МАЗЕПА В СТИЛІ "ДАУН ХАУС" - рецензія на фільм Молитва за гетьмана Мазепу

Увійти через
Реєстрація
 
МАЗЕПА В СТИЛІ "ДАУН ХАУС"
 
Фільм "Молитва за гетьмана Мазепу"
Іноді дивишся фільм і думаєш: цікаво, а на що, власне кажучі, пішли витрачені на нього кошти? Але наразі, не про гроші. Просто протягом всього перегляду цієї кінострічки переповнювало почуття сорому. Сорому за країну, в якій така неякісна картина стає кіноподією року і афішується як "шедевр". Сорому за Юрія Іллєнка, якого у світі знають як автора "Тіней забутих предків", Сорому за Богдана Ступку, який незграбно імітує статевий акт, сорому за себе і за ту сліпу віру в українське кіно, з якою ми йшли на цей фільм.
Взагалі-то, кіно настільки суб'єктивна річ, що йому багато чого можна вибачити: можна вибачити невдалий задум режисера, операторські прийоми, гру акторів, навіть можна вибачити все це разом взяте, але єдине, чого вибачити не можна - це брак якості. І в нашому випадку, претензії до "Молитви за гетьмана Мазепу" знаходяться саме в площині якості, а не в площині "подобається - не подобається".
Озвучення фільму було настільки дивним, що мимоволі виникало питання, чи взагалі працював над стрічкою звукооператор, оскільки добру половину слів розібрати було просто неможливо. Дубляж не витримує жодної критики, актори просто не встигали відкривати рота під власний голос.
Робота оператора на рівні студентів-кінематографістів "Відьми з Блер", тобто зйомки "з плеча", коли в кадрі все дрижить і пливе (можливо, так було задумано, але навіщо?). Монтаж зроблено ніби в домашніх умовах і на не зовсім ясну голову. І все це у офіційному прес-релізі названо "сучасними технологіями".
Після перегляду фільму офіційний прес-реліз виглядає не інакше, як безсоромне знущання над глядачем, а можливо, просто як відвертий стьоб. Ось деякі витримки з прес-релізу, а до них коментарі очевидця:
"Людмила Єфіменко - найкраща жіноча роль українського кінематографу усіх часів". Попри моду на сувору критику сучасних кінозірок, якщо бути справедливим, абсолютно бездарні актриси трапляються нечасто. Дружина видатного українського режисера пані Людмила (що звичайно ж зіграла у картині головну жіночу роль) саме з цієї сумнозвісної категорії. Її недоречний вереск вкупі з оголеним тілом (не першої свіжості) протягом більш ніж двох годин дратували не менше, ніж голий грушовидний торс Ступки (хоча йому я зуміла це простити, бо грав він, як завжди, добре). Напевно, на думку режисера апофеозом прояву обдарованості цієї акторки мала стати сцена мастурбації з паперовою головою Кочубея. Але навіть цей чуттєвий епізод виглядав скоріше, як невдала пародія на гімнастичну "вправу з м'ячем". Фільм, на мою думку, абсолютно позбавлений естетики, або ж якщо вона й присутня, то в абсолютно збоченому вигляді.
Якщо мені вірно вдалося зрозуміти, то те, що ми побачили на екрані є "запровадженою у фільмі метарежисурою", яка "полягає в режисурі підсвідомості глядача через гіпнотичне занурення його, глядача, в новостворений, неіснуючий досі аудіовізуальний простір". Хочу нагадати авторам прес-релізу, що ніякого "ноу-хау" пана Іллєнка тут не має - подивіться "Малхоланд Драйв" і відчуйте різницю.
А заява про те, що "Молитва" - це перший український фільм, який вийшов за останні роки у прокат, відверто кажучі, є не зовсім правдою. Більш ніж рік тому, принаймні у двох київських кінотеатрах йшли "Другорядні люди" Кіри Муратової, а з місяць тому "Кінопанорама" надала можливість глядачам ознайомитись з фільмом про життя Романа Шухевича "Нескорений", який за усіма якісними показниками набагато перевищує аляпувату "Молитву".
"Це найдорожчий фільм за всю історію українського кіно. В цьому унікальному проекті 15 млн. українських гривень на екрані виглядають ефектніше за 150 млн. американських доларів".
Попри всі кошти, візуально фільм виглядає дуже дешево. Надмірна кількість яскравого бутафорського вбрання і дешевих декорацій наштовхує на думку, що виділені на нього кошти були витрачені дуже правильно, адже тепер довгі-довгі роки український кінематограф може не перейматись придбанням костюмів для зйомок чергового історичного "шедевру". "Секонд-хенд" в культурі, думаю також має право на існування.
"Молитва за гетьмана Мазепу" - найдорожчий проект українського кінематографу. Бюджет кінофільму складає близько 2,8 млн. доларів".
Дивно, іноді здається, що навіть плівка в ньому неякісна (може, це також оригінальний художній прийом, успадкований з радянських часів?).
Що ж стосується творчого боку, то найбільше розчарування - невдале втілення задуму. Єдине, що заслуговує на комплімент -напрочуд оригінальний сценарій.
Це авторське кіно. І навіть дуже талановитий, визнаний майстер, яким безперечно, є Юрій Іллєнко, має право на провал. Як зазначено у офіційному прес-релізі: "Шедеври часто не народжуються...". Що ж, зачекаємо.
Однак, на фільм сходити варто. Принаймні, аби сформулювати власну думку про кінострічку, яка викликає стільки емоцій, різних емоцій.
Рецензія на фільм Молитва за гетьмана Мазепу 0  
Коментарі
 
Ім’я
26 червня 2017
Ваш коментар
Якого кольору трава?
 
помаранчевого
Зеленого
Червоного
чорного
Коричневого
Синього

Підписатися на обговорення
Оцінка автора
7 Рейтинг
фильма
Всього оцінок: 12






fk tw G+