Ребекка Злотовськи: кохання схоже на радіацію

Увійти через
Реєстрація
 
Ребекка Злотовськи: кохання схоже на радіацію
 
Новини: Ребекка Злотовськи: кохання схоже на радіацію

Ребекка Злотовськи, представниця молодого покоління французьких кінематографістів, яке не відкидає соціальні традиції своїх попередників, зняла мелодраму, яка розгортається в селищі робітників-атомників, над всіма мешканцями якого нависає дамоклів меч радіації. А панацеєю може стати тільки інша «хвороба» - кохання.

Напередодні української прем’єри стрічки кореспондент kino-teatr.ua зустрівся з режисеркою в Парижі.
-   Не могли б ви трохи розповісти про себе, адже ваше ім’я ще невідоме українському глядачеві.
РЗ. – Я народилася в Парижі, в єврейській родині середнього достатку, тож питання про будь-яку артистичну кар’єру навіть не розглядався. Передбачалося, що має отримати якусь «серйозну» професію, от я й вивчала французьку літературу і стала викладачем. Але у мене було величезне бажання займатися кіно, і, вже будучи викладачем французької літератури, я поступила на сценарне відділення в кіно школу…
-   В яку? FEMIS?
РЗ. – Так. Моя логіка була такою: я люблю літературу, я люблю кіно, отже, мені пряма дорога в сценаристи. Уже перед самими випуском з кіно школи я написала сценарій в якості дипломної роботи, який дуже сподобався одному молодому продюсеру.
-   Ви говорите про сценарій «Прекрасної занози» (дебютна стрічка Ребекки Злотовськи з Леа Сейду в головній ролі)?
РЗ. – Так. І цей продюсер переконав мене в тому, що я сама маю зняти цю стрічку. І піддалася на ці умовлянні, і зняла фільм, і – вуаля! – я більше не викладаю, я подала у відставку.
-   Ясно. А зараз ви готуєте якийсь проект?
РЗ. – Так, є дещо в планах, але проект ще на самому початку, а це дуже тривалий процес.
-   Що ж стосується вашого другого фільму, як треба вимовляти назву – на англійський чи на французький манер?
РЗ. – На французький – «Гран Сантраль».
-   Зрозуміло, що стрічка ця не про атомну енергетику, але все ж – чим пояснюється вибір середовища, в якому розгортається дія?
РЗ. – Вибір цей обумовлений двома сапектами – дуже поетичним і трохи політичним. Поетичний аспект полягає на тому, що мені здавалося, що ідея кохання, яку я відстоювала, яку я вимріяла, має багато спільного з зараженням. Не в сенсі СНІДу і інших пошестей, з якими людство, на жаль, все частіше стикається останнім часом, ні. Я маю на увазі темну, барочну, токсичну сторону кохання, кохання як свого роду хвороба. На кшталт того, як в 16-17 сторіччях меланхолія вважалася хворобою, причина якої полягала в надлишку «чорної жовчі». Так і кохання – воно заражує двох людей, і ніхто не знає, як вона проникає в них, але воно проникає, не наносячи видимих ушкоджень. Так само, як і радіація. Радіація абсолютно невидима, вона – як і хвороба кохання – може вразити людину будь-де. Від радіації – як і від кохання – незрозуміло як позбавлятися, хіба що чекати, поки вона сама вийде з організму. Обидві ці хвороби небезпечні і тривожні, і треба мати сміливість, щоб протистояти їм. Політичний же аспект полягає на тому, що ядерна енергетика – це зона забороненого, ми не можемо входити на територію атомних станцій, а людей, які там працюють, не приймають до уваги, на них плюють. Я писала сценарій вже після Чорнобиля, але ще до Фукусіми. І про Чорнобиль практично забули, і якби не Фукусіма, то про нього забули б остаточно. І все ж мене цікавила ядерна енергетика не в розрізі пов’язаних з нею катастроф, а з точки зору простих людей, які в ній працюють. Адже тільки після Фукусіми про цих людей знову згадали, і виявилося, що вони не просто існують, що вони – герої. І катастрофа на Фукусімі сприяла зйомкам мого фільму – вона дуже багатьох змусила зацікавитися цією темою, що сприяло пришвидшенню фінансування «Гран Сантраль».
-   А ви не бачили українську короткометражку «Ядерні відходи»?
РЗ. – Ні.
-   Раджу, адже це дуже виразний фільм на 20 хвилин і без жодного слова. І він вже має безліч призів, в тому числі і «Леопард завтрашнього дня» у Локарно.
РЗ. – Гаразд, я запам’ятаю – «Ядерні відходи».
-   А як ви спромоглися зібрати такий вражаючий акторський ансамбль?
РЗ. – З Леа Сейду все було, як і на першому моєму фільмі. Тоді я проводила кастинг на головну роль, і, побачивши її, одразу зрозуміла, що мені потрібна тільки вона. Так і в «Гран Сантраль». Схожим чином все сталося і з Тахаром Рахімом. Коли я пишу сценарій, то я маю бачити обличчя персонажів, і у випадку з Гарі це було обличчя Тахара. Це було на рівні інтуїції, грати Гарі мав він і тільки він. До того ж це було ще й викликом – ніколи не знаєш, чи вдасться отримати того чи іншого актора, і мені треба було заключити з самою собою парі, що це буде Тахар і ніхто інший. Думаю, така прив’язаність до нього пов’язана з тим, що він вразив мене своєю грою в «Пророку» Жака Одіара і в «Коханні та подряпинах» Лу Є. Мені був потрібний актор відомий і невідомий одночасно., актор, здатний грати зі своїми попередніми ролями. Це як шкіра, яку йому треба знімати: глядач бачить Тахара у в’язниці, у його свідомості він занурений в це середовище і його атмосферу. До того ж Гарі, персонаж Тахара у «Гран Сантраль», формально вільний, але в той же час здається, що він знаходится у в’язниці під відкритим небом. А у фільмі Лу Є Тахар вразив мене своєю чуттєвістю. І коли він на першій же зустрічі одразу погодився працювати, для мене це було величезним задоволенням. Ця згода грати у мене, невідомого режисера, навіть не прочитавши сценарію – дуже сміливий вчинок з боку Тахара, і ця його сміливість дуже мене надихнула. А решта ансамблю вибудовувалася навколо нього. Тобто Леа вже була в команді, адже я вже з нею працювала, і пара Сейду-Рахім, на мою думку, чудово спрацювала. Хтось відзначив, що Тахар працює в природній манері, а Леа – спеціально в прямо протилежній, і вони обидва – «зірки», що сходять, і всі ці фактори призвели до того, що вони стали тим, що зветься «легендарною парою». А той факт, що в конкурсі останніх Канн були фільми, в яких вони зіграли головні ролі, ще й дуже добре позначився на економіці мого фільму. Але все ж мене в першу чергу цікавить міфологічна сторона справи. І так я можу охарактеризувати кожного мого актора. Олів’є Гурме несе в собі пам'ять фільмів братів Дарденн, з одного боку, а з іншого, у фільмі П’єра Шоллєра «Школа влади» він зіграв міністра, і коли я шукала актора на роль очільника компанії, я одразу подумала про нього. Але маю повторитися – головною опорою всього кастингу був саме Тахар Рахім.
-   Якщо ми вже говоримо про акторів: а як ви спромоглися зібрати такий ансамбль в вашому першому фільмі? Леа Сейду, Йоан Ліберо…
РЗ. – Джу просто: тоді Леа ще не була відомою акторкою, вони зіграла тільки одну головну роль – у Крістофа Оноре у «Прекрасній смоківниці». До того ж, у Франції ми можемо… Розумієте, для мене це як кохання: не можна знімати актора, який не хоче з вами працювати. І, з іншого боку, ви як режисер можете відчувати актора: ви відчуваєте, що його фільмографія співпадає з вами, з вашими внутрішніми уявленнями. Я розумію, що мої фільми не принесуть їм слави, але я знаю, що спосіб, в який ми разом робимо кіно, проживаємо фільм, їм подобається. І до того ж вони – не актори на зразок Роберта Паттінсона…
-   Вибачте, але Роберт Паттінсон не актор.
РЗ. – Можливо, я його ніколи не бачила і назвала лише тому, що він дуже відомий. Але повернемося до вашого питання. Мені подобається, коли задають такі питання, адже мені подобається, що актори продовжують залишатися свого роду небожителями. З іншого ж боку, якщо вони будуть недоступними і для мене, то у мене не буде бажання з ними працювати. А що ж стосується «моїх» акторів, то ми, до всього іншого, ще й належимо до одного покоління: з Тахаром ми одного віку, Леа молодша за мене на 5 років. Між нами існує зв'язок поколінь.
-   А хто, окрім Леа, належить до цього покоління?
РЗ. – Таких багато: Анаїс Демстьє, Сара Форестьє, але рівних Леа за силою немає. І не будемо забувати, що кіно – жорстоке середовище: зі всього покоління проб’ються одна чи дві акторки.  
-   Впевнений, що Леа – одна з них: недарма ж хтось з колег після «Життя Адель» Абдельлатіфа Кешиша назвав її «Ізабель Юппер свого покоління».
РЗ. – Згодна, до того ж вона вже стала «зіркою» і перед нею відкриті всі дороги.
-   А з фінансової точки зору важко було здійснити ваш проект?
РЗ. – Так, обставини та чкості моїх проектів мало сприяють їх реалізації: у мене ще немає гучного імені, та й Леа на той час ще не була настільки відомою. Але у випадку з моїм останнім фільмом спрацювала зв’язка Сейду-Рахім і, як я вже згадувала, трагедія на Фукусімі парадоксальним чином допомогла нам. Обмеженість бюджету потягла за собою додаткові труднощі, на кшталт короткого знімального періоду, який зайняв лише 7 тижнів. З іншого ж боку, обмеженість бюджету – це ще й свідомий вибір. Ми могли б отримати і вдвічі більше, але чим більше грошей, тим менше свободи. Ось, наприклад, цей мій фільм вважається у Франції успішним, адже його преглянула велика кількість глядачів…
-   Що значить - велика кількість?
РЗ. – 220 тисяч глядачів. Завдяки цьому фільм повністю окупився і ніхто не втратив грошей, а якби він коштував вдвічі дорожче, з цим були б проблеми.
-   А який був бюджет?
РЗ. – 3 мільйони євро. А перший мій фільм коштував ледве один мільйон.
-   Є відчуття, що у французькій системі кіновиробництва останнім часом відбуваються якісь збої.
РЗ. – Так, ви праві, але не будемо перебільшувати. Ми, кінематографісти, знаходимося у Франції у привілейованому становищі у порівнянні з багатьма іншими країнами. Тож французьке кіно перебуває у відмінному здоров’ї, фільми знімаються і – головне – їх дивиться глядач.
Алексей Першко 18 березня 2014
Коментарі
 
Ім’я
29 липня 2017
Ваш коментар
Яка вода?
 
суха
мокра
залізна
Квадратна
тверда
зибуча

Підписатися на обговорення

популярні інтерв'ю

Сестри Перрон: Як вижити в будинку із привидами

Андреа і Сінтія Перрон - старша і одна з молодших сестер, яким довелося виживати в справжньому будинку з привидами. Саме їх історія лежить...

24 липня 2013

85
43505

Баррі Зонненфельд: "Люди в чорному 3" мають найкраще 3D

Напередодні виходу у всіх сенсах фантастичної комедії «Люди в чорному 3» режисер Баррі Зонненфельд давв ексклюзивне інтерв'ю кращому...

13 травня 2012

79
16183

Віра Фарміга: Я вивчала демонологію заради "Закляття"

Актриса Віра Фарміга напередодні прем'єри містичної картини "Закляття", заснованої на реальних подіях, розповіла про свій досвід...

17 липня 2013

104
15506

Грег Хедсон:Схожого на "Морський бій" раніше не знімали

Ветеран війни в Іраку, який втратив на полі бою обидві ноги, Грегорі Д. Хадсон розповів кращому українському кінопорталу kino-teatr.ua про...

26 квітня 2012

112
15043

Марина Петренко: "Джентльмени удачі" - чесний фільм

За пару місяців до виходу римейку культової радянської комедії «Джентльмени удачі», яким зайнявся Тимур Бекмамбетов, виконавиця головної...

26 жовтня 2012

109
14628

 






fk tw G+