Щоденники "Молодості". День третій


Щоденники

Третій конкурсний день вийшов як ніколи контрастним: за день вдалося подивитися поки що найслабший фільм програми, а відразу після цього потрапити на унікальну подію. Втім, про все по порядку.
Фільм «У лабіринті мовчання» став претендентом на «Оскар» від Німеччини, що вселяло певні надії. Надії, як виявилося, хибні.
Франкфурт 1958 року. Ніхто не хоче згадувати часи нацистів. Молодий прокурор Йоганн натрапляє на документи, за допомогою яких ініціюють справу проти членів СС, що служили в Освєнцімі. Жахіття минулого та вороже ставлення до його роботи доводять Йоганна до межі. Він не може знайти вихід із цього лабіринту злочинів.
Іноді бажання завоювати перемогу на престижній кінопремії доходить до крайності, і режисери намагаються знімати «як треба», тобто використовувати загальновідомі прийоми, які чомусь продовжують працювати з точки зору нагород. «У лабіринті мовчання» – яскравий тому приклад. Відсутність свіжого погляду і яких би то не було оригінальних прийомів намагаються компенсувати чітко вираженим акцентом на культурних відмінностях німців від інших національностей. Яка сторінка в історії Німеччини назавжди залишиться просякнута кров'ю? Правильно, Друга світова війна. Отже, потрібно зняти фільм про внутрішнє розслідування злочинів режиму; про совісного юриста, якому доведеться усвідомити, що не можна ділити світ тільки на чорне й біле.
Сюжет цього творіння вгадується з перших же хвилин, але режисер без сорому розтягує хронометраж до двох годин (чого тільки варта абсолютно нестерпна любовна лінія). У результаті, «У лабіринті мовчання» – це настільки передбачуване і шаблонне кіно з яскраво вираженим національним колоритом, що академікам ну просто зобов'язане сподобатися.
На противагу стандартному представнику програми німецькомовного кіно, спеціальна подія «Карлос Мотта: деколонізація, бажання, гріх і злочин» справило враження кардинально інше.
Чотири короткометражні роботи колумбійського режисера (Карлос, до всього іншого, очолює журі програми «Сонячний зайчик») оповідає про так званий гомоеротизм – первинне уявлення про одностатеве кохання без соціальних забобонів та інших супутніх сучасній цивілізації атрибутів. Форма при цьому обрана відповідна: замість кінематографу в звичному розумінні це нагадує скоріше відеографію; зображення не відповідає звуку, але доповнює і навіть поглиблює його.
Ефекту фільми досягають разючого: крім суто пізнавальної функції (руйнування чергових стереотипів про «неприродність» одностатевого кохання), режисер створює грунт для емоційного зв'язку з персонажами, у часі й просторі як ніколи далекими. У такі моменти починаєш цінувати «Молодість» за можливість доторкнутися до невідомого.

Сергей Задко 27 жовтня 2015
Like

Ім’я:
25 травня 2020
Ваш коментар

популярні статті


Кінець епохи Кінець епохи

Показ восьмого сезону «Батьківщини» (Homeland) відбувся, а це значить, що серіал, який дев’ять років тримав у напрузі знімальну групу і...

02 травня 2020 2 855
Драми, які змусять вас плакати. Драми, які змусять вас плакати.

Чи є в людини щось важливіше за сім'ю? Всі ми потребуємо самореалізації чи кар'єри, але найрідніших людей не замінить ніщо. Тому в...

15 травня 2020 0 450