Увійти через
facebook
 

«Імажинаріум»: відвідай простір своєї уяви - після того, як побачиш світ уяви Террі Гілльяма


Рецензія на фільм: Імаджинаріум доктора Парнаса
Фільм Імаджинаріум доктора Парнаса

«Імажинаріум» – простір фантазії, уяви, вигадки, в який може потрапити кожен, ступивши «за дзеркало» в момент трансу доктора Парнасуса. Він є повелителем цього «задзеркалля» – справжній чарівник, дар якого полягає у втіленні фантазій людини «за дзеркалом» у конкретну картинку, яку ця людина проживає як цілковиту реальність, що з нею відбувається. Однак у цьому світі, сконструйованому індивідуальною уявою, є сила, протиставна Парнасусу – містер Нік, який потьмарює радісну феєрію моментом вибору: він може втручатися в Імажинаріум й пропонувати людині свою фантазію, наслідки якої летальні. Змагання між містером Ніком та Парнасусом за вибір людини є центральною темою картини.

Чаклунське знання дароване Парнасусу (Кристофер Пламер) внаслідок парі, укладеного з містером Ніком, місцевим дияволом-спокусником (його роль виконує Том Вейтс – як завжди: капелюх, сигара та ексцентрична гра). На початках світу він прийшов до Парнасуса, тоді ще наставника храму якоїсь невизначеної релігії (космогонія представляється у вигляді шматка суші на трьох слонах і черепасі, загальний антураж нагадує буддійський храм), з метою похитнути переконаність Парнасуса у всесвітній стабільності й гармонії. Звабивши Парнасуса укласти парі – якщо Парнасус швидше збере десятьох послідовників свого учення, то отримає вічне життя, – містер Нік програє його. Проте не був би він дияволом: Парнасус стає вічно живим, але ж не вічно молодим. З його старінням світ змінюється – вчення гармонії стає нікому не потрібним у новому суспільстві споживацтва, і зрештою зневірений Парнасус стає старцем і жебраком. Побачивши одного разу прекрасну даму, він до безтями закохується – і це стає приводом укласти друге парі з містером Ніком: Парнасус отримує молодість і привабливість взамін на дитя, що народиться внаслідок кохання прекрасної дами і Парнасуса. На шістдесятому році прекрасної дами стається диво – народжується дівчинка Валентина. Вона має стати «призом» містера Ніка у день свого шістнадцятиліття (традиційний казковий сюжетний елемент – по досягненні повноліття лихий чаклун забирає первістка). Проте азартному й імпозантному містеру Ніку така прямолінійність не пасує, тому – нове парі, знову на душі людей: хто матиме перших п’ятьох, захоплених їхньою фантазією в Імажинаріумі, той і отримає Валентину.

Така складна зав’язка виливається в динамічний сюжет з відкритим кінцем та неоднозначною інтерпретацією: що є Імажинаріум – вигадка самого Парнасуса чи таки його чаклунський дар, який смисл усіх символів, якими насичено світ фантазії нарівні з навколишньою дійсністю, та й у які моменти навколишня дійсність не стає фантазією і навпаки?

Террі Гілльям обігрує традиційний сюжет про мандрівний театр. Набір-мінімум: чарівник Парнасус, карлик («Щоб я без тебе робив? – питає Парнасус. – Знайшов би іншого карлика!» – ще одне тому підтвердження), донька-красуня Валентина, молодий учень Антон, магічний інструмент – дзеркало, ветхий фургон. Усе це в естетиці лондонських театрів Поллока, як зазначив сам режисер: «Коли я вперше прийшов туди, там був магазин, який існує й досі. Вони роблять ляльки, маріонетки вікторіанських театрів, вирізають їх з картону, і мене завжди інтригували ці ляльки. Тоді я пішов у Музей дитинства, тому що знав, що там є кілька давніх оригінальних ляльок; я їх сфотографував, а потім попрацював з ними у Фотошопі». Дуже органічно в цю естетику вписується «лялькова» Валентина (у виконанні моделі Лілі Коул – яка, варто відзначити, зовсім не губиться на тлі решти іменитих акторів; до речі, її наступна роль – цілком у тому самому ключі – Аліса у фільмі Мериліна Менсона «Фантасмагорія: Візії Льюїса Керролла»).

Монотонне життя героїв – показ вистав із запрошенням відвідати Імажинаріум на лондонських вулицях увечері, а вдень злидні серед індустріальних недобудов, на фоні яких ветхий фургон виглядає феєрично, – різко змінюється з появою Тоні. Його прихід був ознаменований картою Таро зі старших арканів «Повішений»: знаходять його якраз як повішеного під мостом – і Парнасус вбачає в цьому провидіння. Саме Тоні – людині з сучасного світу, що розуміється на його законах, старець дозволяє облаштувати з Імажинаріума атракціон і привабити потрібних п’ятьох відвідувачів, щоб врятувати Валентину. Роль Тоні виконував актор Хіт Леджер, який загинув, коли зйомки ще тривали. Це обернулося для фільму таким сюжетним ходом, що Тоні, потрапляючи «за дзеркало», щораз міняє свій образ (різні його іпостасі виконали Джонні Депп, Джуд Лоу, Колін Фаррел). Така зміна масок додала образу «повішеного» об’ємності: котрий з цих Тоні є справжнім, котрий має наміри допомогти, а котрий – загубити все. Його роль до кінця стрічки так і лишається неоднозначною. Символіка карт Таро каже, що 12 аркан «Повішений» означає випробування, жертву, нове бачення, циклічність. Кожну з цих функцій можна приписати образу Тоні, але остаточна відповідь – за кожним із глядачів.

Взагалі фільм насичений символікою: крім Таро, це ще й золоті статуї будди, які ширяють у повітрі, зображення інших богів, різні сакральні знаки. Сам режисер казав: «Щодо дизайну простору поза Імажинаріумом, то тут ми читали книги про парапсихологію, магічні символи, Роберте Фладде. Мені завжди подобалися усякі такі штукенції. Середньовічна образність та іконографія дуже гарні й корисні для уяви. Алхіміки намагалися описати світ, космос, вибрати філософський смисл з усього цього. Це не схоже на сучасну дійсність».

Через це для вдумливого тлумачення сюжету одного перегляду замало. Тому відповідь на традиційне запитання щодо фільму: чи варто дивитися повторно – однозначно ствердна. Режисер розсипав по фільму репліки-підказки на кшталт: «Ніщо не вічне, навіть смерть», – але позбирати за першим разом їх досить важко. Відповідь на інше традиційне запитання: чи варто дивитися фільм у кінотеатрі – так само ствердна. Неординарні сюрреалістичні режисерські знахідки для зображення простору Імажинаріуму варті перегляду на великому екрані. Під час сцени, де серед відсутності простору довкола Валентина і містер Нік танцюють танго, відображуване в сотнях уламків дзеркал, просто дух забиває! І таких захоплюючих сцен фільму не бракує.

На додачу до свого фільму, Террі Гілльям зробив свій «Імажинаріум» інтерактивним: будь-хто може виразити світ своєї уяви, намалювавши, сфотографувавши, записавши відео чи аудіо свою фантазію та подавши її на офіційний сайт фільму: http://www.doctorparnassus.co.uk. П’ятеро «імажинаторів» отримають постери з автографом Террі Гілльяма, а найкращий – зможе конструювати свій Імажинаріум з допомогою головного приза – «Макбука Про». Доктор Парнасус таки може втілити чиюсь фантазію в реальність!

1
maalva 06 січня 2010
Like

Ім’я:
21 жовтня 2019
Ваш коментар

Інші рецензії автора


Нічього не знайдено