Фільм Ми, наші улюбленці та війна 2024

Сестри Перрон: Як вижити в будинку із привидами


Сестри Перрон: Як вижити в будинку із привидами

Андреа і Сінтія Перрон - старша і одна з молодших сестер, яким довелося виживати в справжньому будинку з привидами. Саме їх історія лежить в основі містичної картини "Закляття". Сестри розповіли, як виживали в своєму паронормальному будинку і про свій досвід спілкування із привидами. Невже прокляття не залишило їх родину і досі?..


- Коли ви переїхали в цей будинок, чи одразу все пішло шкереберть? Одразу ви зрозуміли, що відбувається нереальне? Згадаєте про ваші перші відчуття.

Андреа:
Коли подібне відбувається з вами, спогади настільки реальні, що іноді відчуваєш їх майже фізично. Спровокувати те, що ти намагаєшся забути, можуть запахи, звуки, кольори подібні тим, із жахливого дитинства. Ти ніби в реальності і ось, через секунду - вже там. У страхітті.
Дуже цікаво – ми працювали майже 30 років, щоб приховати ці спогади, аж ось довелося їх оживити. Це не було складно, бо є такі речі, що просто неможливо забути. До речі, коли я збирала всі наші спогади разом, я гадала, що в них буде багато розбіжностей..
Сінтія:
Дивно, але всі наші історії збігалися. Ось коли ти знаєш напевно, що є правдою – вся сім’я розповідає про одне й теж.

Андреа:
Це не та історія, яку треба забрати із собою до могили. Вона сталася з нами – чому б не розказати про неї світові? Звісно, знайдуться люди, що поставлять нашу розповідь під сумнів. Та це не має значення. Ми хочемо бути просто чесними.

- Розкажіть про той час, коли ви тільки переїхали до ферми. Чи було в вас якесь передчуття?

Сінтія:
Ні, нам дуже подобалась ферма. Ми не могли дочекатися, коли нарешті переїдемо туди. Спершу здавалось, що ми жили в невеличкому раю. В сім’ї було п’ятеро сестер – ми висіли на деревах, розважались в полі та на кам’яних стінах.
Перша дивина сталася, коли ми лишень в’їхали до будинку. Ми несли коробки з речами і побачили людину. Спочатку вирішили, що то був хтось із родини, що допомагала нам переїжджати, але вони всі вже поїхали. Тоді ще ніхто й гадки не мав про те, що ми переїхали до будинку з привидами.

- Як ваша сім’я відносилась до того, що разом із вами живуть привиди. Як взагалі вони з’явились перед вами? Це сталося окремо із кожним?

Сінтія:
Ці речі відбувалися з усіма нами, але ми нічого не казали одне одному. У мене були маленькі люди - іграшки, там була школа, будинок, сарай, все іграшкове село було створено в моїй спальні. І одного разу я повинна була піти вниз за чимось, чого мені дуже бракувало у грі. Коли я повернулася – іграшок вже не було. Звісно, я вирішила, що хтось із сестер пожартував і сховав мої іграшки. Я питала у всіх, але у відповідь отримувала лише одне – «Навіщо мені твої ляльки?» Ось так все почалося. Почалося із розуміння, що це не жарт – мої іграшки забрав невідомо хто.

Андреа:
Ми були п'ять маленьких дівчаток, які ділилися всім і любили кожного в нашій сім’ї. А потім переїхали на ферму і раптом стали підозрілими, ворожими. Наші батьки були не багатими, тому ми дуже обережно поводилися із речами, із іграшками. І коли наші речі зникали а потім знаходились серед іншого майна, ми починали розкидуватися обвинуваченнями.
Але мати в один прекрасний день поклала цьому край. Вона сказала: «Батько і я купили це місце, що вся почувалися тут щасливими.. і у вас є багато з того, про що навіть не мріють безліч дітей на планеті. Зупиніться негайно!» Після цього ми поговорили. Кожен із нас розповів усім про дивини, що трапляються із ним кожного дня. Ми зрозуміли, що живемо в домі не самі.

- Як ви мирилися із цими паронормальними сотворіннями? Адже це відбувалося, коли ви були зовсім маленькими?

Андреа:
Це було важко. У нас було кілька близьких друзів, але ніхто нічого не знав. Навіть найближча подруга не повірила, що ми живемо в будинку з привидами. А ми жили між вимірами.

- Чи були конкретні прив’язонності у привидів? Вони з’являлись усім із вас?

Андреа:
Ні. У нас було декілька різних духів. Вони приходили до нас по-різному. До Сідні часто приходила маленька дівчинка. Я знала, що вона прийде і мої іграшки будуть рухатися. В мене був чудовий програвач, на якому я слухала улюблену музику. Щось в ній не сподобалося нашим «сусідам» і вони його зламали. Я була спустошена.

- Вони були різними за характером? Добрі, злі, нейтральні? Чи вся однакові?

Сінтія:
Коли ми лише приїхали до будинку, протягом перших двох місяців, була жінка, яка приходила щоночі і цілувала мене в лоб. Я думала, що це моя мати.

Андреа:
Всі вони були різні. Вісім поколінь родини, які жили і померли в цьому будинку до нашого прибуття. І всі вони жили в змішаних шлюбах. Стільки трагедії. Щонайменше п'ять самогубств.

- Скільки духів жили там, як ви гадаєте?

Андреа:
Багато. Десять-дванадцять з них, були досить часто видимим для нас, але було ще щось зле в цьому будинку. Це «щось» мало демонічний характер і певно, жило там задовго до інших привидів. Інакше чому у будинку було так багато самогубств?

- Ви грали в гру в кішки-мишки, як у фільмі?

Сінтія:
Ми дійсно грали в хованки. До речі, справжнє божевілля сталося, коли ми грали саме в цю гру. Близько шести місяців після того, як ми переїхали в будинок, ми почали гратися. Було жарко і я сховалася в дерев’яному сараї. Це була крута ідея – він запирався відкидною кришкою, без замку. Отже, я сховалася. Йшов час, але ніхто мене не знаходив. Я вирішила, що вони не збираються мене шукати і зібралася виходити. Але кришка не відчинялася. Я била її ногами, штовхала, кричала – та мене ніхто не чув. Почалась паніка, я почала задихатися, бо в сараї не було жодної щілини. Коли нарешті увійшла Ненсі – моя сестра, я вже не могла дихати. Вона витягла мене. Це було жахливо.

- Скільки вам було років тоді?

Сінтія:
Мені було вісім років.

- Чому ви вирішили звернутися до Уорренів? Дії привидів вже перейшли на рівень справжнього терору?

Андреа:
Це не ми звернулися до них. Друг сім’ї знайшов цих спеціалістів і розказав про наше становище. Уоррени вирішили, що повинні обов’язково приїхати і допомогти.

- Яка була реакція батьків?

Сінтія:
Мама зраділа, але не могла повірити в те, що сторонні люди, слухаючи всі ці історії – не вважають нас божевільними. Батько був трохи стриманіший.


- У фільмі почуття страху присутньо у всьому, а як було жити в такому середовищі?

Сінтія:
Страшно. Уявіть, ви живете своїм життям, а потім відбувається щось жахливе і рівень адреналіну в крові зашкалює.

Андреа:
У нашому будинку не було ніякої можливості уникнути цього жахіття.

- Чи правда, що , коли ви приїхали на зйомки «Закляття», щось трапилось із мамою?

Сінтія:
Так, мама впала і зламала стегно.

Андреа:
Спочатку ми повинні були їхати із нею, але в останню мить вона сказала, що не витримає такої довгої дороги і лишилась вдома.
Коли ми приїхали до знімального майданчика, все було добре. Коли ми почали давати інтерв’ю – піднявся шалений вітер, що виривав з рук мікрофони, розкидував все, що було не важким. Ми подивились на дерева – вони не рухались.
Я нахилилась до Кріс, моєї сестри і сказала: «Це прокляття Вірсавії».В той час мама зламала стегно. На знімальному майданчику в нас не було мобільників, тому ми дізналися про це лише ввечері. Коли ми приїхали до неї – єдине, що вона сказала – «Це прокляття Вірсавії»

- Що це за прокляття?

Андреа:
Це одна річ, де ми плутаємося. Батько думає, що це була стара жінка, яка повісилася в сараї. В записах лікаря говориться про те, що вона померла від паралічу. Також, є приписка, що з точки зору лікаря – це дивна смерть. Він зауважив, що Ії тіло начебто перетворилось на камінь.

- Чому ви жили в такому жахітті аж 10 років?

Андреа:
Нас запитують про це весь час, але ми повинні були залишитися на фермі. Думаю, вони тримали нас там. І майте на увазі, що ми переїхали туди в січні 1971 року. Економіка була у важкому стані і ніхто не збирався купляти 200 акрів ферми. А якщо ми б просто покинули дім – нам просто не було б де жити. Крім того, нам дуже подобалась ферма. Деякі з духів були дійсно добрі для нас, приглядали за нами. До деяких з них ми відносились, як до домашніх тварин: давали їм ім’я, гралися з ними.
Більш за все нас лякали мухи. Всі знають, що їх можна знайти тільки навколо трупів. Коли ми переїхали в будинок, була середина зими. Ми переїхали в під час заметілі. Увесь будинок був заліплений чорними, товстими мужами. Їх було тисячі! Батько вбивав їх, але вони з’являлись знов і знов. Так продовжувалось аж поки мати не зібрала нас за столом і не сказала, що нам треба поговорити. На той час ми жили на фермі десь пів року, і вже знали про наших «сусідів». Али лише тоді, коли ми насилилися промовити про це вголос – мухи щезли.

Сінтія:
Місіс Уоррен сказала, що ми не можемо вбити те, що вже мертве. Ці мухи були провісниками страшних подій. Вони оголосили нам, смертним, про присутність духів в будинку. І коли ми визнали, що відбувалося в будинку, їх робота була зроблена.


- Скажіть, як цей досвід вплинув на ваше подальше життя? Це змінило вас?

Андреа:
Це докорінно змінило кожного з нас, абсолютно. Ніхто з нас не ступить до церкви, але ми, як глибоко духовні, віримо в Бога, бо це була єдина сила, яка змогла обійти і полегшити наше тяжке становище . Але коли ви звернетеся за допомогою до Бога, це не може бути просто те, що хтось вчив тебе сказати. Це повинні бути сердечні зв'язки.  

Катя Зиновьева 24 липня 2013


Avatar
Ім'я:
28 березня 2024
ГРИНОМАН
ГРИНОМАН 03 листопада 2014 16:19
0
Действительно интересная история. Я обычно не верю в подобное, но это меня убедило, что все таки существует потусторонняя сила. Сам фильм "Заклятие" тоже потрясающий.
.
Любитель фильмов ужасов
Любитель фильмов ужасов 20 червня 2014 17:07
0
Вера в невозможное не приносит счастья.
.
Гість
Гість 15 грудня 2013 14:49
0
аноним 09 грудня 2013 10:01
Я всегда любила такие истории, но никогда в них не верила. Пока родители не рассказали мне как жили в квпрьире бабушки. Даже мой ни во что неверующий отец, был в шоке когда проснувшись однажды не смог выйти из квартиры, т к в цепочке не хватало звеньев, что бы ее можно было открыть. Пришлось снимать инструментами. Еще очень мног чего происходило. Напишу когда-то историю. Самоубийства и несчастья у всех жителей площадки. Уже друзьям не рассказываю, так как начинается - расскажи, интересно, а потом - замолчи, пожалуйста, жутко это.
.
аноним
аноним 09 грудня 2013 10:01
0
Я всегда любила такие истории, но никогда в них не верила. Пока родители не рассказали мне как жили в квпрьире бабушки. Даже мой ни во что неверующий отец, был в шоке когда проснувшись однажды не смог выйти из квартиры, т к в цепочке не хватало звеньев, что бы ее можно было открыть. Пришлось снимать инструментами. Еще очень мног чего происходило. Напишу когда-то историю. Самоубийства и несчастья у всех жителей площадки. Уже друзьям не рассказываю, так как начинается - расскажи, интересно, а потом - замолчи, пожалуйста, жутко это.
.
Гость
Гость 01 грудня 2013 07:35
0
я пол года назат жил в сша, и присутствовал на живом интервью семьи перрон,если честно они сами боялись всё это рассказывать на глазах синтии были не сдерживаемые слёзы,только после этого интервью я поверил во всё это
.
Василий
Василий 10 листопада 2013 22:34
0
И так 10 лет мучится, как они выдержали
.
Света
Света 17 жовтня 2013 04:31
0
о ужас
.
Гость
Гость 17 жовтня 2013 04:30
0
Я бы с ума сошла
.
зайка
зайка 15 жовтня 2013 10:02
0
все эта чушь. не могу поверить такому.....
.
маша
маша 24 вересня 2013 11:51
0
ужас
.

популярні Інтерв'ю


Сестри Перрон: Як вижити в будинку із привидами Сестри Перрон: Як вижити в будинку із привидами

Андреа і Сінтія Перрон - старша і одна з молодших сестер, яким довелося виживати в справжньому будинку з привидами. Саме їх історія лежить...

24 липня 2013 51872
Юрій Рудий: Моє кіно - для українок
ексклюзив
Юрій Рудий: Моє кіно - для українок

Як і варто було припускати, в Україні кіно знімається не тільки за державної підтримки. Знаходяться і сміливці, які ризикують вкладати у...

10 жовтня 2019 48551
 Ілля Гладштейн: Кіно42 - новий будинок кіно
ексклюзив
Ілля Гладштейн: Кіно42 - новий будинок кіно

Дізнавшись про те, що в Києві в найближчому часі відкривається новий артхаузний кінотеатр «Кіно42», кореспондент порталу Kino-teatr.ua...

29 листопада 2019 48180
Ноемі Мерлан: Головне - акторська магія
ексклюзив
Ноемі Мерлан: Головне - акторська магія

6 лютого на екрани України виходить один з найпомітніших французьких фільмів року - стрічка Селіни Сьямми «Портрет дівчини в огні». Будучи...

30 січня 2020 47496
Ніколас Елліотт: «Астенічний синдром» - шедевр
ексклюзив
Ніколас Елліотт: «Астенічний синдром» - шедевр

Бесіда з кінокритиком та відбірником Міжнародного кінофестивалю в Локарно Ніколасом Елліотом про минуле та майбутнє українського кіно і...

20 серпня 2019 47002