Фільм Ми, наші улюбленці та війна 2024

Кохати, сміятися та знімати


Кохати, сміятися та знімати
Ален Рене народився в інтелігентній родині і вже з ранніх років захопився мистецтвом в усіх його формах – від фотографії до літератури – що наклало відбиток на всю його подальшу творчість. Коли юному сінефілу Рене було 12 років, батько подарував йому на Різдво першу восьмиміліметрову камеру «Кодак», на яку він зняв декілька фільмів, серед яких була і його власна версія «Фантомаса». Закоханий в театр, майбутній режисер записується до знаменитої театральної школи Cours Simon, а 1943 року він стає студентом першого набору кіно школи «ІДЕК» (відділ монтажу). Після війни Ален Рене знімає низку фільмів про мистецтво («Ван Гог», «Герніка»). Він був сучасником французької «Нової хвилі» у кінематографі, до рядів якої його хибно зараховують. Хибно тому, що насправді він входив до групи «Лівий берег» (її так називали для позначення певного протистояння з редакцією легендарного кіножурналу «Кайє дю Сінема» - колиски «Нової хвилі» - редакція якого в ті часи знаходилася на Єлисейських полях у Парижі, тобто на правому березі Сени). Спільно з іншими учасниками «Лівого берегу» Рене знімає ряд видатних стрічок: «Статуї теж помирають» разом з Крісом Маркером (Приз Жана віго, 1954), «Пуент-Курт» разом з Аньєс Варда (тут він виступає в якості монтажера). В тому ж 1954 році Рене отримує ще один приз Жана Віго за свою легендарну стрічку «Ніч та туман».
«Хоросіма, любове моя», перший повнометражний фільм Рене, виходить на екрани через декілька тижнів після «400 ударів» Франсуа Трюффо, і стає одним з найважливіших творів в історії французького та світового кінематографу. Стрічка ця викликала фурор – і сміливістю свого сюжету, і революційністю манери розповіді. Але навіть будучи прихильником формальних експериментів, рене не забував і про послання, яке він хотів донести до глядача: пам'ять стане однією з основних тем творчості режисера, про що свідчать два його наступних фільми з Дельфін Сейріг у головній ролі – «Останнього літа в Марієнбаді» («Золотий Лев» Венеціанського фестивалю 1961 року) та «Мюріель» (1964) про привидів війни в Алжирі. Ален Рене завжди демонстрував свою політичну ангажованість: 1966 року він робить Іва Монтана борцем проти режиму генерала Франко у стрічці «Війну скінчено» (Приз Луї Деллюка) та приймає участь у створенні колективного фільму «Далеко від В’єтнаму» та утопічного маніфесту «Рік 01».
Не зважаючи на свій імідж режисера-інтелектуала, автор «Кохання до смерті» та «Ставіскі», роль в якому є однією з найкращих у творчому доробку Жана-Поля Бельмонда, не стоїть осторонь від популярної культури: він випробовує свої сили і фантастиці («Я кохаю тебе, я кохаю тебе», 1968), переосмислює канони бульварного театру («Мелодрама», 1986), цікавиться французьким коміксом (I Want Go Home), грає з шаблонами театру-варьєте («Відомі старі пісні», 1997) та знімає оперету («Тільки не в губи»).
Починаючи від 80-х років минулого століття, Рене співробітничає з тріо блискучих акторів, яким він довіряє різноманітні та віртуозні партії в своїх творах – Андре Дюссольє, Пьєр Ардіті та Сабін Азема. Кожен з них отримав мінімум по одному «Сезару» за ролі у фільмах Алена Рене. Свого апогею любов режисера до цих акторів сягає в дилогії Smoking/No Smoking («Сезар» за кращий фільм 1993 року), в якій Ардіті та Азема зіграли 11 різних персонажів.
Якщо на початку своєї режисерської кар’єри Рене залучав до написання сценаріїв метрів «Нового роману» Маргеріт Дюрас та Алена Роб-Грійє, від 90-х років минулого століття він оточує себе більш популярними авторами, такими як Жан-П’єр Бакрі та Аньєс Жауі, Жан-Мішель Ріб («Серця», приз Венеціанського фестивалю 2006 року за кращу режисуру). 2009 року Алена Рене удостоєно спеціального призу за творчий внесок в кінематограф Каннського фестивалю, в програмі якого приймала участь його стрічка «Дикі трави».
Ален Рене помер 1 березня 2014 року у віці 91 року, за 25 днів до виходу на французькі екрани свого 19-го – і сотаннього – фільму «Кохати, пити та співати» за п’єсою британського драматурга Алана Ейкборна «Життя Райлі». В лютому, на останньому Берлінському фестивалі цю стрічку нагороджено призом Альфреда Бауера, яким відзначають стрічки, які відкривають нові перспективи кінематографічної творчості.
Алексей Першко 11 березня 2014


Avatar
Ім'я:
28 березня 2024

популярні статті


Що у кіно? Прем'єри тижня (7 березня - 13 березня) Що у кіно? Прем'єри тижня (7 березня - 13 березня)

Сімейне фентезі про українську кухню, четверта «Панда Кунг-фу», а також інші новинки прокату.

6 березня 2024 755
Що у кіно? Прем'єри тижня (14 березня - 20 березня) Що у кіно? Прем'єри тижня (14 березня - 20 березня)

Фільм за повістю Кузьми Скрябіна, жахастик від Blumhouse, номінант на «Оскар» та інші новинки прокату.

13 березня 2024 588
Що у кіно? Прем'єри тижня (21 березня - 27 березня) Що у кіно? Прем'єри тижня (21 березня - 27 березня)

Продовження «Мисливців на привидів», жахастик з Сідні Свіні та скандальний фільм Аґнєшки Голланд.

20 березня 2024 353
Що у кіно? Прем'єри тижня (28 березня - 3 квітня) Що у кіно? Прем'єри тижня (28 березня - 3 квітня)

Продовження «Ґодзілли та Конґа», український скрінлайф, драма з Джессікою Честейн та інші новинки прокату.

27 березня 2024 91