Непевна чарівливість Одеси


Непевна чарівливість Одеси

 Одеський міжнародний кінофестиваль, що він стартував лише 6 років тому, вже встиг перетворитися на дуже і дуже помітне явище на кінематографічній мапі України і, як мінімум, Європи. Свідченням тому неймовірний склад почесних гостей, учасників та членів журі нинішнього одеського форуму – тут вам і Майкл Найман, і Джим Шерідан і Тьєррі Фремо, кий цього року одноосібно очолив найбільший фестиваль планети – Каннський. І при всьому цьому ОМКФ, маючи своє власне унікальне обличчя ((принаймні в портретній галереї вітчизняних кіно подій), помітно рок від року трансформується. Трансформація ця, не виключено, пов’язана з ситуацією, подібної до канської (не дарма ж менеджмент ОМКФ  явно чи неявно орієнтується саме на цей фестиваль)): справа в тому, що цього року відомий спеціаліст Алік Шпилюк дещо віддалився від програмування фестивалю, поступившись місцем програмного директора Антельмові Відо. І, як можна припустити, ця перестановка дещо радікалізувала програму 6-го ОМКФ і внесла в атмосферу фестивалю легку нотку абсурду (в гарному розумінні цього терміну). Почалося все з церемонії відкриття, яку було розпочато з вельми неоднозначно сприйнятої монтажної нарізки цитат видатних кінематографістів світу (наприклад, в ній Фаїна Раневська легко складалася з Фелліні). Потім вершкам одеського світу було запропоновано вельми радикальний і формально, і змістовно експеримент під назвою «Реальність». Зафільмував його відомий діджей (вибачте, нік забув), який час від часу знаходить розраду в режисурі під ім’ям Квентін Дюпьє (ті, хто бачив його опус «Гума»,, який також приймав участь в конкурсі ОМКФ, зрозуміють, про що йдеться). Фільм, який став для його автора великим кроком вперед у порівнянні з «Гумою», здатний потішити найвибагливішого глядача, але що стосується глядача пересічного,, то йому він здатний якщо і не нанести психологічну травму, то, щонайменше, викликати у нього непорозуміння. Посилилося враження абсурду, що наростає, після перегляду першого конкурсного фільму 6-го ОМКФ – датської стрічки «Брідженд» Йєппе Ронде про однойменне містечко в Уельсі, яке уславилося з дуже трагічного приводу – за останні роки 73 його мешканці (переважно – молодь) покінчили життя самогубством і тенденція ця зменшуватися навіть і не збирається. Фільм дуже атмосферичний і зіграний непоганими акторами, але все ж залишає низку питань, які ж сам і поставив, без відповідей, і головне з них – як сорокарічний режисер зняв стрічку, яка достойна бути першою роботою у фільмографії двадцятирічного дебютанта. Дрібни технічні негаразди на майстер-класі Майкла Наймана, які не дозволили показати підготовлений відеоматеріал, також стали легкою ноткою в загальній атмосфері фестивального божевілля. І ця атмосфера наприкінці другого дня фестивалю згустилася завдяки першій англомовній стрічці грека Йоргоса Лантімоса «Лобстер» з Коліном Фаррелом, Леа Сейду та Джоном Сі Рейлі в головних ролях. Самий посил стрічки абсурдний: люди втратили будь-яку можливість відчувати сильні почуття і тому не можуть вести нормальне соціально-родинне життя. Одинаків же запроторюють до спецінтернату або ж прирікають на скіння  в лісовій  гущавині. Піднімаючи, серед інших, важливу тему репресивного характеру людського суспільства (одинаки не гірше за «жонатиків», що примушують створювати родину), «Лобстер» в підсумку виявляється надто затягнутим та надуманим.

А от чи виявиться наше відчуття щодо зміни характеру фестивалю правильним показати може тільки час.
Алексей Першко 11 липня 2015
Like

Ім’я:
15 липня 2020
Ваш коментар

популярні статті


50 років Полу Томасу Андерсону 50 років Полу Томасу Андерсону

Пол Томас Андерсон – велика фігура в сучасній кіноіндустрії, лідер американського незалежного кіно і простий глядач, який не цурається...

26 червня 2020 0 1095
Чорновий монтаж Чорновий монтаж

FIRST CUT LAB ВІДБУДЕТЬСЯ В УКРАЇНІ

07 липня 2020 0 337