Два світи - два фокуси


Два світи - два фокуси

Програма 4-го Київського тижня критики «Фокус: Україна Франція»
Концепт однієї з трьох програм Тижня критики, що уже в 4-й раз проводиться в кінотеатрі «Жовтень», як випливає з самої назви, побудований був вельми прозоро і зрозуміло. Українські критики повинні були представити своїм французьким колегам якийсь шорт-лист національних повних метрів з тим, щоб вони з них відібрали свою трійку лідерів, і навпаки - зробити свій вибір трьох сучасних французьких картин. Малося на увазі при цьому якесь зіставлення? Нам думається, навряд чи безпосередньо, але раз побудована конструкція «три до трьох», просто не можна не піддатися спокусі і не порівняти найцікавіші (нехай навіть і суб'єктивно відібрані) стрічки двох настільки не схожих у всіх сенсах кінематографів.
Для французької сторони все було відносно просто. З порівняно невеликої кількості вітчизняних повнометражних фільмів французьке тріо дійсно авторитетних критиків в складі Лео Соезанто, Жюльєтт Гоффар і Олів'є Пеліссона вибрали самі (і мало не безальтернативно) очевидні: «Атлантиду» Валентина Васяновича та «Погані дороги» Наталії Ворожбит, що зібрали всі можливі вітчизняні та ряд зарубіжних нагород, а також багатозначно-безпорадні «Номери» дуету Сенцов-Сеітаблаєв - зрозуміло, з причини їх довгого і потужного піару. Про ці три фільми написано вже чимало, так що немає сенсу торкатися їх знову, і загальний вигляд українського кіно, побаченого «з боку» тут теж цілком очевидний. Всі вони в тій чи іншій мірі пов'язані з Донбасом - післявоєнний-утопічним («Атлантида»), притчево-шокуючим («Дороги») і абсурдно-театральним («Номери» - тут варто враховувати причини кошмарної тюремної епопеї режисера Олега Сенцова). Таким чином, хочемо ми того чи ні, кінематографічна Україна для французьких критиків є зоною малозрозумілого для віддаленого спостерігача збройного конфлікту, що показується не безпосередньо (військових дій в фільмі не ведеться), а через покалічені життєві історії будь-кого, хто нехай навіть випадково опиниться поруч. А українські режисери, в свою чергу, знімають кращі національні фільми про зону війни зовсім не (або необов'язково) тому, що на такі стрічки держава з більшою охотою виділить фінансування. Дійсно адже наболіло ...
Французька кіно-трійця виявилася куди більш еклектичною і різножанровою. У «Сліпий зоні» (L'Angle mort, 2019) режисерського дуету Патрік-Маріо Бернар - П'єр Трівідік головний герой від народження володіє досить банальною, але все ж супер-здатністю - при певних зусиллях він може ставати невидимим. Але непроханий дар лише заважає йому, і ця вельми похмура притча метафорично демонструє, як і без того мало помітна в соціумі людина ризикує стати невидимою аж до буквального зникнення і внутрішнього спустошення - і в житті, і в почуттях, і в суспільстві (і в дзеркалі). Режисерський дебют актриси Афсії Ерзі «Ти заслуговуєш любові» (Tu merites un amour, 2019) побудований куди простіше: знявши саму себе в головній ролі, режисер(ка) і сценарист(ка) в одній особі прозоро дає зрозуміти, що все, що відбувається на екрані так чи інакше пов'язане з її особистим досвідом. Таким чином, героїня в своїх чуттєвих пошуках зустріне на своєму шляху кілька партнерів (які щелепи!), і після всіх досить сумбурних емоційних бур картина в цілому залишить у глядача стійке оптимістичне відчуття, що тепер-то вже напевно справжньої великої любові вона, безумовно, гідна. Куди більш примітний третій фільм програми, знятий дуже цікавим режисером з типово французьким ім'ям Рабах Амер-Займеш - «Південний термінал» (Terminal Sud, 2019). Жителі якоїсь абстрактної, але явно середземноморської країни (території?) вже, судячи з усього, досить давно живуть в атмосфері постійного, але не персоніфікованого терору - місто контролює чи поліція, чи то армія, десь недалеко, по всій ймовірності, орудують якісь повстанці, а страх несподіваних і нелогічних смертей або зникнень буквально щохвилини тяжіє над кожним. Місцевий доктор, незважаючи ні на що, намагається залишитися вірним своєму покликанню і боргу, але і його не обходить загальна доля ... Фільм все ж закінчиться відносно добре, і доктор примудриться-таки сісти на танкер, що віддаляється кудись до безтурботного морського горизонту, але що при цьому залишається на березі? «Термінал» вкрай вдало формулює, як виявилося, загальну для сучасного світу атмосферу ірраціональної тривожності, лякаючої невизначеності і триваючої концентрації насильства, і в цьому сенсі повністю змикається з посиланнями своїх українських колег.
В цілому ж після перегляду всіх фільмів програми можна констатувати наступне: якщо вихоплювати з кінематографів двох країн окремі картини, що представляють швидше «фестивальний» інтерес, то різниця просто разюча. У фільмів України - моторошний хаос світу, що розпадається і все більше втрачає зрозумілі і «людські» обриси, у кіно-авторів Франції ж - тематичний розкид, зосереджений при цьому на конкретній (і «невеликій») людині та її приватних і універсально зрозумілих проблемах. Повчальний досвід. Дякую за нього Тижню критики.

Текст - Сергій Локотко

Алексей Першко 30 жовтня 2020



Ім’я:
18 січня 2021
Ваш коментар

популярні статті


Реальний Санта-Клаус, якого ми заслужили Реальний Санта-Клаус, якого ми заслужили

31 грудня, незважаючи на очікуваний в Україні локдаун, в кінотеатральний прокат виходить фільм з різдвяною тематикою - "Полювання на...

21 грудня 2020 0 4610
Не Бондом єдиним Не Бондом єдиним

Прем’єра двадцять п’ятого фільму з серії бондіани, де Агента 007 вп’яте (і востаннє) зіграє Крейґ переносилась уже багато раз. Тому...

21 грудня 2020 0 1945
Що в кіно? Прем'єри тижня (24-30 грудня) Що в кіно? Прем'єри тижня (24-30 грудня)

Новий мультфільм Pixar, українські комедії, Квартет І та інші новинки прокату.

23 грудня 2020 0 1932
Фільми-події та лауреати Фільми-події та лауреати

Найкращі фільми 2020 року від Arthouse Traffic покажуть у кінотеатрі «Жовтень»

21 грудня 2020 0 1923
Напередодні нової зустрічі з Вуді Алленом Напередодні нової зустрічі з Вуді Алленом

Кращі кіноцитати від режисера "Фестивалю Ріфкіна"

24 грудня 2020 0 1789