Седрік Клапіш: Говоріть про серйозне, сміючись

Увійти через
Реєстрація
 
Седрік Клапіш: Говоріть про серйозне, сміючись
 
Новини: Седрік Клапіш: Говоріть про серйозне, сміючись
Кореспондент kino-teatr.ua побував на прес-конференції Седріка Клапіша в паризькому готелі Intercontinental Paris Le Grand.
- «Китайська головоломка» уявляється логічним завершенням вашої «трилогії Ксавьє».
    СК. – Коли я 13 років тому знімав «Іспанку», я ніколи не думав, що вона стане початком трилогії. І коли мені задавали такі питання, я ще протягом 2 років казав «ні», мені здавалося дивним продовжувати цю історію. Але потім мені видалося цікавим продовжити роботу з цими акторами, і я зняв «Кралечок» в тому ж дусі, що і «Іспанку» - дуже спонтанно. А от після «Кралечок» я вже думав про продовження, але вирішив зачекати 8 років, перш ніж зняти наступну стрічку з цієї серії. Але цей фільм мав бути знятий по-іншому, в іншій манері, не такій спонтанній, в якій знімалися перші дві стрічки трилогії. Це уявлялося логічним – хоча б тому, що головному герою Ксавьє в «Головоломці» вже 40 років, і його життя більш контрольоване, більше спокійне. Він став більш зрілим, і я теж мав працювати більш зважено, більш продумано. То ж «Китайська головоломка» цією продуманістю і відрізняється від попередніх стрічок.
- А продовження буде?
    СК. – Я не знаю. На разі я не знаю, чи добра це ідея ще через 10 років зняти ще одну картину з цими ж героями. Певно, мені варто взяти паузу, подумати, дати часу пройти.
- Ви казали якось, що актори згодні працювати з вами і далі над цим проектом. А вони не бояться, що глядач раптом зрозуміє, що вони вже не молоді?
    СК. – Думаю, що справа не в цьому, адже всі розуміють, що Одрі Тоту – це не Мартіна, Ромен Дюріс – не Ксавьє, а Сесіль де Франс – не Ізабель. Це лише персонажі, створені мною, а їм подобається слідкувати за їхніми змінами і втілювати їх на екрані. Їм самим цікаво, ким вони стануть, і ця цікавість схожа на той інтерес, з яким глядачі слідкують за еволюцією персонажів в телесеріалах.
- А чому ви цього разу місцем дії обрали Нью-Йорк? Після Барселони, Лондона і Санкт-Петербургу?
    СК. – Я думаю, що ці три фільми розповідають про глобалізацію і про те, що це покоління живе у відкритому світі. А Нью-Йорк для мене – столиця цього глобального світу. Нью-Йорк – це зріз всього світу: тут намішано більше всього народів, більше всього різних культур, різних мов. Більше, ніж в Шанхаї, більше, ніж в Лондоні. Навіть бути іммігрантом в Нью-Йорку це не теж саме, що бути іммігрантом в Парижі або Лондоні. І мені було значно цікавіше занурити свою історію, яка так багато говорить про подорожі та змішування, саме в Нью-Йорк.
- Ви знімали в Барселоні, Санкт-Петербурзі і зараз в Нью-Йорку. Де було працювати найважче?
    СК. – Спочатку трохи про Нью-Йорк: для мене він ще й тому особливе місто, що я там навчався у кіно школі, коли мені було 23 роки. І це – ще одна причина, з якої я обрав Нью-Йорк: до того я там знімав лише короткометражні студентські роботи, і мені було цікаво зняти справжнє велике кіно в цьому місті. А відповідаючи на ваше питання, можу сказати, що найкращим місцем для зйомок була Росія: в Санкт-Петербурзі було легше за все знімати, певно, через приязних людей, які так хотіли допомогти нам. А найважчим місцем для зйомок, без сумнівів, був Нью-Йорк: хоча б тому, що в цьому місті знято стільки відмінних фільмів, що зняти його якось по-іншому дуже і дуже важко. Та й до того ж це дуже дороге місто, і профспілкові правила там набагато жорсткіші, ніж у Франції, і з їхньою групою було дуже важко працювати.
- А якою була початкова ідея «Китайської головоломки»?
    СК. – Я почав писати сценарій, виходячи з того, що Ксавьє та Венді все ще разом; я думав, що це буде історія про те, як вони починають старіти разом, чи щасливі вони разом, як вони виховують своїх двох дітей. Але приблизно за тиждень я зрозумів, що мені немає що розповісти про це, що важко розповідати про щастя. Для історії потрібні проблеми, конфлікти, потрібна драма. Як звичайна людина я розумію, що всі шукають щастя, але як сценаристу мені зрозуміло, що потрібні проблеми. Кіно – це, безумовно, дзеркало життя, але і свого роду збільшувальне скло: розповідаючи доволі коротку історію, ви змушені драматизувати її. І, до речі, це – ще одна тема фільму: Ксавьє невипадково став письменником – він намагається проживати своє життя і це життя описувати.
- А як вам вдається так правдоподібно передавати дорослішання ваших героїв?
    СК. – Ми з Роменом добрі друзі, і я старший за нього на 13 років, то ж я постійно говорю йому: «Знаєш, у мене є цілих 13 років, щоб подумати про те, що означає бути твого віку». А 40 років – це дуже важливий вік. В 40 років ви вже не молоді, але ще й не старі. То ж фільм і про це: про те, що ви можете починати відчувати себе старим, хоча ви все ще молоді.
- Вам настільки до вподоби Шопенгауер, що ви навіть вставили його у фільм?
    СК. – Знаєте, у фільмі була ще сцена з Ніцше, і я дуже жалкую про те, що її довелося вирізати при монтажі (сміється). А якщо серйозно, то я вивчав філософію до того, як поїхав вчитися до нью-йоркської кіношколи. І всі ці сцени з філософами – це данина моїм спогадам про нічне зубріння праць різних філософів. Мені дуже до душі вислів Шопенгауера, в якому він порівнює життя з вишивкою: в молодості ви бачите її лицьову, красиву сторону, а в старості – зворотну, не таку гарну, але яка дає можливість зрозуміти, як все це зроблено. І мені дуже подобається ця його ідея, особливо в умовах сучасного суспільства, яке надто вперто нав’язує ідею про вищість молодості, про молодість як єдину цінність в житті. А повертаючись до німецьких філософів, скажу, що ще один мій задум полягав на тому, щоб створити неочікуваний комічний ефект, показуючи Шопенгауера чи Гегеля в кімнатці Ксавьє в Китайському кварталі Нью-Йорку – їхня поява там не зовсім очевидна. І я думаю, що це добрий спосіб говорити про життя – брати серйозні речі в перетворювати їх на комічні.
- А вам не здається, що з віком втрачається здатність до романтичного кохання?
    СК. – Так, з одного боку, ми втрачаємо спонтанність, ми починаємо більше думати. І ще справа в тому, що з роками з нами все менше речей стаються вперше. Але це не означає, що життя і кохання стають менш романтичними – вони романтичні, але по-іншому. Але очевидно, що кохання в 15 років ви переживаєте не так, як в 25 або 40 років. Кохання інше саме тому, що і ви інші, і якщо воно не таке неочікуване та спонтанне, це не означає, що воно менш романтичне чи сильне.
Алексей Першко 08 травня 2014
Коментарі
 
Ім’я
22 липня 2017
Ваш коментар
Яка вода?
 
суха
Квадратна
тверда
залізна
мокра
зибуча

Підписатися на обговорення

популярні інтерв'ю

Сестри Перрон: Як вижити в будинку із привидами

Андреа і Сінтія Перрон - старша і одна з молодших сестер, яким довелося виживати в справжньому будинку з привидами. Саме їх історія лежить...

24 липня 2013

85
43462

Баррі Зонненфельд: "Люди в чорному 3" мають найкраще 3D

Напередодні виходу у всіх сенсах фантастичної комедії «Люди в чорному 3» режисер Баррі Зонненфельд давв ексклюзивне інтерв'ю кращому...

13 травня 2012

79
16137

Віра Фарміга: Я вивчала демонологію заради "Закляття"

Актриса Віра Фарміга напередодні прем'єри містичної картини "Закляття", заснованої на реальних подіях, розповіла про свій досвід...

17 липня 2013

104
15464

Грег Хедсон:Схожого на "Морський бій" раніше не знімали

Ветеран війни в Іраку, який втратив на полі бою обидві ноги, Грегорі Д. Хадсон розповів кращому українському кінопорталу kino-teatr.ua про...

26 квітня 2012

112
14997

Марина Петренко: "Джентльмени удачі" - чесний фільм

За пару місяців до виходу римейку культової радянської комедії «Джентльмени удачі», яким зайнявся Тимур Бекмамбетов, виконавиця головної...

26 жовтня 2012

109
14599

 






fk tw G+