9 песен (от Алисы Совы) - рецензія на фільм 9 пісень

Увійти через
Реєстрація
 
9 песен (от Алисы Совы)
 
Фільм "9 пісень"
За деякий час до 9-ї вечора поблизу кінотеатру „Жовтень", що останнім часом у своїх альтернативних починаннях має за конкурента „Батерфляй-Ультрамарин", зібралася чимала тусовка любителів смаженого, забороненого, цікавинки та кінематографічного епатажу. Подругу та чоловіка, що склали мені компанію у поході на „9 пісень"., я чесно попередила - йдемо на "порнуху". Але вони вочевидь поставилися до моїх попереджень легковажно...
Навіщо приходять
- О, як багато людей! - дивується Наталя, яка дуже давно не була в кіно. - Це зараз завжди так?
- Ні. Так тільки на "порнуху", - ділюся своїми останніми спостереженнями.
- А чого це вони? Можна ж дома по Інтернету все подивитись, або на роботі...
- А, може, у них вдома немає Інтернету, а на роботі "сісадмін відрубив" всі порносайти і начальство забороняє... А тут все ж на великому екрані.
Дійсно, порнографія, легалізована через арт-хауз і виставлена на кінотеатральний показ, не може не викликати цікавості насамперед у мистецьки "просунутої" частини суспільства як явище, як експеримент (у тому числі над собою) і, нарешті, як діагноз. Але насправді, ця "просунута" частина так само, як і решта пересічних глядачів, рухається у бік згаданого показу за велінням свого підсвідомого і законами, давно описаними доктором Фройдом. Та чи отримує кожен те, за чим сюди прийшов?
Чому йдуть
- Алісо, а чому люди тепер пачками йдуть із зали? - питає Наталя через півгодини після початку фільму.
- Ну, не розрахували свої сили... Ти ж он теж своє пиво чомусь не дуже п'єш.
Отже, після психологічної атаки крупними планами первинних статевих ознак героїв повторюється історія, востаннє бачена мною на "Примхливій хмарці", - найуразливіша глядацька частина потроху починає залишати залу. Мабуть ,через те, що зала виявляється не достатньо темною, аби створити ілюзію усамітненості, і підсвідоме вступає в конфлікт із свідомим, для якого перегляд таких відвертих кадрів у такій великій компанії табуйований.
Чому сміються
Ті ж, хто залишився (їх все ж більшість), починають поводитися на перший погляд дивно. У найпікантніших місцях фільму частина зали починає сміятися, частина нарочито голосно і докладно відповідати на мобільні дзвінки, мовби кидаючи виклик оточуючим - а ну спробуйте мене заткнути! (пару разів таких виводили з зали), дівчина позаду чомусь починає інтенсивно гамселити ногами спинку мого крісла, а чоловік з переднього ряду нервово обертатися щоразу, коли я намагаюся обережно розкусити фісташку, і з огляду на його перелякані очі поїдання фісташки щоразу доводиться відкладати.
- Невже я так голосно це робила? - питаю у Наталі.
- Мабуть, йому просто було дивно, як ти взагалі при всьому цьому можеш їсти.
Насправді ж сміх та інші активні дії під час порнографічних епізодів є засобом змістити центр збудження, тобто своєрідною сублімацією, яка необхідна через неможливість реалізувати первісні інстинкти просто зараз.
Навіщо таке знімати
Автори незалежного кіно не хочуть ні від кого залежати, а надто від тих, хто їх фінансуватиме. Тому грошей мають на фільм зазвичай мало. У даному випадку - 1 мільйон фунтів. Але навіть незалежні автори воліють, аби їх творіння побачили якомога більше людей, ну і на фестивалі щоб запросили - може щось дадуть (за таке зазвичай дають), а ні - так просто потусуватися знову ж таки у незалежному авторському середовищі. Відповідно відверті сцени не потребують багато грошей, якщо, звичайно, не знімати в них Джулію Робертс, але гарантовано забезпечують стрічці скандальну репутацію, яка в свою чергу забезпечує глядацьку явку.
Соціальна цінність
Втім, як на мене, для справжнього автора, відвертий секс на екрані має бути інструментом привертання уваги до якоїсь вищої суті, а у художнього фільму навіть такого альтернативного штибу має бути хоч-яка не-яка інтрига із розв'язкою. Мені, здалося, що з цим у Майкла Уінтерботтома цього разу вийшло слабувато.
- Нічого нового, хіба що "сісі-пісі" на весь екран. І дівка несимпатична, худа якась і погано виголена, - каже Наталя.
- Та ну, не кажи, пару моментів було таких цікавих, я б їх собі залишив як "скріншорти". І дівчина з себе нічого, натуралістична, цікава, - не погоджується з нею чоловік.
"9 пісень" розповідає історію молодого полярника (при цьому слові чому згадуються два затертих персонажі із реклами "Нескафе"), який сидить, лежить, літає на літаку, плаває серед криги у білій та холодній Антарктиді і згадує рік, проведений із американкою Лізою в Лондоні. Протягом цього року вони ходять на концерти, нюхають кокаїн та займаються самовдосконаленням у сфері сексуальних утіх. Коротше, секс, наркотики, рок-н-ролл у чистому вигляді і нічого нового. Правда, у спогадах Метт говорить про Лісу із сумом і в минулому часі: "їй було 21, вона була егоїстична та навіжена" і т.п. І за відсутності очевидної інтриги я придумала її собі сама. "В кінці з'ясується, - думала я, вважаючи себе фахівцем жанру, - "що Ліза хвора, наприклад, на СНІД, і вона помиратиме у нього на руках, або не на руках, а в далечині, але точно має померти." Так теж нічого нового, але то була б класика жанру. Однак, закінчилось все банально - Ліза вирішила повернутись до Америки, причому, за її словами - не назавжди, а всього на рік. Але Метт несподівано для себе дуже сильно перейнявся цим. На це має вказувати текст останньої концертної пісні, поданий у субтитрах. Тут стає також зрозуміло, що, за задумом, пісні мали ілюструвати еволюцію душевного стану героя під впливом відносин з Лізою. Але, хоча я, підозрюючи щось подібне відпочатку, намагалася сумлінно читати ті тексти, нічого корисного, повчального, мудрого, відчайдушного, коротше такого, щоб могло якось зачепити та вплинути, не побачила та не відчула. Єдина асоціація, яка прийшла мені як резюме була цитатою з пісні російського гурту "Ума Турман": "А любимая моя словно птица улетела в Америку..."
- А погодьтеся, - кажу я своїм компаньйонам, - що краще було б, якби всі рок-групи були наші - "Кіно", "Океан Ельзи", "Ума Турман" і так далі.
- Угу, - індиферентно погоджується Наталя, - а ще краще було б подивитись оті фільми, рекламу яких показали нам спочатку.
Перед сеансом нам показували ролики нового "Кін-Конгу" з Наомі Уотс та "Хронік Нарнії: Лев, Чарівниця та Чарівна шафа".
Рецензія на фільм 9 пісень 0  
Аліса Сова 29 грудня 2005
Коментарі
 
Ім’я
27 травня 2017
Ваш коментар
Скільки важить кілограм:
 
Децибел
Дециметр
Грам
Центнер
Декалітр
Кілограм
Тонну

Підписатися на обговорення
Оцінка автора
6,9 Рейтинг
фильма
Всього оцінок: 16






fk tw G+