Молодість. День четвертий


Молодість. День четвертий
Хто б міг подумати, що найбільш обговорюваною подією всього дня стане українська премєра. Відомий український кінокритик, засновник інтернет-журналу Cineticle Станіслав Бітюцький представив свою дебютну роботу «До побачення, сінефіли», яка вперше за фестиваль викликала жваву дискусію після сеансу. Якщо бути точним, хвилю критики і розвінчування позиції автора.
Кілька друзів, які познайомилися на кінофестивалі «Молодість», зустрічаються, щоб провести одного з них в Белград. Так починається їх подорож від особистих спогадів до спогадів про свою країну, від маленької кімнати до таємничості київської ночі. Фінальна точка їх пригод - прощальна вечірка, де реальність і кіно знову стануть єдиним цілим.
Людям, які залишилися до кінця сеансу, автоматично було присвоєно ранг сильних і безстрашних особистостей, не інакше. Картина розпочинається з того, як три людини в напівтемряві розмовляють про все відразу. Кіно, Майдан, «Молодість», національна самоідентифікація - всі ці теми сплітаються в химерний полілог, де точно немає місця комусь ще, окрім самих співрозмовників. Ні, не буду кривити душею, зрідка було цікаво послухати роздуми сторонніх тобі людей, але, оскільки обговорення ведеться на найпростішому побутовому рівні, це не має особливого сенсу. Далі розмови перериваються чорним екраном зі звуковими відгомонами Євромайдану, і цей акт психологічного вандалізму почав викликати дивну реакцію у присутніх у залі. Кожен став займатися тим, до чого лежала душа: одні почали сидіти в Інтернеті, інші зацікавилися рельєфною поверхнею стелі кінотеатру «Київ». Частина демонстративно покинула зал. Згодом виявилося, що це був урок глядачеві, який демонстрував відмінність зображення і звуку, а точніше можливість їх асинхронізаціі.
Після виснажливого очікування екран нарешті заграв фарбами. Перед нами виник його величність кінотеатр «Україна» в одному довгому статичному кадрі. Здавалося, що навіть працівниці кінотеатру нервово засовалися, а чи не зламалося чого. Як стало зрозуміло зі слів самого Бітюцького після показу, все в порядку, це посилання до «Тіней забутих предків», непорушного шедевру національного кінематографу, прем'єра якого відбулася саме в «Україні». Усі в залі напружилися, як пантера перед стрибком, очікуючи, коли все це скінчиться. Чекати залишалося недовго: німа поїздка в автомобілі вулицями нічного Києва, вечірка в Будинку освіти і культури «Майстер-клас», кадри з фільмів братів Люм'єр і «Битви за нашу радянську Україну» Олександра Довженка. Завіса, титри, шанобливі оплески.
Найцікавіше, як можна було здогадатися, почалося після, коли Станіслав прокоментував усе, що відбувалося на екрані, і підвів певні підсумки. Сучасний кінематограф не пропонує, а нав'язує. Цією картиною режисер хотів продемонструвати, що навіть сьогодні є місце авторської волі, потрібно не боятися експериментувати і знімати те, що хочеш. І тут виникає логічне запитання: хіба свобода не вимагає певної відповідальності? Кіноексперимент не повинен ставати випробуванням для глядача. Нагромадження малозрозумілих образів, які потребують авторських пояснень, перетворюють саме поняття мистецтва в якусь подобу лабораторії, де проводять досліди, але результату не береться передбачити ніхто. У фільмі елементарно відсутня мова кіно, камера використовується лише як інструмент для демонстрації непотрібного відеоряду. Як можна говорити про свободу, коли своїм фільмом ти, як диктатор, змушуєш дивитися те, що в принципі не мали побачити сторонні люди? Не треба підміняти поняття «свобода» поняттям «вседозволеність». Втім, ті люди, які встигли потрапити в кадр, сміливо можуть поповнити свою колекцію домашнього відео.
Більш звичні, але від того не менш приємні емоції вдалося відчути на черговому фільмі із секції німецькомовних фільмів (до слова, цього року вона прекрасна). Стрічки, що розвінчують стереотипи конкретних держав, завжди викликали інтерес, але коли справа доходить до Швейцарії, ставки різко зростають. Прийшла черга картини з символічною назвою «Країна мрій».
Усі брешуть, усі зраджують, усі нещасні. Лена виявляє, що чоловік їй зраджує з повіями. Юдіт, соціальна працівниця, яка опікується повіями, втілює свою сексуальну фантазію з поліцейським у готелі. Рольф намагається налагодити стосунки з дочкою. Марія хоче спокусити Хуана, який досі не може забути свою дружину. Усі ці стежки перетинаються зі шляхом молодої повії зі Східної Європи у переддень Різдва.
Як можна помітити, фільм складається з чотирьох сюжетних ліній, якимось чином дотичних до п'ятої, найбільш значущої і символічної. Набагато важливіше тут не конкретні події кожного з героїв, а завуальований контекст, який нещадно руйнує статус Швейцарії як ідеальної держави. Для більшості ця країна асоціюється із заможними європейцями, високим рівнем культури і стабільним доходом. Злочинність практично зведена нанівець, а після семи вечора на вулицях не знайти нікого, крім мандрівних іноземців. Режисер німо ставить одне важливе питання: якою ціною було отримано заповітне благополуччя? Комусь доведеться принести жертву в ім'я швейцарського суспільства. Чотири людини повертають душевну рівновагу, назавжди знищивши життя мігранта зі Східної Європи. Адже найголовніше, щоб сон був спокійним, правда?
Сергей Задко 29 жовтня 2014
Like



Ім’я:
26 жовтня 2020
Ваш коментар

популярні статті


«ЮКІ» — історія перемог вільних українців «ЮКІ» — історія перемог вільних українців

03 грудня у вітчизняний прокат виходить сенсаційний фільм «ЮКІ», що розкаже історії видатних зірок українського походження, які формували...

07 жовтня 2020 0 4316
Що в кіно? Прем'єри тижня (1-7 жовтня) Що в кіно? Прем'єри тижня (1-7 жовтня)

Джекі Чан та інші новинки прокату.

30 вересня 2020 0 1562
Що в кіно? Прем'єри тижня (8-14 жовтня) Що в кіно? Прем'єри тижня (8-14 жовтня)

Ліам Нісон, два фільми з Александрою Даддаріо й інші новинки прокату.

07 жовтня 2020 0 1029
Можливість іншого. Вільного. Можливість іншого. Вільного.

В рамках Одеського кінофестивалі в Довженко-центрі пройшла ретроспектива «Одеські незалежні: вільне кіно 90-х».

08 жовтня 2020 0 1018
Кіно Бориса Віана Кіно Бориса Віана

В рамках кінопрограми фестивалю VianFest будуть показані фільми і самого Бориса Віна і про нього.

13 жовтня 2020 0 911