Увійти через
facebook google
 

Щоденники з Полла: в кімнаті Синьої Бороди


Рецензія на фільм: Щоденники з Полла
Фільм Щоденники з Полла

        Цьогорічна  – барвиста і нестримна, як папська куртизанка осінь – принесла чимало утіх кіноману. Тиждень німецького кіно відкрився показом картини режисера Дітріха Бреггемана   «Біжи, якщо зможеш», де вже традиційне прочитання сюжету з урбаністичним божевіллям, поєднувалось з новітніми режисерськими ходами. Естафету перехопила анонсована як соціальна комедія картина Тома Тіквера «Троє» , яку вітали оваціями.               

        Проте, однією з головних подій київської кіно осені стала прем’єра історичної драми Кріса Крауса  «Щоденники з Полла», представлена і анонсована в Україні Інститутом Гете. Фільм вже був представлений на Одеському кінофестивалі і в рамках поза конкурсного показу в Каннах. Це перший безсумнівний успіх режисера в царині незалежного кіно. Скорботна хода економічної кризи несподіваним чином відбилася на мистецтві. Аж п’ять головних європейських бієнале продемонстрували серію мистецьких проектів з виразно апокаліптичним забарвленням. Як тільки фінансова біржа, що непохитний ідолом вкоренилася в свідомості європейця похитнулася європейські митці вдалися до самобичуваннями, і заповнили свої полотна макабричними мотивами танку смерті і еклезіастової екзистенціальної марноти. Цей процес відбився і на кіно. Квінтесенцією подібних настроїв став фільм Щоденники з Полла.                                             

   Головною сюжетною перипетією фільму є кохання чотирнадцятирічної Оди до молодого анархіста. Дія розгортається в 1914 році в Естонії, в патріархальній сімї німецьких колоністів. Батько Оди науковець ізгой, який плекає расові теорії і в свідомості якого вже рояться перші бацили фашизму. Попри те, що сюжет заснований на реальних подіях, розгортання фільму нагадує фантасмагорію в дусі Ієроніма Босха.                                  

   Емоційний ефект від фільму можна сміливо порівняти з ляпасом по обличчі.  Разом з братом Бодуеном вигукуєш – Це мені, а що ж дітям? –     Це ж саме можна застосувати і до фільму. Це мені, а що ж для мистецтва? Ефект від фільму нагадує ефект сповільненої бомби. Інтелектуальне враження від фільму накриває тебе тільки через деякий час. Причому накриває з головою. Зі мною це сталося вже по дорозі від кінотеатру. Історичне тло тут не головне – все це тільки іграшки в руках режисера , такі собі полішинелі і пап’є-маше на пальцях демонічного лялькаря.

В сутності історія розказана у фільми має абсолютно позачасове значення. Це нове прочитання старої як світ теми німецького кіно, що бере свій початок з картин Фріца Ланга і Орсона Уелса. З «Калігарі», «Олімпією» і «Зігфрідом» незрівнянних двадцятих «Щоденники Полла» поєднує вірність романтичній традиції. Це архитипічна історія, похмура німецька казка, породжена нетрями тотенбурського лісу і братами Грімм. Це трагедія Фауста, що розігруються під шарадні звуки катеринки і п’яний спів «Августін, Августін».                          

    Батько Оди у фільмі - Сплячий король у якому дрімають всі архаїчні, монструозні рефлексії, як от сексуальний шовінізм, пристрасть убивці-колекціонера і ката-євгеніста. Його лабораторія – це зачинена на сім замків кімната Синьої Бороди. Тільки ввійшовши у цю кімнату розумієш його справжнє лице, лице деспота, що ховається за маскою науковця і конформіста.                                                                                   

       Подібні фільми –  це не режисерська примха, а скрупульозна і точна картографія німецької душі, картографія, що не оминає всіх її, навіть найтемніших закутків. Споглядати такі моменти на екрані було боляче і п’янко. Проте, саме цей шлях веде до духовного прозріння.  Якщо місією театру за Аристотелем є катарсис – духовне очищення, то місією «Щоденників Полла»  і ширше німецької кінодраматургії як і в часи Фріца Ланга залишається анабазис – містичне сходження Орфея в Ад, сходження в най похмуріші глибини людської свідомості.      

    Фільм – як і два попередніх – зустріли оваціями. Проте ці овації були іншими. Іншими були і обличчя людей, що виходили з залу. Чи досяг свого режисер? Безсумнівно. Разом з Орфеєм я спускався в пекло. Чи піду я на перегляд вдруге? Навряд чи. З мене  цього «ходіння по мукам» більш ніж достатньо. Сьогодні ввечері я читатиму братів Грімм.

 

1
Махатма 09 жовтня 2011
Like

Ім’я:
17 жовтня 2019
Ваш коментар
Гость
Гость 18 жовтня 2011 07:02
0
Проте, однією з головних подій київської кіно осені стала прем’єра історичної драми Кріса Крауса  «Щоденники з Полла»,
 
Ха, ха, ха. Зачётная шуткаWell
 
Вам фильм понравился, искренне рад за вас. Но назвать его главным кинособытием осени? Не нужно палку-то так сильно перегибать.
.

Інші рецензії автора


Нічього не знайдено