Київ. Борису Віану 100 років.


Київ. Борису Віану 100 років.

У Довженко-центрі завершився Vian-Fest.

Звичайно, не настільки швидко, як того хотілося б, проте послідовно і впевнено Довженко-центр перетворюється на справжню європейську Сінематеку, коли тематичні програми, присвячені яскравим кінематографічним явищам минулих років, буквально слідують одна за одною, нітрохи не поступаючись одна одній в цікавості і пізнавальності. За унікальним фестивалем одеських незалежних 90-х пройшов не менше вражаючий Віан-фест - 4 фільми, спектакль і презентація нового перекладу роману письменника на українську мову.
Подібний фестиваль тим більше неочевидний, що сам Борис Віан, при всій своїй неймовірній плодючості і «багатошаровості» (поезія, література, музика, живопис і т.д.) - до кінематографа все ж мав досить опосередковане відношення. 9 епізодичних ролей у фільмах друзів, де він грав «фактурних» персонажів (з такою-то зовнішністю!), 2 сценарії короткометражок і вимушене співавторство в злощасній адаптації власного роману «Я прийду плюнути на ваші могили», яка його, власне, буквально і вбила. Проте, зібрана «по крихах» еклектична кінопрограма вийшла абсолютно «віанівською», чому чимало посприяла і фінальна «вишенька на торті» - театральний спектакль.
Відкрила фестиваль, мабуть, найочевидніша позиція: перша за часом екранізація «головного» опусу Віана-письменника «Піна днів» (L'Ecume des jours, 1968). Картина Шарля Бельмона знімалася через цілих 20 років після написання книги, що не могло не позначитися на її загальній тональності. Лише два десятиліття після ранньої смерті письменника-візіонера і перевидання основних праць його творчість отримала культовий статус в середовищі молодіжної контр-культури 60-х, а тому меланхолійно-сумна і соціально-їдка «Піна» фільму невблаганно забарвилася в психоделічні фарби і прибрала риси досить веселою абсурдною комедії з джазово-авангардним саундтреком (чому чимало посприяло участь в його створенні нинішнього класика конкретної і електроакустичної музики П'єра Анрі).
Фільм «Я прийду плюнути на ваші могили» П'єра Каста (J'irais cracher sur vos tombes, 1959), незважаючи на пов'язану з ним трагічну історію (описану тут) - являє собою дуже примітний і міцно зроблений приклад французького нуару, орієнтованого на американський аналог, але з яскравим «європейським» акцентом. Документальне «Кіно Бориса Віана» (Le Cinema de Boris Vian, 2010) Александра Ілера і Ясіни Бадде стало, мабуть, найслабкіщою позицією програми, в украй невинахідливій телевізійної манері переказавши все ту ж гучну історію створення «Могил» вустами людей, які колись при цьому були присутні.
По-хорошому здивував «Прекрасний вік» (Le Bel Age, 1960) П'єра Каста. Відомий критик і творець легендарного журналу Cahiers du cinema, що наприкінці 50-х став «батьківщиною» французької Нової хвилі - Жак Доньйоль-Валькроз вирішив ризикнути в новій для себе акторській справі і спеціально «під себе» за оповіданням Альберто Моравіа написав абсолютно неординарний сценарій. У дусі галантного XVIII-го століття і під відповідну музику дуже красиві і прекрасно вдягнені чоловіки і жінки століття ХХ-го у мальовничих місцях і в різні пори року розігрують витончено-чуттєві «відносини» практично виключно під закадровий голос. Віан, що він востаннє тут з’явився на екрані - відверто грає самого себе: не втручаючись безпосередньо в дію, а лише побічно допомагаючи учасникам любовних ігор - він як би прихильно і, в той же час, іронічно благословляє все, що відбувається, але тільки «збоку».
По-віановскі абсурдно-гідним завершенням фестивалю став розіграний інтернаціональним акторським квартетом спектакль «Для наших диких душ» у постановці швейцарки Мадлен Бонгард. Легкий наліт здорового абсурду був присутній буквально скрізь: зал сидів в масках, живі посли Франції та Швейцарії слухали (при цьому без звуку!) з екрану власні цифрові звернення до глядачів, а у самому дуже винахідливому сценічному втіленні ще одного маленького шедевра письменника «Знищимо всіх виродків» нам при всьому бажанні не вдалося відшукати ну ні найменших рис оригіналу! Віан - як і раніше - актуальний і живий!

Спасибі винахідливому і невтомному Центрові Довженка, і в нетерпінні чекаємо наступних фестивалів!

Текст - Сергій Локотко

Алексей Першко 05 листопада 2020



Ім’я:
25 січня 2021
Ваш коментар

популярні статті


Що в кіно? Прем'єри тижня (31 грудня - 6 січня) Що в кіно? Прем'єри тижня (31 грудня - 6 січня)

Вуді Аллен, Мел Гібсон і Новий рік!

30 грудня 2020 0 2608
Твій французький кінофестиваль Твій французький кінофестиваль

Стали відомі журі і фільми 11-го випуску MyFrenchFilmFestival!

07 січня 2021 0 1443
Топ-10 найкращих фільмів зими Топ-10 найкращих фільмів зими

Найцікавіші прем'єри найближчих місяців

10 січня 2021 0 1352
9 британських дебютів 9 британських дебютів

Стартував онлайн-фестиваль «Нове британське кіно»

09 січня 2021 0 1301