Увійти через
facebook
 

Любителям садомазохізму присвячується…


Рецензія на фільм: Пила 3D
Фільм Пила 3D

«Пилу-7» я дивилася на комп'ютері, інколи бігаючи на кухню, аби щось з'їсти. Вигляд бутафорських рук, пальців, голів і нутрощів не викликає у мене огиди і паніки, тому до кіношної крові й розчавлених під машиною тіл я ставлюся спокійно, а подекуди навіть зі сміхом. Це стосується і «Пили-7». Деякі моменти катувань у фільмі виглядали ну дуже нереалістично. При підготовці таких сцен на знімальному майданчику обов'язково має бути присутній експерт-криміналіст, який знає, куди і скільки крові летить, коли на людину падає машина, і як розлітаються нутрощі, якщо тіло з розгону ріжуть на дві частини. Сценаристи, як на мене, зекономили на посаді  такого асистента. Тому подекуди було непереконливо, а у фільмі жахів це означає неповагу до глядача! Це по-перше.

         По-друге, нівелювався первинний сенс, закладений у першій частині. Перші частини «Пили» не були банальним фільмом жахів. Розповідь балансувала на межі хоррору, трилера та психологічної драми. Схиблений маніяк і неперевершений філософ в одній особі творив свою справедливість. Його звірства не були безпричинними. Основна мета твору – показати, що за все в житті треба платити. «Зрадив друга – відріж руку, обманювала коханців – обери, хто з них загине першим» з останньої частини якось не тягне на «глибоку філософічність». З кожною наступною сенсу ставало все менше, а випробування «притягувалися за вуха». Філософія Пили, який раніше дарував життя людині, якщо та заплатила за свій «гріх», в останній частині перетворилася на звичайнісіньку м'ясорубку, як у «Техаській різні бензопилою». У «Пилі-7» вже не важливо пожертвував ти власною ногою чи ногою товариша – все одно всі загинуть! Такі правила цієї гри.

         Зник моралізаторський тон, який раніше змушував задуматися над тим, чи все в житті ти робиш по совісті. Чи не надурив ти сусідку, чи не підставив колегу, чи не знехтував чиїмсь проханням… Тому що за все це доведеться заплатити. А для героїв фільму плата була дуже високою. Тепер же ця ідеологічна лінія крутиться навколо попередніх частин. Вже притчею стала сцена страти скінхедів на чолі з лідером групи Linkin Park, яка, до речі, є особливо сильною у фільмі. 

         Характерною особливістю «Пили» є те, що на відміну від інших фільмів жахів, глядача не лякають традиційними прямими прийомами хоррору: моторошною музикою, страшними криками чи несподіваною появою монстра. Їх використати найлегше. У «Пилі» ж роблять ставку на внутрішній зміст сцени. Це переляк від самої ситуації, у якій співіснують страх перед винахідливо-жорстоким маніяком і усвідомлення того, що він все робить по справедливості. Головна мета сценаристів – налякати не відрубаними пальцями чи бризками крові, а вражаючим поєднанням жорстокості й праведності в одній особі. В останній частині це ноу-хау «Пили» відчувалося вже набагато менше.

          По-третє, щодо перегляду фільму в форматі 3D. Зрозуміло, що це ще один, вдалий спосіб привернути увагу до фільму, щоб отримати більші касові збори. Але я б сто разів подумала перш, ніж іти на фільм у 3D. Хоча справжнім шанувальникам видовищних хоррорів, у яких зображено реалістичне насилля, однозначно сподобається. Дітям і людям, які бояться крові, – показ заборонений! Не варто непритомніти заради двох годин підвищеного рівня адреналіну.

Загалом, цей фільм – своєрідний подарунок фанатам «Пили». Це фільм для «своїх», тих, хто дивився попередні частини, пам'ятає всіх героїв, захоплюється винахідливістю Пили і його помічників. Численні флеш-беки, розкидані по фільму, ще раз підтверджують думку про те, що творці фільму не подумали про свою потенційну аудиторію. Багато чого є незрозумілим, натяки і відступи до попередніх частин (навіть за умови, що ти їх дивився) суттєво ускладнюють сюжет. Не думаю, що творці фільму спрогнозували про те, що не всі люди, які «зробили» фільму збори, є шаленими фанатами епопеї і дивилися всі попередні частини. А для фанатів – це саме те, що треба. Такий собі вінегрет із усіх попередніх частин. Любителям садомазохізму присвячується…

1
Juli89 01 листопада 2010
Like

Ім’я:
22 жовтня 2019
Ваш коментар

Інші рецензії автора


Про те, як із трагікомедії зробити фільм жахів Про те, як із трагікомедії зробити фільм жахів

Нещодавно натрапила на екранізацію твору Павла Санаєва «Похороните меня за плинтусом», що змусила мене змінити свій погляд на...

26 лютого 2011
Ілюзія документалізму?!. Made in Ukraine. Ілюзія документалізму?!. Made in Ukraine.

Ажіотаж навколо фільму Сергія Лозниці «Счастье мое», який останніми місяцями здійняли ЗМІ, цілком виправданий, адже не щодня...

02 січня 2011