Любителям садомазохізму присвячується…
«Пилу-7» я дивилася на комп'ютері, інколи бігаючи на кухню, аби щось з'їсти. Вигляд бутафорських рук, пальців, голів і нутрощів не викликає у мене огиди і паніки, тому до кіношної крові й розчавлених під машиною тіл я ставлюся спокійно, а подекуди навіть зі сміхом. Це стосується і «Пили-7». Деякі моменти катувань у фільмі виглядали ну дуже нереалістично. При підготовці таких сцен на знімальному майданчику обов'язково має бути присутній експерт-криміналіст, який знає, куди і скільки крові летить, коли на людину падає машина, і як розлітаються нутрощі, якщо тіло з розгону ріжуть на дві частини. Сценаристи, як на мене, зекономили на посаді такого асистента. Тому подекуди було непереконливо, а у фільмі жахів це означає неповагу до глядача! Це по-перше.
По-друге, нівелювався первинний сенс, закладений у першій частині. Перші частини «Пили» не були банальним фільмом жахів. Розповідь балансувала на межі хоррору, трилера та психологічної драми. Схиблений маніяк і неперевершений філософ в одній особі творив свою справедливість. Його звірства не були безпричинними. Основна мета твору – показати, що за все в житті треба платити. «Зрадив друга – відріж руку, обманювала коханців – обери, хто з них загине першим» з останньої частини якось не тягне на «глибоку філософічність». З кожною наступною сенсу ставало все менше, а випробування «притягувалися за вуха». Філософія Пили, який раніше дарував життя людині, якщо та заплатила за свій «гріх», в останній частині перетворилася на звичайнісіньку м'ясорубку, як у «Техаській різні бензопилою». У «Пилі-7» вже не важливо пожертвував ти власною ногою чи ногою товариша – все одно всі загинуть! Такі правила цієї гри.
Зник моралізаторський тон, який раніше змушував задуматися над тим, чи все в житті ти робиш по совісті. Чи не надурив ти сусідку, чи не підставив колегу, чи не знехтував чиїмсь проханням… Тому що за все це доведеться заплатити. А для героїв фільму плата була дуже високою. Тепер же ця ідеологічна лінія крутиться навколо попередніх частин. Вже притчею стала сцена страти скінхедів на чолі з лідером групи Linkin Park, яка, до речі, є особливо сильною у фільмі.
Характерною особливістю «Пили» є те, що на відміну від інших фільмів жахів, глядача не лякають традиційними прямими прийомами хоррору: моторошною музикою, страшними криками чи несподіваною появою монстра. Їх використати найлегше. У «Пилі» ж роблять ставку на внутрішній зміст сцени. Це переляк від самої ситуації, у якій співіснують страх перед винахідливо-жорстоким маніяком і усвідомлення того, що він все робить по справедливості. Головна мета сценаристів – налякати не відрубаними пальцями чи бризками крові, а вражаючим поєднанням жорстокості й праведності в одній особі. В останній частині це ноу-хау «Пили» відчувалося вже набагато менше.
По-третє, щодо перегляду фільму в форматі 3D. Зрозуміло, що це ще один, вдалий спосіб привернути увагу до фільму, щоб отримати більші касові збори. Але я б сто разів подумала перш, ніж іти на фільм у 3D. Хоча справжнім шанувальникам видовищних хоррорів, у яких зображено реалістичне насилля, однозначно сподобається. Дітям і людям, які бояться крові, – показ заборонений! Не варто непритомніти заради двох годин підвищеного рівня адреналіну.
Загалом, цей фільм – своєрідний подарунок фанатам «Пили». Це фільм для «своїх», тих, хто дивився попередні частини, пам'ятає всіх героїв, захоплюється винахідливістю Пили і його помічників. Численні флеш-беки, розкидані по фільму, ще раз підтверджують думку про те, що творці фільму не подумали про свою потенційну аудиторію. Багато чого є незрозумілим, натяки і відступи до попередніх частин (навіть за умови, що ти їх дивився) суттєво ускладнюють сюжет. Не думаю, що творці фільму спрогнозували про те, що не всі люди, які «зробили» фільму збори, є шаленими фанатами епопеї і дивилися всі попередні частини. А для фанатів – це саме те, що треба. Такий собі вінегрет із усіх попередніх частин. Любителям садомазохізму присвячується…
