Особливості національної дистрибуції


Особливості національної дистрибуції
Бурхливо обговорили учасники дискусії в рамках Зимового Кіноринку ОМКФ
14 грудня о рамках Зимового Кіноринку ОМКФ відбулася одна з найбільш яскравих подій цього заходу - дискусія на тему «Перспективи кінодистрибуції в Україні». Незважаючи на гадану сухість і канцелярщину в назві дискусія носила живий і бадьорий характер.
Відкрив захід коротка, але змістовна доповідь Артема Вакалюка, головного редактора видань Content Report і Media Business Report, що видаються компанією Media Resources Management. Пан Вакалюк на прикладах кінопрокатних ринків наших найближчих західних сусідів продемонстрував всі недоліки і перспективи (залежить від точки зору) розвитку українського ринку кінопрокату. Поки що наш ринок виглядає на їх фоні бідним родичем. Наприклад, сукупний бокс-офіс Польщі, країни порівнянної з Україною за кількістю населення, в 2016-му році склав 219 мільйонів євро, тоді як в Україні цей показник знаходиться на рівні 70 мільйонів доларів. Кількість проданих квитків в Польщі знаходиться на рівні 51 мільйона штук, тоді як у нас - близько 27-28 мільйонів. За кількістю кінозалів на 100 000 населення Польща випереджає нас в три рази, а частка національного продукту на екранах польських кінотеатрів в минулому році склала 25 відсотків (в Україні - 3,4 відсотка). Також зауважимо, що польські фільми останні два роки (2016-й і 2017-й) займають перші місця в річному бокс-офісі - в 2016-м з валовими зборами в 14 мільйонів 200 тисяч доларів польський прокат очолювала стрічка «Пітбулль. Небезпечні жінки», а в поточному році це місце займає фільм «Листи до М.3» з бокс-офісом в розмірі 14 мільйонів 100 тисяч доларів. Зауважимо, що фільм «Волинь» зібрав у польських кінотеатрах 6 мільйонів 900 тисяч доларів і став 4-м по успішності польським фільмом, а в загальному річному рейтингу він зайняв 6-е місце. Приблизно така ж картина спостерігається і в прокаті Чехії, але особливо вражаюче виглядають показники кінопрокатного ринку Словаччини, яка за населенням (5 мільйонів 430 тисяч осіб) трохи перевершує Київ. Зате за кількістю залів на 100 000 мешканців вона перевершує Україну майже в 4 рази (у нас 1,15 залу, в Словаччині - 4,4 залу на 100 тисяч населення). Можливо саме тому в словацькому прокаті стали можливі феномени на кшталт фільму «Межа» Петера Бебьяка - з сукупним бокс-офісом в 2 мільйони 78 тисяч доларів ця стрічка очолює національний рейтинг 2017-го року. Додамо також, що друге місце в цьому рейтингу належить також словацькій стрічці «Все або нічого» (правда, в її створенні взяли участь кінематографісти Чехії і Польщі) - вона зібрала 1 мільйон 937 тисяч доларів.
Наведені вище цифри підштовхують до роздумів про те, що - можливо - українським кінематографістам (і державі, що приймає активну участь в підтримці національного кіно) варто задуматися над розвитком кинотеатральної мережі в Україні та зменшенням розмірів виробничих бюджетів українських фільмів. Для порівняння, «Межа» обійшлася в 1 мільйон 300 тисяч євро, а на наступний проект Ахтема Сейтаблаєва «Захар Беркут» планується витратити 75 мільйонів гривень (близько 2 мільйонів 500 тисяч євро за нинішнім курсом), при цьому можна цілком обґрунтовано припустити, що зібрати як мінімум таку саму суму (і не варто забувати, що як мінімум суму, рівну половині виробничого бюджету прийнято направляти на маркетингову та рекламну кампанію) в українському прокаті в нинішньому його стані не вдасться ніколи. Вірність подібних припущень підтвердив і керівник компанії «Кіноманія», який назвав вітчизняних продюсерів, які займаються українським кіно, справжніми героями і все ж закликав їх збалансувати виробничі бюджети. Також він висловився проти принципу квот на користь національного кіно, запропонувавши краще спрямувати зусилля на розвиток кинотеатральной мережі в країні. «Справжніми героями України» назвав вітчизняних продюсерів і Богдан Батрух, власник найбільшого українського дистриб'ютора - компанії «B&H». Правда зробив він це дещо в іншому розрізі: свої слова він адресував продюсерам, який постійно працюють з Держкіно, а суть його претензій полягала в наступному. При існуючій системі державної підтримки національного кінематографа в більшості випадків спільне фінансування здійснюється на паритетній основі, тобто 50 відсотків бюджету того чи іншого фільму надається державою, а інші 50% - приватним продюсером. На прикладі фільму «Тільки диво» певна абсурдність цієї ситуації виглядає особливо яскраво: бюджет стрічки становить 61 мільйон 650 тисяч гривень, з яких Держкіно зобов'язується виділити 43 млн 950 тисяч гривень (обмовимося, що таке фінансування, що перевищує 50% бюджету, можливе для дитячих фільмів). Решта майже 18 мільйонів гривень має додати приватний продюсер. Ось тут і виникає питання - навіщо? (Його ми вже задавали, анонсуючи в наших новинах факт підписання державного контракту між Держкіно та компанією «Казка продакшн»). Вони сподіваються окупити ці кошти в українському прокаті? Це абсолютно неможливо. Або у колективу продюсерів є надія продати цей продукт на світові ринки? Теж не дуже віриться, особливо з урахуванням інформації про якість проекту, отриманої з інсайдерських джерел. Так що саме це і мав на увазі Богдан Батрух, скромно натякаючи, що на цю сферу варто звернути свій ясний погляд НАБУ.
Потім пан Батрух висловив свою незгоду зі скасуванням ПДВ для кінематографістів, але головне він приберіг наостанок: під кінець свого виступу він виклав своє різко негативне бачення ситуації з «побажаннями», які були висловлені рядом наших топ-чиновників кінотеатральним мережам і окремих кінотеатрам в зв'язку з виходом на другому тижні прокату «Кіборгів» (справедливості заради зауважимо, що пан Батрух жодного разу прямо не назвав цей фільм і його прокатника, бо висловлювався проти самого факту втручання держави в комерційний прокат) блокбастера «Зоряні війни: Останні джедаї». Нагадаємо, що суть «побажань» зводилася до того, щоб залишити в прокаті максимальну кількість копій стрічки Ахтема Сейтаблаєва. Пан Батрух сформулював суть своїх претензій до Філіпа Іллєнка, голови Держкіно України, який сидів поруч, приблизно так: «Ви, як представник держави, просуваєте інтереси приватної компанії і при цьому робите це публічно». (У дужках додамо, що подібні втручання абсолютно безглузді і шкідливі, адже якщо фільм цікавий глядачеві, то він на нього піде: про це свідчать і попередні дані другого уїк-енду «кіборгів» в українському прокаті, представлені нам прокатником, який очікує, що при зниженні кількості екранів з 254 на старті до 160-170 фільм збере приблизно на 55 відсотків менше, ніж на старті, тобто близько 3,7-4 мільйонів гривень. Це чудовий і справедливий результат.)
Пан Іллєнко відреагував на яскраву промову пана Батруха припущенням, що на діяльність компанії B&H міг би звернути увагу Антимонопольний комітет, натякаючи на те, що ця компанія є дистриб'ютором на території України фільмів 5 голлівудських мейджорів (ще раз в дужках зауважимо, що на той момент глава Держкіно ще міг не знати, що ця п'ятірка може в найближчий час перетворитися в шістку після покупки компанією Disney компанії 20th Century Fox за 66 мільярдів доларів).
Учасників цієї бурхливої дискусії розсудить лише час, але в будь-якому випадку ці суперечки розкривають всі перекоси, які існують в політиці з розвитку як національного кінематографа, так і кінопрокатного ринку. І все ж хотілося б, що б цей час настав якомога раніше.
Алексей Першко 15 грудня 2017
Like

Ім’я:
10 липня 2020
Ваш коментар

популярні статті


50 років Полу Томасу Андерсону 50 років Полу Томасу Андерсону

Пол Томас Андерсон – велика фігура в сучасній кіноіндустрії, лідер американського незалежного кіно і простий глядач, який не цурається...

26 червня 2020 0 861
Чорновий монтаж Чорновий монтаж

FIRST CUT LAB ВІДБУДЕТЬСЯ В УКРАЇНІ

07 липня 2020 0 151