долині двоє братів, Гуммі й Кідд, живуть на одній землі та мають спільні звички, але не розмовляють один з одним вже сорок років. Хвороба барана Кідді ставить під загрозу все навколо. Брати мусять об’єднатися, щоб урятувати спеціальну породу, яка передавалася в спадок, та самих себе від смерті.
Торік на «Молодості» показали «Братів» Вікторії Трофименко, натхнених, за словами режисера, скандинавськими легендами. Цього року до нас привезли не імітацію, а справжній оригінал, фільм з Ісландії і про Ісландію. Формула «Баранів» універсальна: в основі вічно актуальний сімейний конфлікт, укорінений у місцевий колорит (вівчарство є невід'ємною частиною скандинавської культури), так що фону ідеальніше бути просто не могло.
Режисер не ступає на території, йому невідомі, чітко вибудовуючи магістральний сюжет навколо однієї події – епідемії у баранів, у більш глобальному сенсі – руйнації усталеного укладу. Моментами фільм здасться екзотикою, що не дивно: хіба може урбанізований житель континентальної Європи уявити собі життя в повній ізоляції? Виявляється, з одного лише зв'язку людини з природою і землею можна створити потужне і захоплююче кіно.
Не менш екзотичним виявився й останній фільм четвертого дня, «Кінець чудового світу» з програми «Сонячний зайчик».
17-річна Шіорі здобула багато прихильників, публікуючи короткі відео у власному блозі. Одного разу під час роздачі рекламних листівок вона зустрічає сором’язливу 13-річну Аюмі, що шаленіє від стилю Шіорі. Розгублена та небагатослівна Aюмі втікає з дому, аби бути поруч зі своїм ідолом. Старшій дівчині лестить така увага, хоч ситуація й бентежить її. Врешті вона дозволяє собі захопитися Аюмі.
Перегляд японських стрічок у рамках фестивалю завжди викликає деяку розгубленість у зв'язку з нерозумінням всієї специфіки азіатської культури. «Кінець чудового світу» не виняток: історія лесбійських інтенцій двох неповнолітніх дівчат цілком зрозуміла (хоча й недостатньо глибоко розкрита), але от цілий ряд побічних деталей викликає подив, наприклад, побиття хлопця головної героїні дверима балкона, після чого той перетвориться на зомбі, або ж поява напівфантастичних рожевих зайчиків, які направлять одну з дівчат на правильний шлях. Чого вже там, ви коли-небудь чули про TwitCast? Ні? А у фільмі це чи не основа сюжету. З іншого боку, якщо розцінювати події з комічної точки зору, вийшла непогана комедія, правда, тема для того обрана абсолютно не підходяща. Отже, це все-таки драма. Чи ні. Дуже вже важко визначитися.

Сергей Задко 28 жовтня 2015


Ім’я:
07 травня 2021
Ваш коментар

популярні статті


Всесвіт води в Таїланді Всесвіт води в Таїланді

Sony Pictures Entertainment та Amazan Falls відкриють перший тематичний парк розваг «Columbia Pictures’ Aquaverse» у Таїланді

08 квітня 2021 0 2706
Злети і падіння Netflix'а Злети і падіння Netflix'а

Про перспективи стрімінга

21 квітня 2021 0 1572
Початок весни Початок весни

Стартують покази онлайн-кінопрограми «Французької весни в Україні – 2021»

23 квітня 2021 0 1388
І вдома, і в кіно І вдома, і в кіно

8-й Чілдрен Кінофест оголосив програму

28 квітня 2021 0 920
Не блокбастерами єдиними Не блокбастерами єдиними

Фестиваль американського кіно «незалежність» відбудеться 13-19 травня у Києві

29 квітня 2021 0 843