Щоденники ОМКФ-2015. День другий


Щоденники ОМКФ-2015. День другий
Другий фестивальний день ознаменувався справжнім відкриттям фестивалю – не червоними доріжками, фотоколлом чи офіційною церемонією, а низкою чудових фільмів. Честі стати першим програмним фільмом 6-го Одеського кінофестивалю удостоїлась стрічка «Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина».
Після багатьох років творчих експериментів Андрій Кончаловський нарешті повертається до того, що серед радянських кінематографістів він свого часу почав робити першим – фіксує життя раніше нікому не потрібного села. Цього разу, щоправда, документальність тут лише умовна – серед реальних жителів є одна професійна актриса, а справжнє життя все ж не триває, як завжди, а певним чином режисується. Фільм ставить перед собою очевидну мету – продемонструвати колізію цивілізації і, якщо хочете, її повну відсутність, що в російських реаліях є не чим іншим, як провінцією. Життя тут проходить зовсім по-іншому й не піддається технічному прогресу та загалом жодним втручанням. Головний герой фільму – листоноша Тряпіцин, стає для жителів села останнім мостом на шляху до забуття.
Образність фільму зрозуміла, але надто вже прозаїчна: якщо потрібно показати розрив вигаданої телевізійної реальності і реальності справжньої, головний герой повинен дивитися по ТБ «Модний вирок», доказом же того, що уклад села не потребує якихось змін, стає запуск ракети за спиною абсолютно байдужих до цього факту героїв. Не менш дивно виглядає і введення сюжетної лінії про «зайву людину». Ірина Єрмолова грає добре, але в цьому, власне, і полягає суть претензій. Поки інші живуть, як давно звикли, актрисі доводиться нехай і переконливо, але все ж симулювати причетність до усталеного способу життя. Тим не менш, Кончаловському не відмовиш у головному: фільм вийшов на диво живим, що для сучасного російського кінематографу явище вкрай рідкісне.
Другим фільмом фестивальної програми став, мабуть, найбільш несподіваний конкурсант – кіберхорор «Видалити з друзів».
Відверто кажучи, сама концепція фільму викликала неабиякий скепсис. Невже справді вийде тримати глядацький інтерес протягом півтори години, якщо весь фільм виглядає, як запис з екрана ноутбука? Виявляється, дуже навіть вийде, причому відірватися від того, що відбувається, не вийде при всьому бажанні. «Видалити з друзів» змушує боятися того, чого людина ще не встигла до кінця усвідомити. Мова про наслідки наших дій у Інтернеті. Режисер переконливо висловлюється про те, що стерти своє минуле з Мережі практично неможливо: будь-які наші гріхи залишаться в пам'яті листів на Gmail, фотографій в Instagram або відео на YouТube. Останнє, власне, і стає каталізатором подій усього фільму.
Хтось виклав в мережу скандальне відео з вечірки, що призвело до суїциду від неможливості перенести всього шквалу негативу, залишеного спочатку в коментарях, а потім перенесеного в реальне життя. Смерть хвилювала громадськість лише до наступного кліка по цікавій новині, але за рік винуватцям загибелі доведеться зіткнутися з наслідками свого жорстокого жарту. Здається, що Леван Габріадзе ненавмисно створив новий тренд, який тепер будуть наслідувати доти, поки ідея не вичерпає себе комерційно. Поки ж ми маємо справу з прекрасно продуманим (і прекрасно знятим) фільмом про те, що зовсім скоро наші фотографії в соціальних мережах і список друзів замінять втілення нас реальних.
З побоюванням проглянувши свій список контактів на Facebook, я поспішив на наступний показ. Мабуть, однією з найбільш очікуваних прем'єр стала сатирична комедія Йоргоса Лантімоса «Лобстер».
Англомовний дебют грецького режисера не зраджує авторські настанови: цього разу абсурдистська антиутопія в тьмяних тонах препарує інститут сім'ї, а точніше попередній його етап – спроби людей знайти супутника життя. Режисер вибудовує напрочуд алегоричний світ майбутнього, у якому всіх самотніх людей відправляють до спеціалізованого Готелю. Новоприбулі зобов'язуються знайти собі пару впродовж 45-и днів, інакше вони будуть перетворені на тварину за своїм вибором. Головний герой, як можна здогадатися, бажає стати лобстером, тому що вони живуть до 100 років і можуть злучатися аж до своєї смерті. Усіх тварин потім відправляють у Ліс, де живуть Одинаки – ті, хто відкидають настанови бути в парі. Якщо в Готелі не можна нічого, крім пошуку пари, то в Лісі навпаки, можна все, але тільки не будувати стосунки.
Заганяючи персонажів у очевидно сюрреальні локації, Лантімос дивним чином не позбавляє їх тепла і проникливості, що залишає місце співпереживанню. Гостра сатира на усталений роками ритуал пошуку партнера, а у фундаментальному представленні і самої любові, яка втратила колишнє значення, тим не менше, залишає місце для цієї самої любові. Нехай вона й виражається в тому, що ви обов’язково зрозумієте одне одного, якщо обоє є короткозорими.
Завершити другий конкурсний день, як і годиться, потрібно було представником основної конкурсної програми, тому данський «Брідженд» став ідеальним кандидатом.
За основу фільму було взято жахливу статистику одного графства на півдні Уельсу, де в період з 2007 по 2012 рік було офіційно зареєстровано 79 самогубств серед підлітків. Режисер приймає несподіване рішення і піддає художній інтерпретації реальний факт, тобто замість прямолінійної документалістики намагається насамперед відтворити настрої, що підтримуються місцевими жителями. Формалізм картини ставиться на чолі всієї конструкції: форма тяжіє над змістом, але вибір цей цілком виправданий. Використовуючи звичний для сценарного мистецтва прийом «нова людина в усталеному колективі», Йеппе Ренде максимально доступно намагається розкрити емоційний аспект питання, адже, як довели безуспішні поліцейські допити і розмови з психологами, раціональному поясненню описані події не піддаються. Смерть тут якщо не романтизується, то як мінімум прикрашається операторською роботою і загальною естетикою «занепадницького флеру молодості». Менше з тим, ефект це справляє прямо протилежний: після перегляду думка про самогубство починає викликати якесь почуття первісного страху. А що це, якщо не перемога життя над смертю.
Сергей Задко 12 липня 2015
Like

Ім’я:
10 липня 2020
Ваш коментар

популярні статті


50 років Полу Томасу Андерсону 50 років Полу Томасу Андерсону

Пол Томас Андерсон – велика фігура в сучасній кіноіндустрії, лідер американського незалежного кіно і простий глядач, який не цурається...

26 червня 2020 0 857
Чорновий монтаж Чорновий монтаж

FIRST CUT LAB ВІДБУДЕТЬСЯ В УКРАЇНІ

07 липня 2020 0 147