Одеса-2014. День третій: Магія "Юності"


Одеса-2014. День третій: Магія
Третій конкурсний день нарешті розпочав національну програму. Фільм «Лариса Кадочникова. Автопортрет» отримав рекордно низьку явку глядачів за весь час фестивалю.
День почався з перегляду одного з учасників міжнародної конкурсної програми - німецького трилера «Стерео». Головний герой стрічки - Ерік, тримає свою мото-майстерню, а вільний час проводить зі своєю дівчиною Юлією та її маленькою дочкою. Але все змінюється, коли в розмірене життя Еріка вривається незнайомець на ім'я Генрі. Після тривалих душевних мук і спроб його позбутися, герой нарешті розуміє, що Генрі бачить лише він...
Фільм грунтується на досить поширеній у кінематографі темі роздвоєння особистості. Усі необхідні атрибути присутні: завзяте заперечення проблеми головним героєм, сумнівні чи то видіння,чи то сни, тривожний саундтрек. Історія досить швидко набирає обертів, та й задатки цілком непогані: дві зірки німецького кіно в головних ролях, добре відтворений ефект шизофренії, кілька яскравих сцен з підсвідомості героя. Але весь час тебе не покидає відчуття вторинності. Історій про психічні розлади, подібних цій, зняли безліч, але цей фільм не просто схожий. Він відверто запозичує деякі сценарні знахідки з інших проектів, а то й цілі сцени. Це призвело до закономірного результату: фінал картини жахливо банальний, тому що використовує найочевидніший результат подій. Потенціал у проекту міг бути набагато вище.
Після похмурої атмосфери німецького трилера прийшов час кардинально іншої за настроєм французької комедії «Любити, пити і співати» - останнього фільму великого Алана Рене. Три пари шоковані новиною про те, що їх спільний товариш Джордж Райлі невиліковно хворий, і йому залишилося жити всього кілька місяців. Щоб якось полегшити долю друга, вони запрошують його взяти участь у п'єсі. Поступово з'ясовується, що кожна з дам якось пов'язана з Джорджем. Коли виникає можливість поїхати з ним у відпустку, усі три бажають стати супутницею, що призводить чоловіків у жах.
Спиратися на те, що фільм став «лебединою піснею» у творчості визнаного майстра бажання немає, але це необхідно. Такого життєрадісного, іронічного і безтурботного прощання не виходило, напевно, поки що ні в кого. Рене довго звинувачували в тому, що він проміняв роль революціонера на марнославця, який знімає миле, але занадто безхитрісне кіно. Лаялися-лаялися, а потім, нарешті, змирилися. Він вже давним-давно всім все довів, а тепер просто хоче приносити радість як собі, так і оточуючим. У цьому фільмі теж не знайшлося місця якомусь моралізаторству, прихованим мотивам або іронічним реверансам. Тут практично все номінальне: декорації намальовані, задіяних локацій усього чотири, а Джорджа, навколо якого розвиваються всі події, ми й зовсім не побачимо. Фільм знятий за старою школою театру, коли істотно впливає на враження лише акторська гра без сторонньої мішури. Режисера цікавить тільки фізика його героїв, спогади про молодість, бажання переписати сторінки свого життя. І якось поступово за таємною особистістю Джорджа починаєш бачити самого Алена Рене. Герой його фільму навіть при смерті вихором вноситься в життя декількох сімей. Смерть настане для нього зовсім не від раку, а через нещасний випадок. Джордж переміг смерть. Так і Рене не робить трагедії зі своєї близької кончини, не вибухає драмою, а цілком щиро і з посмішкою прощається з глядачем.
Ближче до вечора відбулося формальне відкриття національного конкурсу цього року. Честь бути першим випала фільму «Лариса Кадочникова. Автопортрет». Сумна новина полягає в тому, що на показ прийшло зовсім мало глядачів, що, звичайно ж, розчарувало режисера, а за сумісництвом і головну героїню стрічки. Лариса Валентинівна поділилася, що вона звикла до аншлагів на її спектаклях в театрі, але вдячна кожному, хто прийшов оцінити її сповідь. З особистих роздумів поділюся, що причиною цього стали дві речі - назва, яка однозначно визначала зміст стрічки, а також збіг показів з «Юністю», про яку пізніше. Сам автопортрет викликав сумнівні враження. Фільм більше схожий на документальну стрічку про життя актриси, в якій її спогади перериваються кращими моментами з різних проектів. Сценарію як такого немає, а об'єднуючим елементом стає робота в арт-студії, де актриса малює три автопортрети, у процесі яких і ділиться трьома віхами життя. Применшувати заслуги Лариси Валентинівни не варто, але настільки одіозне вихваляння себе, сховане під приводом прем'єри фільму на Одеському кінофестивалі - це досить самозакохано. Якоїсь художньої цінності в цьому немає.
Завершенням третього конкурсного дня стала драма Річарда Лінклейтера «Юність». Мабуть, ця подія була однією з найбільш очікуваних на всьому фестивалі, тому що він вже встиг отримати Срібного ведмедя за кращу режисерську роботу в Берліні (передрікали перемогу), а також отримав феноменальну стовідсоткову критику, чого на моїй пам'яті не траплялося дуже і дуже давно. Бажання дізнатися, в чому секрет його успіху, було просто нестерпним. Після перегляду в цьому пропала необхідність. Глядач проживає цілу віху життя всього лише за три години.
Історії як такої у фільму немає. Це період дорослішання одного хлопця та його сім'ї від малого віку до повноліття. Видно, що сама ідея виникла спонтанно. Тут немає жалісливих драм, моральних конфліктів чи кардинальних перетворень. Це чарівний гімн життя, чиста філософія кіно, видовище без комерційного сценарію. Це життя без фальші, де бувають надії і розчарування, страхи і радості, злети і падіння. Зовсім не важливо, про що розмовляють і де знаходяться герої. За них говорить мова тіла, яка трансформується разом з чисто фізіологічними особливостями. Проект знімали 12 років, а за цей час в житті 6-річного хлопчика було багато. Справа зовсім не в першому поцілунку, сутичці з товаришем або алкоголі. Він дорослішає, дитинство змінюється отроцтвом, а потім юністю. А разом з ним дорослішаємо і ми. А що далі, відомо одній лише долі.

Сергей Задко 14 липня 2014
Like

Ім’я:
30 травня 2020
Ваш коментар

популярні статті


Кінець епохи Кінець епохи

Показ восьмого сезону «Батьківщини» (Homeland) відбувся, а це значить, що серіал, який дев’ять років тримав у напрузі знімальну групу і...

02 травня 2020 2 1002
Драми, які змусять вас плакати. Драми, які змусять вас плакати.

Чи є в людини щось важливіше за сім'ю? Всі ми потребуємо самореалізації чи кар'єри, але найрідніших людей не замінить ніщо. Тому в...

15 травня 2020 0 618