О технічних аспектах українізації прокату


Щотижневик "Дзеркало тижня" опублікував 9 лютого інтерв'ю Антона Пугача, генерального директора компанії "Мультиплекс Холдинг", уривок з якого, що він наводиться нижче, стосується технічної ( а отже і фінансової) сторони реалізації витмог держави про тотальну українізацію вітчизняного прокату.

— Невже ви згодні з наївною думкою, буцімто люди перестануть ходити в кіно тільки тому, що буде український дубляж — хай навіть не завжди якісний?
— У цієї медалі – два боки. Один — спекулятивний, другий — площина реальних проблем. Її й торкнуся.
Перше. Якщо, наприклад, субтитрувати всі фільмокопії з оригінальним дубляжем, то за жодних обставин на території України зробити це сьогодні неможливо. Щотижня у прокат виходить до 150 копій. Вітчизняні потужності дозволяють зробити субтитри не більше ніж на 20 примірниках.
Друге. Якщо всі фільми в один день, а саме так і стоїть тепер питання, розпочати дублювати українською мовою, то виникне цілий набір проблем.
Для здійснення самого дубляжу абсолютно всіх фільмів, а їх у прокат виходить у середньому до трьох на тиждень, необхідно задіяти щотижня до 50 різних акторів, а на місяць — до двохсот осіб. Якщо сьогодні і є така кількість професійних акторів, то питання, чи знайдуть вони на це час: адже багато хто задіяний у театрі, на ТБ, радіо. Підкреслюю, не всі професійні й талановиті можуть дублювати художній фільм. Звук у кінотеатрі — це не звук на телеекрані. Сучасне кінотеатральне звукове устаткування передає дрібні нюанси інтонації та тембру голосу, з якими пов’язана така проблема, як неконгруєнтна ідентичність. Уявіть собі, щоб людина з голосом Висоцького дублювала Леонардо ді Капріо. Це нонсенс. А тим часом наразі саме це й відбувається, бо дефіцит голосів із тембрами різного рельєфу – незаперечний. Прокатники свідомо халтурять, відверто нехтуючи інтересами глядачів, зате виконують закон. Держава могла б якісь спецкурси профінансувати, щоб вирішити цю проблему.
Готове дублювання ніде зводити. Фінальна фонограма, де всі голоси накладаються один на одного і змішуються з інтершумом, в Україні також поки що не може бути зроблена. Кажуть, найближчим часом з’явиться якась студія. Але ж виконувати вимагають уже.
Немає серйозних потужностей для щотижневого друкування тих-таки, приміром, 150 копій (адже окремими тижнями виходить уже й 200 копій). За різними оцінками, сьогодні в Україні можна надрукувати не більше 50 копій на тиждень і, на загальну думку, дуже сумнівної якості. Також невідомо, як поведеться устаткування, коли його почнуть використовувати в такому інтенсивному режимі. Немає й персоналу, який міг би обслуговувати техніку з навантаженням, у 50 разів більшим за вчорашнє.
Багатьом правовласникам уже неможливо отримати право використовувати інтернегатив — це копія фільму на негативній плівці, з якої друкуються позитивні копії.
Глядачі нашої країни швидко помітять, як звужується репертуар. Як голлівудські студії, так і незалежні компанії випускатимуть тепер тільки ті фільми, які зможуть окупити витрати на їх випуск. Це близько 40—60 тис. дол. додатково на кожен фільм, а то й більше, бо якщо відразу дублювати чи субтитрувати абсолютно всі фільмокопії, та ще й у таких специфічних умовах, як наші, то можуть виникнути несподівані сюрпризи. Зокрема й накручування цін монополістами. Поки що зняті з прокату лідери оскарівської гонки «Майкл Клейтон» і «Старим тут не місце» братів Коенів.
Уявіть собі, «нові рішення» відкривають дорогу російському кіно — на всю широчінь... Тепер кінотеатри муситимуть брати будь-яке низькопробне російське кіно, оскільки з ним менше проблем у нових умовах. З Росії копії фільмів так званого другого і третього сорту надходитимуть відразу з субтитрами українською мовою і безпере­шкодно займатимуть місця у прокаті, бо фільми США, Франції та інших країн із тієї самої вагової категорії на ринок вийдуть у дуже урізаному обсязі.
Усі ці речі добре відомі, як мінімум, керівникові служби кінематографії. Але якимсь дивним чином сформульовані інтереси держави — понад усе. Понад що? Об’єктивну реальність? І все ж факт: прокатники були готові викручуватися, друкувати все за кордоном, знижувати якість дубляжу тощо.
Ця історія — яскраво виражена ілюстрація витіснення інтересів і прав громадянина на другий план. Замість того, щоб стати віссю побудови гуманної, успішної держави. Сподіваюся, що це політика всього двох-трьох людей у гуманітарній сфері.
А обговорювати питання, підуть чи не підуть люди в кіно, якщо всі фільмокопії дублюватимуться українською мовою, — порожні балачки.
Суть не в цьому. Хоча в південних і східних регіонах, безумовно, відвідування знизиться. Можливо, тільки тимчасово.

Повний текст інтерв'ю можна прочиати на сайті "Дзеркала тижня"


Джерело: 'Зеркало недели', № 5 (684), 9 февраля 2008
root 11 лютого 2008
Like

Ім’я:
07 квітня 2020
Ваш коментар

популярні новини


"Атлантида" спливе в листопаді "Атлантида" спливе в листопаді

«Атлантида» Валентина Васяновича представляє український постер

06 квітня 2020 0 1071
Лука Гуаданьїно відправляється на пошуки Лука Гуаданьїно відправляється на пошуки

Режисер зніме продовження фільму «Клич мене своїм ім'ям»

06 квітня 2020 0 557
Ваші діти нудьгують на карантині? Ваші діти нудьгують на карантині?

Знімайте кіно на конкурс дитячих фільмів від Чілдрен Кінофест

01 квітня 2020 0 433
Українсько-німецько-польський "Носоріг" Українсько-німецько-польський "Носоріг"

Новий фільм Олега Сенцова підтримав Польський кіноінститут

03 квітня 2020 0 1438
Посіпаки відступають Посіпаки відступають

Під натиском коронавируса

02 квітня 2020 0 413