Увійти через
facebook
 

За що даються нині кіно премії?


Рецензія на фільм: Володар Бурі
Фільм Володар Бурі

Геніальна, без гумору, картина Джеймса Кемерова «Аватар» на 82-й церемонії вручення премії "Оскар" отримала лише три статуетки (за операторську роботу, роботу художника-постановника та зорові ефекти), тоді як драма Кетрін Бігелоу про війну в Іраку захопила шість "Оскарів", у тому числі і всі основні заслуги. Марк Боал отримав премію за унікальний сценарій, Кетрін Бігелоу стала кращим режисером – вперше за історію вручення цієї нагороди, а сама картина була визнана фільмом року. Після перегляду кінострічки, виникає цілком логічне питання – за що?

Сказати, що це погана стрічка, значить, не сказати нічого. Взагалі, не зрозуміло, як можна було це виводити на екрани. На яких глядачів це розраховано?

  Тема, яка обрана режисером – війна в Іраку – модна. Тобто, це не те, до чого людина дійшла супер філософськими роздумами, й крізь усі надзвичайні перепони намагалася зрозуміти якійсь вищий сенс буття. Просто жінка взяла те, що називається політикою. Звичайно, не могли не дати «Оскара» за цю стрічку, адже потім ще звинуватять в тому, що не бажають світові показувати правду. Але, вибачте, шановні, фільм «Аватар» об’єктивно сильніший. І за операторською, і за сценарістською, і, тим паче, за режисерською роботою. Звичайно, були й гарні моменти. В них як раз і можна було знайти магію кіно. Але вони були так не в тему, що просто диву даєшся. Наприклад, уповільнена зйомка, коли падає патрон. Вибухи, декілька пейзажів – дуже красивих, гарних.

Банальність. Шаблонність в кожному слові. Навіть в розмові фінальній про смерть – і те – не вірю, як говорив великий театральний режисер Костянтин Станіславський.  Бійки між хлопцями, їх розмови про дівчат, історія про дружину із сином, - все тривіальне, передбачуване. Нудить від такого. Проте пафосу не було – хоча б це дякуємо.

Стики кадрів. Агов, де ви? Ось, хлопці деруться-граються, а ось вже якась машина кудись приїхала, й купа людей стріляють. Хто це? Чого вони стріляють, де поділися хлопці з минулого епізоду – історія, як говориться, замовчує. І тільки через 20-30 секунд після початку епізоду (коли вже я, наприклад, просто махнула рукою на те, щоб щось зрозуміти, й вистроїти причинно-логічний зв'язок), мені, тобто, глядачам, дають підказочку, що це, мовляв, пройшов вже якійсь час, і це 74 день до кінця операції. І мозок просто дивиться на все це і говорить, - ні, краще я піду прогуляюсь чи посплю.

Відволікалась я весь час. Про що це говорить? Що режисер просто не в змозі утримати увагу глядача. Пригадаємо основний принцип мистецтва, на якому наголошувало багато митців, але основним вважається Пітер Брук – відомий театральний режисер ХХ століття: головне – це цікавість, або зацікавлення. Ні одного, ні другого, - проте це одне і те ж саме – не було. Весь час я дивилась на годинник, в надії, що це «чудо» колись, ну, ось, вже скоро, закінчиться.

Режисерська робота. Склалося таке враження, що тітонька – режисер сама не дуже розібралася, як показувати. Що саме – вона знала й гарно все зробила (мається на увазі лейтмотив), але всередині фільму… Якісь розібрані епізоди, склеєні не зрозуміло, за якою логікою, за яким принципом. Головна задача режисера - слідкувати за темпоритмом. Цього явно не було. Якби було, я б не відволікалась, й стрічка не здалася би нудною, якби не сказати, неможливою. Безумовно, є й сильні сторони фільму. Наприклад, фраза «Війна – це наркотик», яка подавалася на початку кінострічки – просто текстом на екрані. В кінці ж ми це бачимо наочно – коли головний герой фільму (до речі, не дуже вже й відомий актор – Джерелі Реннер) не може жити нормальним життям, звичайних сімейних людей, й повертається у пекло – у нову операцію, яка буде тривати в три, чи в чотири рази більше попередньої. Це психологічне, глибоко. Дивно, що воно притаманне жінці, але залишимо гендерні питання на розтерзання жовтій пресі.

Операторська робота. Усі шпальти газет й електронних видань запевняють, що у зйомках фільму використовувалися аматорські камери, для того, щоб додати наліт документальності. Не знаю, може, це якійсь геніальний прийом, але коли перед очима весь час щось мигкотить, - мозок просто не встигає за цими дивними рухами, різкими переходами. Що стосується ракурсів: там, де їх потрібно б було більше (наприклад, коли хлопці розмовляють в машині про смерть) – їх не було, взагалі. Застосовувався прийом під назвою вісімка, і все. Що там на загальному чи дальньому плані – мабуть, щось цікаве. Проте там, де їх, в принципі, можна було б не змінювати, стільки було різноманітних планів, ракурсів тощо, що в мене вже почало складатися уявлення що я дивлюсь якійсь кліп, чи це просто нарізка з різних бойовиків.

  Сценарій. Геніального – малувато. Є цікаві знахідки. Але це, скоріше за все, більш режисерські рішення. Наприклад, хлопець мертвий, з якого виймали бомбу, та смертник,  який передумав виконувати свій обов’язок й просив розмінувати його, але це не вдалось. По ідеї, це повинно бути вразливим, але жодної сльозинки не вичавило це з моїх очей, хоча на чутливість я ніколи не скаржилась… Були дотримані всі закони драматургії. Зав’язка, основна частина, кульмінація, розв’язка - чітко за процентними співвідношеннями. Все було на своїх місцях, і навіть робота режисера не змогла цього спотворити. Сюжет, в принципі, тривіальний. В Багдад відправляються супер герої, звичайно, американці, розміновувати все і вся. Бачимо їх буття, проблеми, філософія, психологія. Щоб показати все більш достовірно, сценарист Майк Боал пробув кілька місяців в Іраку, брав участь у десятках виїздів саперів.

  Отже, гарно, що жінка отримала премію «Оскар» за кращу режисерську роботу. Подивіться цей фільм хоча б заради того, щоб знати, за що нині дають престижні кіношні премії.

1
zanziban 18 березня 2010
Like

Ім’я:
20 жовтня 2019
Ваш коментар
Тарас
Тарас (Киев) 21 березня 2010 18:50
0

Инна И. 19.03.2010 15:34:08
Да, выбор ПБ как лучшего спорный, но при всей гениальности визуального ряда Аватара давать ему лучший фильм при его многодырявом и шаблонном сценарии - было бы куда большим нонсенсом.
А якому фільму віддали б Ви свій голос?
.
habak
habak (Киев) 19 березня 2010 20:49
0

суцільний фейл, а не рецензія
.
Инна И.
Инна И. (Киев) 19 березня 2010 13:34
+1

Может всё же не стоит из субъективных впечатлений делать якобы объективные выводы, типа режиссёр чего-то там не умеет и т.п. У меня вот почти по каждому пункту впечатления прямо противоположные. И ничуть не было скучно при просмотре.
И уже несколько утомляют раздающиеся повсюду возмущения о том, что мол прокатили Аватар в пользу конъюнктурного фильма. Да, выбор ПБ как лучшего спорный, но при всей гениальности визуального ряда Аватара давать ему лучший фильм при его многодырявом и шаблонном сценарии - было бы куда большим нонсенсом.
.

Інші рецензії автора


2012 2012

Кінострічка «2012» - одна з очікуваних, та що там! – найбільш очікувана подія 2009 року. По-перше, тема. Кінець світу....

18 березня 2010