<rss version="2.0"
        xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/"
        xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/"
        xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom"
        >	<channel>
<rss2lj:owner xmlns:rss2lj="http://rss2lj.net/NS">kino_teatr_news</rss2lj:owner>
<title>Нові рецензії Kino-teatr.ua</title>
<link>https://kino-teatr.ua/</link>
<description>Нові рецензії Kino-teatr.ua</description>
<language>uk</language>
<pubDate>Mon, 14 Oct 2019 16:41:35 +0300</pubDate>

<generator>Kino-teatr.ua</generator>
<lastBuildDate>Mon, 14 Oct 2019 16:41:35 +0300</lastBuildDate>
<copyright>Copyright 2000-Mon, 14 Oct 2019 16:41:35 +0300, Олег Бойко</copyright>
<category>Рецензії на фільми</category>
<managingEditor>admin@kino-teatr.ua (Олег Бойко)</managingEditor>
<webMaster>admin@kino-teatr.ua (Олег Бойко)</webMaster>
<docs>http://beshenov.ru/rss2.html</docs>
<ttl>600</ttl>

<item>
	<title>Золотой истукан</title>
	<link>https://kino-teatr.ua/uk/review/zahar-berkut-4864.phtml</link>
	<dc:creator>Алексей Першко, Kino-Teatr.ua</dc:creator>
	<description>&amp;nbsp;На экраны Украины вышел фильм &amp;laquo;Захар Беркут&amp;raquo;, который считался едва ли не самой ожидаемой премьерой не только этого осенне-зимнего премьерного сезона украинского кино. Столь высокие ожидания подогревались многими привходящими факторами, о которых мы поговорим чуть ниже.</description>
	<content:encoded><![CDATA[На экраны Украины вышел фильм &amp;laquo;Захар Беркут&amp;raquo;, который считался едва ли не самой ожидаемой премьерой не только этого осенне-зимнего премьерного сезона украинского кино. Столь высокие ожидания подогревались многими привходящими факторами, о которых мы поговорим чуть ниже.
Карпаты, 13-век. В живописных лесах и на полонинах живет свободолюбивое племя, заправляет которым старейшина Захар Беркут (американский актер Роберт Патрик). Живет племя это мирно, но не забывает и поддержании на должно уровне боеготовности, ибо времена неспокойные &amp;ndash; неподалеку обретается боярин Тугар Волк (опять же американский актер Томми Фленнаган), которому окрестные земли дарованы князем Данилом Галицким. Неизбежный конфликт между боярином и жителями Тухли усугубляется тем, что дочь боярская Мирослава влюбляется в Максима, сына Захара, а тот отвечает ей взаимностью. Но и эти проблемы отступают перед настоящей угрозой &amp;ndash; монгольская орда под командованием хана Бурунды угрожает свободе и независимости Тухли и ее жителей. Жители Тухли немногичсленны, а поэтому им придётся прибегнуть к хитрости, дабы одолеть и Бурунду, и предателя Тугар Волка.
Несмотря на свою известность, повесть Ивана Франко &amp;laquo;Захар Беркут&amp;raquo; экранизирована украинскими кинематографистами всего во второй раз &amp;ndash; первая попытка была предпринята Леонидом Осыкой в 1971 году. И вот теперь эта задача была возложена на плечи Ахтема Сеитаблаева, увенчанного всеми возможными национальными лаврами за &amp;laquo;Киборгов&amp;raquo;, &amp;laquo;Чужую молитву&amp;raquo; и &amp;laquo;Хайтарму&amp;raquo;. Для облегчения этой нелегкой задачи  государство и частные меценаты (потому что говорить о бизнесе в данном случае говорить не приходится) предложили режиссеру невиданные для украинского кино средства в размере 113 миллионов гривен. Также предполагалось, что новый &amp;laquo;Захар Беркут&amp;raquo; должен был бы стать прорывом украинского кино на западные рынки &amp;ndash; отсюда и масса американцев в составе съемочной группы: второй режиссер (Джон Винн), актеры и пр. И, наверное, именно эта интернациональность и сыграла дурную шутку с фильмом &amp;ndash; представляется, что украинская стороны не сумела найти общий язык с американской, что и сделало нового &amp;laquo;Захара Беркута&amp;raquo; лентой старомодной (эдак 30-40-летней давности) и малоинтересной любому зрителю. Очевидно, что украинское кино сейчас &amp;ndash; это еще не результат (в смысле коммерции), а процесс (обучения). Но хотелось бы, чтобы этапы этого процесса были бы не столь дорогостоящи (особенно &amp;ndash; с учетом полученного результата).
&amp;nbsp;
&amp;nbsp;]]></content:encoded>
	<pubDate>Fri, 11 Oct 2019 19:50:19 +0300</pubDate>
			<enclosure url="https://kino-teatr.ua/public/main/reviews/2019-10/review_4864.jpg" type="image/jpeg" length="39718"/>
		<guid isPermaLink="true">https://kino-teatr.ua/uk/review/zahar-berkut-4864.phtml</guid>
</item>
<item>
	<title>«НЕ ДОМОВЛЯТИСЯ З ВОРОГОМ, А БИТИСЯ З НИМ»</title>
	<link>https://kino-teatr.ua/uk/review/zahar-berkut-4863.phtml</link>
	<dc:creator>Заславський, Kino-Teatr.ua</dc:creator>
	<description>Це унікальний експеримент в історії українського кіно. Це спроба створити фільм на експорт &amp;ndash; за голлівудськими стандартами і голлівудськими зразками. Кіностудія залучила американських акторів, сценаристів та режисерів які працювали у парі, пліч-о-пліч з українськими фахівцями, так що почерк, дух фільму нагадував голлівудські блокбастери &amp;ndash; і зробила це свідомо і навмисно. Адже Україні катастрофічно не вистачає свого масового кіно.</description>
	<content:encoded><![CDATA[Коли трохи вгамувались емоції від &amp;laquo;Захара Беркута&amp;raquo;, від спілкування з акторами, режисером та іншими гостями на першому показі, то можна назвати три причини чому це кіно просто не можна не побачити.

Причина перша. Це унікальний експеримент в історії українського кіно. Це спроба створити фільм на експорт &amp;ndash; за голлівудськими стандартами і голлівудськими зразками. Кіностудія залучила американських акторів, сценаристів та режисерів які працювали у парі, пліч-о-пліч з українськими фахівцями, так що почерк, дух фільму нагадував голлівудські блокбастери &amp;ndash; і зробила це свідомо і навмисно. Адже Україні катастрофічно не вистачає свого масового кіно. Артхаусних, авторських стрічок вистачає, є свої традиції &amp;laquo;поетичного кіно&amp;raquo;, а ось масового продукту, на який ходив би пересічний глядач - з цим проблеми. Звісно, з цим можна жити. Не у кожній країні вміють робити масове кіно. Але кіностудія film.ua вирішила що Україні потрібен свій Дісней, свій Марвел, своє &amp;laquo;Хоробре серце&amp;raquo;, свій Нетфлікс. І тут без голлівудського досвіду не обійдешся &amp;ndash; адже краще за американців пригодницькі&amp;cedil; видовищні фільми не вміє робити ніхто. Не з Міхалкова ж приклад брати?! Отже, хочеш зробити добре &amp;ndash; вчись в американців. Не можеш сам &amp;ndash; поклич американця, він допоможе.

Інше питання в тому навіщо нам взагалі свій Голівуд? Ну, звісно, є національна гордість, є бажання побачити на екрані свою землю, свою історію, своїх героїв. Є поняття національної безпеки (не покажеш на екрані руських князів, запорожців, петлюрівців чи упівців &amp;ndash; їх покажуть росіяни, були вже прецеденти). А ще є й фінансове питання. Все ж таки, американське кіно розквітло завдяки своїй прибутковості. На ньому банально заробляють. Американські збори плюс світові збори &amp;ndash; ось і каса, усі отримали добрі гонорари, і щось ся лишило студії на прибуток. В Україні де мешканців 40 з гаком мільйонів (проти трьохсот з гаком у США) зняти щось прибуткове дуже важко. Це хіба що малобюджетні комедії з Дзідзьом клепати (при усій повазі до &amp;laquo;Першого разу&amp;raquo;). Але щось масове, історичне, костюмне &amp;ndash; тут не окупишся. І треба або весь час жебрати у Фонді Кіно &amp;ndash; або робити так щоб кіно можна було продати за кордон. Щоб той самий американець пішов. А для цього цього потрібні і впізнавані імена, і зрозумілий стиль. Щоб мотиви, прагнення, вчинки, героїв були зрозумілими закордонному глядачеві. Наприклад, &amp;laquo;Шляхетних волоцюг&amp;raquo; не зрозумієш якщо не був у Львові та не захопився його духом, не стріляв по Леніну у &amp;laquo;Криїівці&amp;raquo;, не шпацерував по Ринку, не пив філіжанку кави у кнайпі і так далі. &amp;laquo;Гуцулку Ксеню&amp;raquo; не зрозумієш у відриві від Карпат та епохи. А тут Сейтаблаєв і команда створили фільм де давні русини-українці поводяться як герої американських фільмів &amp;ndash; і якщо не знаєш хто є хто &amp;ndash; то українського актора не відрізниш від американця. Все ж таки, сюжет фільму є універсальним &amp;ndash; люди стають на захист Батьківщини проти ворога, коханці кидають виклики суспільним забобонам, зрадник бореться між вигодою та сумлінням. Все це цілком зрозуміло для західного глядача: індіанці проти білолицих, шотландці проти англійців і так далі. Навіть Тугар Вовк мало чим відрізняється від ДартаВейдера, який теж розривався між справедливістю та величчю імперії, між безпекою та батьківськими почуттями. Кілька епізодів перегукуються з &amp;laquo;Піратами Карибського моря&amp;raquo;, кілька &amp;ndash; з &amp;laquo;Королем Артуром&amp;raquo;, кілька героїв &amp;ndash; немов вийшли з &amp;laquo;Хороброго серця&amp;raquo;.

Комусь такий підхід може не сподобатись. Хтось, може, хотів би щоб гуцули на екрані були більш схожі на гуцулів (чи хто там жив тоді у Тухлі), але по-перше, хто точно знає як карпатські селяни поводились у 13 столітті &amp;ndash; може підказати, по-друге, для любителів бездоганної аутентики є &amp;laquo;Перший раз&amp;raquo; та арт-хауз. Ну, і якби в нас десятками знімались якісні історичні фільми без &amp;laquo;американщини&amp;raquo; - може, і був би сенс виставляти претензії. Але величнішого, масштабнішого, добротнішого ніж &amp;laquo;Захар Беркут&amp;raquo; ще не знімав ніхто.

Отже, &amp;laquo;Захар Беркут&amp;raquo; - це спроба зробити українське кіно світовим. Що ж, це не перша подібна спроба в історії. Коли Петро Могила засновував славнозвісну Києво-Могилянську Академію &amp;ndash; він робив її за зразками єзуїтської школи, з такою самою програмою, методикою навчання, з латинською мовою викладання &amp;ndash; і навіть викладачі усі були з європейською освітою (приймали католицтво, їхали до Європи, потім вертались і переходили назад на православ&amp;rsquo;я). Так в Україні почало розвиватись наука та шкільництво. У 17 та 19 століттях греко-католицькі митрополити запрошували єзуїтів щоб вони піднімали чернече життя у монастирях &amp;ndash; і так виник василіанський чин який дав не один десяток святих та вчених. А ще можна згадати грецьких, італійських чи німецьких архітекторів ви вчителів. І це лише в українській історії!

Причина друга. Ця спроба вдалася! &amp;laquo;Захар Беркут&amp;raquo; - на диво міцне, добротне кіно яке &amp;laquo;чіпляє&amp;raquo;, вражає і захоплює. І тут хотілося б вказати кілька важливих моментів.

Це робота сценариста. Ще Хічкок казав що для якісного кіно потрібен по-перше, сценарій, по-друге, сценарій і по-третє, сценарій. Акторська гра, операторська робота не врятують фільм якщо вчинки героїв нелогічні, мотиви незрозумілі, а характери &amp;ndash; нерозкриті. Сценарист це знав і працював нібито тримаючи у голові думку &amp;laquo;що скаже на це Бедкомедіан&amp;raquo;. Кожен персонаж прописаний, характер і мотиви його зрозумілі. І справа тут навіть не у літературному першоджерелі. Тугар Вовк, наприклад, у фільмі вийшов кращий ніж у книзі. Тут дякувати треба саме сценаристові. Ось подивіться: Захар та Іван доволі статичні, вони ніяк не розвиваються і залюбки поступаються місцем Максимові. Це цілком зрозуміло: Захар &amp;ndash; старий, мудрий вождь який все вже знає. Він вже &amp;laquo;сягнув максимального рівня&amp;raquo; як кажуть геймери, йому вже нема куди розвиватися. Іван &amp;ndash; зріла сформована самодостатня постать, цілком задоволена життям. Вправний мисливець, відважний воїн, заможний селянин, має красуню-дружина та гідного синочка. Система цінностей не потребує ревізії, статус не потребує зміни &amp;ndash; то ж, і Захар, і Іван залюбки дозволяють молодому Максимові проявити себе. Богун &amp;ndash; не просто месник за родину, а ще й має веселу вдачу та своєрідний гумор. Помста не закриває для нього решту світу. Навіть коваль Петро, який показаний лише кількома штрихами, має свій характер, доволі веселий. Мотиви Бурунди теж зрозумілі &amp;ndash; він мститься за сина (справа честі) і тому відволікається від походу через Карпати. Мирослава виступає проти батька лише коли дізнається що він не лише пихатий, а ще й зрадник. А сам Тугар &amp;ndash; він не стільки зраджує скільки зберігає вірність феодальним цінностям: свій маєток &amp;ndash; понад усе. Якби тухольці йому піддалися &amp;ndash; він би і їх &amp;laquo;відмазав&amp;raquo; та провів би монгол окопним шляхом. Принаймні, спробував би. Навіть Гард не є злодієм &amp;ndash; він служить своєму панові та розділяє його цінності та переконання. При чому, кожного з персонажів розумієш і кожен викликає повагу. І саме тому фінальна сцена, яка зазвичай у таких фільмах банальна та передбачувана, тут зробить честь кращим шекспірівським трагедіям.

Це акторська робота. Роберт Патрик зачаровує своїм поглядом та поважним виглядом. Справжній вождь &amp;ndash; сміливий, мудрий, відданий цінностям які втілює! Так само Рада органічно вжилась у роль мудрої королеви яка більш скерована на людей ніж на цінності. Тугар Вовк блискуче продемонстрував і боярську пиху, і стриману (але від того не менш щиру та глибоку) любов до доньки, і тягар влади у складній політичній ситуації. Іван &amp;ndash; аж світиться задоволенням від того життя яке веде. В Максима наявні усі комплекси юнака та молодшого брата &amp;ndash; які тим не менше згладжені взаєморозумінням та любов&amp;rsquo;ю до свого краю. Гард &amp;ndash; саме втілення суворості, гордості &amp;ndash; ну, і Волощенко завжди вмів добре грати стан коли обставини стають сильнішими за тебе. І підступна посмішка теж йому вдалася! І так далі. Навіть епізодичні ролі (дружинники Тугара, селянин-камікадзе чи брат Ради) виконані майстерно!

Це ота сама аутентика. У цілком американську музику вміло вплетені цимбали та інші національні мотиви. Але то дрібнички. Одна з найсмачніших складових тут &amp;ndash; реквізит і костюми. Кожен браслетик, кожна гривня, сварга, тризуб-сокіл, усі різноманітні прикраси, торби, одяг &amp;ndash; все продумано та зроблено з величезною любов&amp;rsquo;ю. Взяти хоча б плащ Тугара! Могли б просто багряний зробити &amp;ndash; так ні, не полінились і прикрасили бомбезним візерунком! Ламелярний панцир Тугара, шкіряна &amp;laquo;бронь&amp;raquo; тухольців (кільця, нашиті на шкіряну основу &amp;ndash; тогочасна кольчуга для ніщєбродів), тухольські топірці, монгольська тамга (яка вже викликала холівар у фейсбуці) &amp;ndash; все це на висоті. Поєднання стилізації з джерелами &amp;ndash; ось так і треба працювати! Тут наша Антоніна дасть фору голівудцям &amp;ndash; у порівнянні з тим самим &amp;laquo;Царством Небесним&amp;raquo; або &amp;laquo;Робін Гудом&amp;raquo; у &amp;laquo;Захарі Беркуті&amp;raquo; реквізит на вищому рівні.

Цікавим є і язичницький антураж. У &amp;laquo;Сторожовій заставі&amp;raquo; дуже вдало вийшла суміш християнства і язичницьких пережитків, тут вирішили зробити приблизно так само. Якийсь священик міг би завітати до Тухлі багато років тому і завести моду на християнські імена А ось викорінити віру у богів так швидко ніколи не виходило. Язичництво у фільмі цілком виправдано: у Галичину християнство прийшло пізно, десь у 12 столітті, міста (навколо яких формувалася християнська культура) далеко, то ж, дивно було б очікувати від тухольців (і навіть від місцевих бояр) відмову від Перуна та Мокоші. Ну, і той самий Тугар &amp;ndash; почепив хреста та сміється над забутими богами &amp;ndash; але сам їх згадує, а ось про Христа &amp;ndash; ані слова. Так само і варяг Гард цілком міг зберегти давні вірування і моду, служачи на краю Русі.

Звісно, до усього модна придовбатись. Головне зауваження: чому в Гарда меч без пихов?

А ще це батальні сцени. Продумані, майстерно виконані, драматичні. З урахування специфіки бою на мечах, на шаблях і на топірцях. З урахуванням характеру кожного бійця. Тактичні прийомі простенькі &amp;ndash; але продуманість кожного епізоду робить сцени битв драматичними та захоплюючими. Аж відчувається як змінюється темп битви, як перевага переходить на один чи другий бік.

І, звісно, окрема подяка Ахтему Сеїтаблаєву. Звести таку команду та створити кіно такого масштабу &amp;ndash; на таке в українській історії ще ніхто не був спроможний. А він, камерний, стриманий, інтелігентний, - зміг!

Ну, і третя причина чому на &amp;laquo;Забара Беркута&amp;raquo; не можна не піти. причина. Цей фільм є дуже, дуже актуальним.

Іван Франко писав свій твір коли українська аристократія Галичини уся геть спольщилася. Нащадки давньоруських бояр та князів захищали у Галицькому сеймі польські школи та польські музеї, а українську справу захищали хіба що дрібні священики, вчителі чи публіцисти. Каменяр легко знайшов паралелі у давнішій історії коли князі легко погодились стали рабами Орди і додав до цього місцеву напівлегенду про те як тухольці відбили напад монгольського загону. Ідея була проста: якщо еліта зраджує &amp;ndash; народ може боротися та перемогти, головне лише триматись один за одного. У наші часи, коли нинішня українська &amp;laquo;еліта&amp;raquo; мріє продавати до Росії свій метал та вугілля, знімати кіно разом з росіянами або співати у Москві на концертах, змінилося мало. Тому і тризуб, і двоголовий орел у фільмі хоча і мають історичне походження &amp;ndash; але усі ми розуміємо сьогоднішнє значення цих двох символів. Особливо у моменті коли Бурунда передає тамгу Тугарові, роблячи його &amp;laquo;президентом малоросійського федерального округу&amp;raquo;. І ідея важлива як ніколи &amp;ndash; навіть якщо правителі готують капітуляцію, народ здатний захистити себе і свій край. Треба лише вміти забути про розбіжності та чвари. Ну, а влада мусить пам&amp;rsquo;ятати: її обов&amp;rsquo;язок &amp;ndash; не здаватися ворогові, не домовлятися про умови капітуляції, а захищатись. Битись пліч-о-пліч з своїм народом, як рівний з рівними.

А головне &amp;ndash; тут немає традиційної української журби. &amp;laquo;Захар Беркут&amp;raquo; - це історія боротьби, втрат та перемоги. Так, багато хто гине (а хтось несподівано виживає), але що ж, це війна, до того ж, війна з монголами. Але жоден ворог не є непереможним, добро перемагає і Бог б&amp;rsquo;ється за тих хто правий (навіть якщо Його називають не тим іменем). Як казав сценарист, &amp;laquo;наваляли і ще наваляти можемо&amp;raquo;!]]></content:encoded>
	<pubDate>Fri, 11 Oct 2019 07:06:01 +0300</pubDate>
			<enclosure url="https://kino-teatr.ua/public/main/reviews/2019-10/review_4863.jpg" type="image/jpeg" length="55809"/>
		<guid isPermaLink="true">https://kino-teatr.ua/uk/review/zahar-berkut-4863.phtml</guid>
</item>
<item>
	<title>300 тухольців</title>
	<link>https://kino-teatr.ua/uk/review/zahar-berkut-4862.phtml</link>
	<dc:creator>Оператор007, Kino-Teatr.ua</dc:creator>
	<description>Рецензія на фільм &amp;quot;Захар Беркут&amp;quot; (2019)</description>
	<content:encoded><![CDATA[Коли глядач чекає на появу нового фільму, йому не варто завищувати свої очікування, бо це може зіграти з ним злий жарт. Тому ті, хто очікував від другої екранізації &amp;laquo;Захара Беркута&amp;raquo; надто багато можуть бути розчаровані або і вкрай незадоволені. Але що ж тут поробиш &amp;ndash; від Ахтема Сейтаблаєва, режисера &amp;laquo;Кіборгів&amp;raquo; очікувався немало-небагато шедевр українського кіно (в прямому смислі). На жаль, шедевра не вийшло. Тому давайте розбиратися, що не так і що так з фільмом &amp;laquo;Захар Беркут&amp;raquo; (2019).
Отже, середина XIII століття. Монгольська орда завойовує землі колишньої Київської Русі й потроху підступає до українських Карпат. Тамтешні правителі явно не готові до того, щоб дати бій загарбникам &amp;ndash; у них триває вияснення стосунків між собою. Зокрема община селища Тухля на чолі з Захаром Беркутом не бажає визнавати владу боярина Тугара Вовка, який отримав від князя Данила Галицького право власності на землю общини. Але треба щось вирішувати &amp;ndash; монголи явно не настроєні на дружні стосунки&amp;hellip;
Звичайно, повість Івана Франка &amp;laquo;Захар Беркут&amp;raquo; &amp;ndash; непоганий матеріал для епічного історичного кінополотна. І коли з&amp;rsquo;явилися перші кадри зі зйомок другої екранізації (перша екранізація побачила світ у 1971 році) з Робертом Патріком в ролі Захара та бюджетом в 75 мільйонів гривень (який згодом розрісся до рекордних 113 мільйонів), цей кінопроект здавався вкрай багатообіцяючим. 
І на перший погляд &amp;ndash; все у фільмі гаразд: око глядача зачаровують безмежної краси пейзажі Карпат, детально продумані декорації тамтешніх середньовічних будиночків, одяг місцевих мешканців, обладунки воїнів та прийнятна гра акторів. Всесвітньо відомі Роберт Патрік (&amp;laquo;Т-1000&amp;raquo; з фільму &amp;laquo;Термінатор-2&amp;raquo;) та Томмі Фленаган (&amp;laquo;Хоробре серце&amp;raquo;) відіграли свої ролі досить переконливо; на даний момент маловідомі Алекс Макнікол в ролі Максима Беркута та Поппі Дрейтон в ролі Мирослави також старались, тим паче, що їхнім персонажам приділяється чимала увага. І ніби на початку все йде нормально &amp;ndash; глядача знайомлять з персонажами, з місцевим побутом та політичною обстановкою. Але що далі йде фільм, то більше починають вилазити сюжетні діри та помилки в режисурі. 
Можливо, причиною цього стало те, що Сейтаблаєв з власної волі опинився не на &amp;laquo;своїй території&amp;raquo; - раніше він знімав серйозні (і навіть дещо камерні) історичні фільми про депортацію кримських татар (Хайтарма (2013), Другу світову війну (&amp;laquo;Чужа молитва&amp;raquo; (2017) та війну на Сході України (&amp;laquo;Кіборги&amp;raquo; (2017). Але &amp;laquo;Захар Беркут&amp;raquo; - це швидше красива легенда, ніж реальна історія, і з достовірністю багатьох подій, викладених в повісті Івана Франка історики точно не погодяться. Наприклад, головний антагоніст повісті, монгольський хан Бурунда загинув при спробі захоплення Карпат, тоді як історичний Бурунда, який не був ханом, успішно їх захопив і помер через 20 років після описаних подій. Але біс із нею, з історичною достовірністю, важливо те, як у фільмі подано матеріал &amp;ndash; он &amp;laquo;Хоробре серце&amp;raquo; Мела Гібсона більшість глядачів вважають шедевром, байдуже, що з достовірністю там проблеми, а у фільмі &amp;laquo;300&amp;raquo; Зака Снайдера вона близька до нуля. Але сценаристи і режисери &amp;laquo;Захара Беркута&amp;raquo; (так, їх було по двоє, може, в цьому криється одна з причин численних проколів) явно не впоралися зі своїм завданням. 
І основна проблема не у відмінностях від першоджерела &amp;ndash; в цьому нічого поганого немає, головне, щоб вони були правильно введені в основний сюжет. Але з цим вийшов прокол - фільм обтяжений зайвими персонажами: в сюжет фільму додано дружину Захара, другого сина Івана з цілою родиною, німого коваля Петра, шизонутого карпатця Богуна (єдиного персонажа фільму, який не ходив до стоматолога) і так далі. І хоча актори старались, але їхні персонажі грають у сюжеті швидше декоративну роль. Ну, добре, Петро епічно зрушив кусок скелі, але замініть його на групу безіменних тухольців на чолі з Захаром Беркутом і сюжет би тільки виграв. На додачу, фільм страждає на слабку динаміку оповіді та сумбурну подачу подій. Наприклад, у повісті Тугар прибув на тухольське віче, де був викритий у зраді та співпраці з монголами, після чого дременув домовлятися з монголами про штурм Тухлі; у фільмі це розтягнуто на цілий ряд подій: прибуття Тугара на віче, на якому замість викриття відбувається поєдинок честі, після нього Тугар обіцяє стати на бік тухольців, паралельно невелика група монголів тероризує місцеве населення, цю групу вирізають тухольці (при чому за кадром!), після чого очільник цієї групи зізнається ханові, що в Карпатах у нього є своя людина (чого ж ти, падло, до цього мовчав?), монголи ідуть до цієї людини і аж тоді виясняється, що це Тугар. І схожих сценарних прорахунків у фільмі чимало. Можливо, це б виглядало сяк-так прийнятно, якби це був міні-серіал, але в рамках двогодинного фільму в кінотеатрі &amp;ndash; це нікуди не годиться. Звичайно, деякі сценарні нововведення цікаві &amp;ndash; наприклад, у Бурунди з&amp;rsquo;явилась особиста мотивація вбити тухольців; також цікавішим стало розміщення селища Тухля і використання жителями селища рельєфу для оборони; та й Захар Беркут у порівнянні з першоджерелом помолодів років на п&amp;rsquo;ятдесят і явно десь воював, судячи з непоганого володіння середньовічною зброєю. Окремі сцени фільму вдалися, окремі &amp;laquo;рушниці на стіні&amp;raquo; нормально &amp;laquo;вистрілили&amp;raquo;. Але недоопрацювання вони не приховали.
Що стосується технічної сторони фільму, то тут знову все неоднозначно. Картинка в цілому красива, але комп&amp;rsquo;ютерна графіка досить посередня, а в деяких моментах &amp;ndash; відверто жахлива, при чому настільки, що хочеться вирвати собі очі, і лише красиві декорації змушують вставити їх на місце. Музика не запам&amp;rsquo;ятовується, за винятком пісні гурту &amp;laquo;Океан Ельзи&amp;raquo; у фінальних титрах. Операторська робота в сценах, де показано &amp;laquo;мирне життя&amp;raquo; та пейзажі природи &amp;ndash; непогана. Але коли починаються бої, то оператор починає частенько хворіти на паркінсонізм, а монтаж стає рваним.
Що стосується боїв, то, відверто кажучи, вони не вражають. В основному це потасовки сам-на-сам або з невеликою групою осіб. Наймасштабніша битва &amp;ndash; між скелями, на яку покладалися найбільші надії, також вийшла якоюсь сухою. Звичайно, ніхто не вимагав того ж результату, який був у фільмі &amp;laquo;300&amp;raquo; (хоча видно, що творці фільму черпали натхнення звідти). Але й винахідливості у поставці битви, яка була, скажімо, в &amp;laquo;Центуріоні&amp;raquo; (2010) тут також не видно.
Оскільки &amp;laquo;Захар Беркут&amp;raquo; з самого початку планувався для міжнародного прокату, в тому числі в США та Об&amp;rsquo;єднаному Королівстві, то в оригіналі він був знятий англійською мовою. Логічно, бо на заході не дуже люблять дивитися фільми в дубляжі, а бюджет &amp;laquo;Захара Беркута&amp;raquo; тільки в українському прокаті точно не вдалося б відбити. Але український дубляж залишив неоднозначні враження &amp;ndash; в цілому вийшло непогано, голоси підібрані добре, актори старалися. Але про кличний відмінок в іменах наші режисери дубляжу, здається, починають забувати. А фінальна закадрова промова Захара Беркута взагалі звучить дивно. Справа в тому, що в українському дубляжі персонажі говорять сучасною літературною українською мовою, але фінальна промова взята дослівно з книги. Тільки ось книга написана старою українською мовою зразка XIX сторіччя, тому звучить інакше. Самі розумієте, наскільки це дивно звучить в дубляжі.
В цілому, фільм &amp;laquo;Захар Беркут&amp;raquo; (2019) вийшов далеко не таким, яким мав би бути. Проблеми зі сценарієм, режисурою та динамікою оповіді зробили свою чорну справу. Загалом, фільм заслуговує оцінки &amp;laquo;задовільно&amp;raquo;. Це непогано на фоні попередніх спроб українських кінематографістів зняти фільм на тему української історії часів середньовіччя. Але для режисера &amp;laquo;Кіборгів&amp;raquo; це синонім слова &amp;laquo;провал&amp;raquo;.]]></content:encoded>
	<pubDate>Wed, 09 Oct 2019 22:27:56 +0300</pubDate>
			<enclosure url="https://kino-teatr.ua/public/main/reviews/2019-10/review_4862.jpg" type="image/jpeg" length="25071"/>
		<guid isPermaLink="true">https://kino-teatr.ua/uk/review/zahar-berkut-4862.phtml</guid>
</item>
<item>
	<title>Битва деревянных уиллов</title>
	<link>https://kino-teatr.ua/uk/review/Gemini-Man-4861.phtml</link>
	<dc:creator>Алексей Першко, Kino-Teatr.ua</dc:creator>
	<description>&amp;nbsp;Известнейший режиссер Энг Ли (из тех, кого часто &amp;ndash; но ошибочно &amp;ndash; причисляют к сонму визионеров) снял &amp;laquo;Двойника&amp;raquo; - фильм, который потрясает по двум поводам: во-первых, беспомощностью драматургии, а во-вторых, своими технологическими качествами.</description>
	<content:encoded><![CDATA[Известнейший режиссер Энг Ли (из тех, кого часто &amp;ndash; но ошибочно &amp;ndash; причисляют к сонму визионеров) снял &amp;laquo;Двойника&amp;raquo; - фильм, который потрясает по двум поводам: во-первых, беспомощностью драматургии, а во-вторых, своими технологическими качествами.
Генри Броган, 51-летний правительственный супер-убийца, выполняет очередное задание &amp;ndash; где неподалеку от бельгийского Брюгге, славным солнечным днем ему нужно сразить русского биотеррориста. Это &amp;ndash; последнее задание Генри, после которого он намерен уйти на заслуженный покой (по одной простой причине &amp;ndash; он уже многие годы не смотрится в зеркало, чтобы не встречаться глазами с самим собой). Но, как оказывается некоторое время спустя, есть люди, которые хотят отправить его на пенсию более окончательным способом. Так начинается достаточно беспорядочное перемещение Генри по миру (многие из локаций, в которые он попадает, обусловлены скорее налоговыми льготами для иностранных съемочных групп, чем сюжетными необходимостями) в компании двух помощников. И во всех этих странствиях его сопровождает некто, кто для Генри может оказаться хуже любого зеркала &amp;ndash; его генетический двойник (и это не спойлер &amp;ndash; чтобы убедится в этом, стоит лишь взглянуть на постер фильма).
&amp;laquo;Двойника&amp;raquo; Энга Ли можно считать одним из самых длительных долгостроев в современном кино &amp;ndash; Дэвид Лемке продал сценарий фильма еще в 1997 году, за чем последовала чехарда из режиссеров и исполнителей главных ролей (в их числе Харрисон Форд и Брюс Уиллис), которая закончилась Энгом Ли И Уиллом Смитом. За время, прошедшее с 1997 года, все идеи (генетическое клонирование, разные возрастные версии одного и того же убийцы и пр.), казавшиеся 20 лет тому назад революционными, на данный момент уже неоднократно проскакивали в более удачных голливудских фильмах. Возможно, Энг Ли прекрасно отдавал себе в этом отчет, а потому сосредоточился исключительно на технологическом перфекционизме: фильм, снятый на скорости 120 кадров в секунду, придает изображению гиперреалистический характер, открывая тем самым новую эру в создании боевиков &amp;ndash; представляется, что никогда больше этот жанр уже не будет таким, как до выхода &amp;laquo;Двойника&amp;raquo;. Так что прежде чем идти на эту &amp;laquo;битву деревянных Уиллов&amp;raquo; (драматургия и диалоги в фильме настолько беспомощны, что и замечательный актер Уилл Смит не нашел, что же ему собственно нужно было сыграть), вам стоит решить, хотите ли вы присутствовать при технологической революции жанра (на тут нужно одно условие &amp;ndash; залк, в который вы собрались, должен иметь технологические возможности воспроизвести на экране задуманное Энгом Ли).
&amp;nbsp;
&amp;nbsp;

&amp;nbsp;
]]></content:encoded>
	<pubDate>Tue, 08 Oct 2019 21:04:47 +0300</pubDate>
			<enclosure url="https://kino-teatr.ua/public/main/reviews/2019-10/review_4861.jpg" type="image/jpeg" length="40234"/>
		<guid isPermaLink="true">https://kino-teatr.ua/uk/review/Gemini-Man-4861.phtml</guid>
</item>
<item>
	<title>Рембо-5 або Повернення Легенди</title>
	<link>https://kino-teatr.ua/uk/review/Rambo-Last-Blood-4860.phtml</link>
	<dc:creator>zenoviikourdina, Kino-Teatr.ua</dc:creator>
	<description>Настала пора 5-ого фільму про Джона Рембо, героя та борця з несправедливістю по всіх закутках світу за допомогою свого лука та зубатого ножа&amp;hellip;
Що ж пора глянути на те, яким чином завершиться життєвий шлях легендарного Рембо уже на американській землі&amp;hellip;	</description>
	<content:encoded><![CDATA[18 вересня 2019 року у світовий прокат вийшов фільм &amp;laquo;Рембо: Остання кров&amp;raquo;: п&amp;rsquo;ятий фільм однойменної франшизи про героїчні походження Джона Рембо у виконанні Сільвестра Сталлоне (еталонного героя бойовиків 80-90-их років 20 ст.), одного з трійці героїв бойовиків мого дитинства (на рівні з ван Дамом та Шварценегером), коли попри очевидні ляпи виникало непереборне бажання щоразу передивлятись це кіно.
Еталонний бойовик 80-х років, який напряму згадується у 20 фільмах та вплинув на майже дві сотні фільмів&amp;hellip; 
Бойовик класичний та еталонний, коли через співчуття головному герою та відпадні бойові сцени немає бажання чіплятись до ляпів&amp;hellip; 

Рембо на батьківському ранчо озирається назад, крізь гори трупів паскуд та друзів, залишений у горах США, джунглях Південно-Східної Азії та пустелях Афганістану, щоб переосмислити своє життя на його заході сонця&amp;hellip;
Події фільму відбуваються через 10 років після рубанини Рембо на р. Сілуан у східній М&amp;rsquo;янмі, коли він після порятунку американських місіонерів все-так вирішує повернутись у батьківське ранчо&amp;hellip;
Разом з тим, бойовий досвід та навички у Рембо нікуди не ділись, бо як каже народня мудрість: &amp;laquo;Старий кінь борозни не зіпсує&amp;raquo;&amp;hellip;
Єдиною його розрадою поміж безкінечних пенсійних днів є догляд за Габрієлою, доньки його подруги, та розведення коней (принаймні, з трейлеру)&amp;hellip; 
Однак Габрієла у пошуках свого батька рвонула у Мексику, де втрапила у халепу&amp;mdash;стає жертвою торгівлі людьми з боку одного з численних мексиканських картелів&amp;hellip;
Щоб Ви розуміли&amp;mdash;щоразу бойовик з Рембо (це його реальне прізвище, а не армійське прізвисько) розгортається на актуальному історичному фоні. 
У першому фільмі (х/ф &amp;laquo;Рембо: Перша кров&amp;raquo; (1982))&amp;mdash;проблема повернення у цивільне життя тисяч ветеранів м&amp;rsquo;ясорубки у Вєтнамі.
У другому (х/ф &amp;laquo;Рембо: Перша кров-2&amp;raquo; (1985))&amp;mdash;повернення заручників-вояків США з полону влади Вєтнаму, попри заповнення останньої, що усі заручники повернуті.
У третьому (х/ф &amp;laquo;Рембо-3&amp;raquo; (1988))&amp;mdash;мейнстрім світової політики капіталістичних країн (західного світу) 1980-их: боротьба народу Афганістану проти СРСР та його соціалістичного режиму-ставленика, яка велась за підтримки арабського світу та США.
У четвертому (х/ф &amp;laquo;Рембо-4&amp;raquo; (2008))&amp;raquo;&amp;mdash;доведені перед світом звірства військової хунти, яка правила М&amp;rsquo;янмою у 1988-2012 роках, та жорстко утискали національні меншини, зокрема, згадані у фільмі карени, які ведуть громадянську війну ще з пори здобуття тоді ще Бірмою незалежності від метрополії Великобританії у 1948 році.
Зараз же історичне тло&amp;mdash;безперервна, з 2005 року, війна (без перебільшення цього слова) уряду Мексики за підтримки США з картелями, організованими злочинними формуваннями на півночі Мексики, які живуть за рахунок торгівлі людьми, захопленні заручників та переправленні колумбійських наркотиків у США&amp;hellip; Жертвами цієї війни уже стали десятки тисяч людей&amp;hellip;
Загальна риса усіх 4 фільмів&amp;mdash;Сталоне завдяки своїй винахідливості та всебічному творчому використанню вогнепальної та холодної зброї (особливо лука та зубатого ножа) бореться з паскудами у всіх частинах світу&amp;hellip;
Спільною рисою 3, 4 та 5 фільму франшизи є те, що війна настигає Рембо попри його спокійне життя (у тайському буддистському монастирі, рибацькому тайському селиші та арізонському пустельному ранчо)&amp;hellip;
Бойовик класичний та еталонний, коли через співчуття головному герою та відпадні бойові сцени немає бажання чіплятись до ляпів&amp;hellip; 
Тому Джону Рембо нічого не залишається як згадати бойову молодість та врятувати Габрієлу&amp;hellip; Принаймні, так показували трейлери та тикери&amp;hellip;
Фільм відкривається показом того, як на власному коні Рембо як доброволець рятувальників під час урагану рятує від селевого потоку туристку у горах.... Героїзм попри поважний вік нікуди від Рембо не дівся&amp;hellip;
Після порятунку туристки Рембо повертається у батьківське ранчо, де у розмові з подругою батька, бабусею Габрієли, зізнається, що його війна у його ж голові не завершилась і рятуючи туристку він продовжував свою війну, щоб врятувати їй на противагу бойових побратимів, яких не зумів&amp;hellip;
Попри розведення коней, щирі переживання за Габрієлу, ковальську справу (досить майстерну, бо кує дамаську сталь, коли згинають та перековують кількадесят шматів сталі для неповторного візерунку) та догляд за виритим ним підземним тунелем, війна Джона не відпускає&amp;mdash;він тримає вдома неслабенький арсенал (благо закони США це не забороняють) та ловить надзвичайно переконливі спогади про своє бойове минуле&amp;hellip;
Інша його слабкість та турбота окрім коней та добровольства&amp;mdash;Габрієла&amp;hellip; 
Їй він планує подарувати той кинджал з дамаської сталі з витонченою білою рукояткою, над яким працював не один день&amp;hellip;
Її друзям він дозволяє екскурсію збудованим підземним тунелем, над яким морочився не один десяток років&amp;hellip;
Він щиро переживає за неї та її благополучне майбутнє, тому явно не у захваті від її бажання рванути у Мексику, щоб поговорити з батьком-паскудою, який кинув її напризволяще&amp;hellip; 
Джон як і її бабуся Марія хоче вберегти її від суворого світу, однак Габрієла як ідеалістка-мрійниця вірить у те, що усі люди&amp;mdash;добрі, та хоче почути від тата, чому він так з нею вчинив, а словам Джона про жорстокість&amp;mdash;ні&amp;hellip;
Класичний конфлікт поколінь&amp;hellip;
Номінально погодившись, Габрієла все-таки рушає у Мексику (хто таким не було на стику 20 року життя, погодьтесь) та в&amp;rsquo;їжджає у типове прикордонне мексиканське містечко, яких предостатньо у пустельному прикордонні південних американських (Каліфорнія, Арізона та Нова Мексика) та північних мексиканських штатів (Нижня Каліфорнія, Чіуауа та Сонора).
До речі, Каліфорнія колись (до 1821 року) 3 століття була колонією Іспанської імперії, а у 1821-1848 роках&amp;mdash;частиною Мексики (як імперії та республіки). Верхня Каліфорнія (сучасний американський штат з Лос-Андежелесом, Сан-Франциско та Сакраменто) відійшов до США у 1848 році за підсумками війни з Мексикою.
До речі, офіційна назва Мексики зовсім не &amp;laquo;Мексика&amp;raquo;, а &amp;laquo;Мексиканські Сполучені Штати&amp;raquo;. Так що, технічно Габрієла за межі Сполучених Штатів не виїжджала, а просто переїхала зі Сполучених Штатів Америки до Мексиканських Сполучених Штатів.
До речі, Мексика&amp;mdash;це частина Північної Америки разом зі США та Канадою, а не Центральної Америки як усі гадають&amp;hellip;
Так-от завершуючи ліричний відступ&amp;hellip;
Прогнозовано батько зовсім не радий бачити свою доньку і прямо в обличчя їй каже, що ні вона ні її мама йому зовсім не потрібні та щоб вона ніколи більше не приходила.
Під впливом гіркоти розбитої мрії зустріти свого батька Габрієла разом з мексиканською подругою Жізель йде у місцевий нічний клуб, де їй місцевий багатій підсипає снодійне у вино.
Подружка Жизель, хоч і повідомляє Рембо про пропажу Габрієли, намагається зіграти роль щирої подружки, яка просто загубила Габьрієлу, однак браслет матері Габрієли, який Джон знаходить на лівому запясті Жизель, видає її підступні плани.
Після майстерного допиту Жизель зізнається, що вона здала Габрієлу як товар місцевому багатію, та забирає у неї браслет. 
Виявляється, за кожну таку дівчину торгівці людьми заробляють по 300 тис. доларів на рік і настільки добре живуть, що хочуть перенести бізнес у США, продають свої послуги відкрито, та навіть тамтешнім поліцейським, а їхня озброєна охорона посеред білого дня відверто стоїть на сторожі. І це не художнє перебільшення, а, на жаль, реалії північних штатів Мексики, де з бандами навіть армія не може до кінця впоратись&amp;hellip; 
Усе цей вплив та багатство дістаються бандитам через нещадну експлуатацію секс рабинь&amp;mdash;по 4-50 чоловіків на день, допоки не дозволять закінчити.
В усе це пекло втрапила наївна та незаймана мрійниця Габрієла, яка навіть відмовила у близькості своєму хлопцеві&amp;hellip;  Глибину її страждань як мрійниці з благополучного ранчо у страшенному секс рабстві страшно уявити&amp;hellip;
Тим часом, Рембо вистежує багатія, наполегливо вмовляє його на співпрацю двома ударами ножем у ліве стегно та ліве плече, та проникає у маєток бандитів, які влаштовують йому пастку, оточивши 2 десятками бандитів.
У пастці бандити забирають у Рембо речі та документи, зверхньо, під головуванням лідера бандитів та його брата оглядають його ніж, водійське посвідчення та фото Габрієли&amp;hellip; Після відмови Джона говорити, хто йому ця дівчина, його жорстоко б&amp;rsquo;ють, і брат головного бандита хоче кинути Рембо у бочку з кислотою, однак лідер бандитів залишає його живим&amp;hellip;  
Однак, щоб Рембо доскону жив з думкою, що програв боротьбу, лідер бандитів ставить йому ножем хрест на лівій щоці і віддає Габрієлу своєму брату-садисту&amp;hellip;
Джона підбирає тамтешня журналіста-розслідувачка Кармен (сестру якої убили бандити), забирає до себе додому, викликає лікаря, який констатує у Рембо струс мозку, від якого він оклигує 4 дні&amp;hellip; У ці 4 дні Габрієла зазнає небачених страждань у сексуальному плані та нещадно накачується наркотиками&amp;hellip;
Як і обіцяли творці фільму, по аналогії з &amp;laquo;Рембо: Перша кров&amp;raquo;, у середині фільму після спокійного початку починається несправедлива жорстокість щодо основного героя (заявлений дорослий рейтинг), яка у кінці фільму має перерости у праведний гнів&amp;hellip;
Джон під виглядом клієнта борделю уночі проникає туди, перебиває охорону жорстоким способом (молотком; далі його жорстокість буде лишень наростати) та намагається звільнити усіх бранок, однак останні настільки залякані бандитами, що відмовляються тікати під страхом смерті&amp;hellip; В одній з кімнат Джон знаходить ледь притямну Габрієлу та забирає її додому&amp;hellip;
Дорогою додому за кермом Джон повертає Габрієлі відібраний у Жізель браслет та зізнається, що після повернення з М&amp;rsquo;янми 10 років тому саме Габрієла вдихнула сенс у його життя&amp;hellip; 
Цей монолог вартує дослівного викладу. 
&amp;laquo;У тебе ще все життя попереду&amp;hellip; Ти повинна зробити ще дуже багато, дуже багато&amp;hellip;
Коли я повернувся додому багато років назад, ти була ще маленькою, зовсім малечою.... Я був самотньою пропащою людиною, а потім я зустрів тебе і побачив те, чого не очікував побачити уже ніколи у житті&amp;mdash;доброту і невинність&amp;hellip;
Я набув сім&amp;rsquo;ю, якої у мене ніколи не було&amp;hellip;
Я виростив тебе і це наповнило моє життя сенсом&amp;hellip;&amp;raquo;
Монолог Джона Рембо під час смерті Габрієли

Однак після цієї зворушливої промови Габрієла помирає від пережитого фізичного, сексуального та психологічного насильства&amp;hellip;
Надзвичайно несподіваний хід, бо раніше усі герої, яких Рембо захищав впродовж фільму, виживали&amp;hellip; Рембо приносить скорботну звістку Марії, а бандити надзвичайно розгнівані нахабністю американця&amp;hellip;
Однак Джон &amp;laquo;хоча і невеликого росту, але супергерой ще з 90-их&amp;raquo; (як співали Потап і Настя у своєму хіті &amp;laquo;Міцний горішок&amp;raquo; (2008)), а тому не дає страшенному горю зламати себе, а конвертує його у помсту&amp;hellip;
Він відсилає Марію до сестри, а сам готує своє ранчо до оборони від переважаючих сил противника за заздалегідь продуманим та ретельним планом&amp;mdash;мінує тунель, готує вовчу яму, лук-самостріл та вибухівку з набоїв, мінує під&amp;rsquo;їзди, робить пастки (лук-самостріл, вила та кілки), запасні виходи та закладки зі зброєю, виганяє коней&amp;hellip;
Його майстерність з роками нікуди не ділась, бо зі свого лука з відстані 50 м він, як і у пору в&amp;rsquo;єтнамської війни, влучає у середину гральної карти&amp;hellip;
Повернувшись у Мексику, Джон вмовляє Кармен допомогти йому з помстою, бо він, коли на його очах згасала невинна Габрієла збагнув, що його скорбота не мине і не втримає її у собі як це робить роками Кармен&amp;hellip;
Він хоче настільки серйозно помститись бандитам, щоб вони перед своєю смертю відчули біль їхніх втрат (вони втратили &amp;laquo;доньку&amp;raquo; та сестру відповідно від рук цих катяг-бандитів)&amp;hellip;
Рембо проникає у маєток бандитів, максимально жорстоко розправившись з охороною (по кілька ударів ножем кожному у шию та голову), та відрізає голову брату головного бандита, який хотів Джона утопити у кислоту та довів до смерті своїм садизмом Габрієлу&amp;hellip;
Під впливом помсти бандити силами кількадесят людей кидаються на ранчо Джона на 6 машинах у повному військовому екіпіруванні&amp;hellip; 
Довівши до пуття свою систему оборони, підживившись праведним гнівом на могилі Габрієли, Джон радо зустрічає гостей&amp;hellip;
Помста самотньому старому американському фермеру кількадесят мексиканських бандитів геть не ладиться з самого початку, оскільки Джон Рембо починає показувати їм свої гнів та ненависть&amp;hellip;
Підривом мін він знищує 2 з 6 машин&amp;hellip;
Раптовою появою з 2 точок розсіює бандитів&amp;hellip;
Заманює їх поодинокими групами у свій тунель, де нищить максимально жорстоко та винахідливо, цілий взвод (30 людей) мексиканської банди:
--бензином з величезної каністри;
--запальними набоями;
--метанням ножів;
--розтяжка;
--відрубуванням голови;
--пострілом з двостволки у голову з 2 м;
--поштрикуванням трубою шиї;
--відрубуванням ноги по щиколотку;
--протипіхотною міною;
--добиванням автоматною чергою тих, хто вже проштрикнувся на палі вовчої ями, чи з двостволки впритул;
--засипанням тунелю. 
Отримавши від паскуд кулі у живіт та праве плече, Джон Рембо виманює головного паскуду у стайню, де з 50 м прибиває його 4 стрілами (по плечах і стегнах) до стіни та вирізає своїм ножем серце головного паскуди.
Джон Рембо тяжкопораненим дістає до крісла-гойдалки на веранді свого ранчо та проголошує, що у його світі, світі смерті, де усі його близькі стали примарами, він боротиметься, щоб пам'ять про них жила вічно.

Кіно&amp;mdash;прекрасне, і хоч насичене балаканиною, але, як на мене, вона і є душею фільму, його історією, на якій тримається кожен драматургічний твір&amp;mdash;від оповідання до кінофраншизи:
--намагання колишнього пропеченого сотнею смертей вояки вжитись у мирного спокійному житті, та збагнути, що справжне щастя вояка&amp;mdash;це воювати заради своїх близьких, а не заради війни як такої;
--ідеалістка-&amp;laquo;донька&amp;raquo;, яка прагне віднайти свого тата, та втрапляє у страшенну халепу внаслідок підстави подруги;
--паскуди-злодюги, для яких люди&amp;mdash;лишень крам, який можна &amp;laquo;гарно збути&amp;raquo; для отримання грошей та впливу, та які настільки увірували у свою всесильність, що не бояться озброєною юрбою їхати у військовому обмундируванні страчувати американського фермера&amp;hellip; 
Діалоги та спокійна частина фільму тут як коржі у смачному торті, де екшн&amp;mdash;лишень смачний крем, нічого не вартий без історії&amp;hellip;
Так, кіно не особливо насичене по ходу екшеном (лишень під сам кінець), але воно максимально схоже до фільму &amp;laquo;Рембо: Перша кров&amp;raquo;, де спершу довго говорили, а вже потім жорстко &amp;laquo;мочили&amp;raquo;.
У підсумку, рекомендую перегляд даного фільму як і фанатам Рембо та власне і самого Сталоне, той неперевершений хоч і похилого віку той самий Рембо, малослівний та суворо-добрий, та безжально та винахідливо смертельний, особливо щодо оборони власного ранчо&amp;hellip;
Рекомендую кіно і як соціальну драму, яка гостро розкриває проблему батьків і дітей, та впливу організованої злочинності на суспільство&amp;hellip;
Рекомендую кіно для перегляду і ветеранам, які пройшли війну&amp;hellip; Як казали римляни &amp;laquo;Воюєш заради миру&amp;raquo;, а кожен, хто воював, хотів би уберегти своїх знайомих від тих жахіть війни, які він пережив (це &amp;laquo;мир&amp;raquo; заради якого воює солдат)&amp;hellip;
У кіно показано, що життя після війни існує і варто берегти свою сім&amp;rsquo;ю&amp;hellip;
Однозначно, 10 з 10 даному кіно попри невизначений кінець, бо герою картини співпереживаєш від початку та до титрів!!!

]]></content:encoded>
	<pubDate>Sun, 06 Oct 2019 13:16:21 +0300</pubDate>
			<enclosure url="https://kino-teatr.ua/public/main/reviews/2019-10/review_4860.jpg" type="image/jpeg" length="27116"/>
		<guid isPermaLink="true">https://kino-teatr.ua/uk/review/Rambo-Last-Blood-4860.phtml</guid>
</item>
<item>
	<title>Злочин і…злочин</title>
	<link>https://kino-teatr.ua/uk/review/festival-niderlandskogo-kino-FlyinDutch-4859.phtml</link>
	<dc:creator>NedzelnitkskyAnd, Kino-Teatr.ua</dc:creator>
	<description>Фестиваль стартує у Києві з 3 жовтня. Перші покази відбудуться у кінотеатрі &amp;laquo;Жовтень&amp;raquo;. Окрім столиці фільми демонструватимуться у Львові з 17 жовтня у кінотеатрі &amp;laquo;Кінопалац&amp;raquo;. Відкриє фестиваль, який проходить за підтримки Посольства Королівства Нідерланди в Україні, стрічка &amp;laquo;Знайди цю тупу маленьку сучку і кинь її в річку&amp;raquo; (реж. Бен Бранд). Портрет 15-річного підлітка, який зіштовхується з наслідками розміщення відео в інтернеті.</description>
	<content:encoded><![CDATA[Європейське кіно (як і кіно кожного регіону)  - це дзеркало соціальних і культурних особливостей країн Європи. Загалом, звісно, мова не йде про стандартизоване комерційне кіно, з інтернаціональним лекалом популярних сюжетів &amp;ndash; а про &amp;laquo;живе&amp;raquo;, &amp;laquo;авторське&amp;raquo;. Одна з таких комплексних підбірок була представлена на фестивалі Flyin&amp;rsquo; Dutch &amp;ndash; фестивалі нідерландського кіно, присвяченого кінематографу Королівства Нідерландів. Сам фестиваль відкрився 3 жовтня в кінотеатрі &amp;laquo;Жовтень&amp;raquo;, за участі представників посольства Нідерландів, власне організаторами &amp;ndash; компанією Kinove, та господарями &amp;ndash; так, саме цей кінотеатр став місцем проведення більшості заходів такого напряму.
Стрічка, представлена глядачам на відкритті &amp;ndash; це &amp;laquo;Знайди цю тупу маленьку сучку і кинь її в річку&amp;raquo;, представлена особисто режисером &amp;ndash; для нього це перша повнометражна картина. Бен Бранд взяв за основу реальний випадок -у 2010 році в інтернеті з&amp;rsquo;явилося відео, як дівчинка кидає у річку ще живих цуценят. Режисер уявив, як би розвивалися події цієї історії далі. Бранда шокував не сам інцидент, а реакція суспільства, яке на насилля готове відповісти насиллям.
Загалом, в дзеркалі історії хлопчика Ремко, що необрежно опулікував відео &amp;ndash; ми бачимо зовсім різні історії. Це і історія дорослішання, популярності будь-якою ціною, і історія побуту &amp;laquo;маленької людини&amp;raquo;, і історія розвінчування розповсюдженого міфу про &amp;laquo;суспільство абсолютного добробуту&amp;raquo;, якими здаються Нідерланди для багатьох в Україні, і власне, деякі міфи про гуманістичні посили екоактивістів та зоозахисників, а також, мабуть, про питання покарання. Так, в даному випадку ми зустрічаємось з майже середньовічним пережитком &amp;laquo;покарання заради покарання&amp;raquo;, а не справедливості, - в цій площині міг виступити наприклад закон. Темп стрічки досить неквапливий, що демонструє побут родини &amp;ndash; батька, доньки і сина &amp;ndash; проте ми знаємо, що на нас чекає важка розв&amp;rsquo;язка.
В рамках фестивалю буде продемонстровано ще ряд стрічок &amp;ndash; як, наприклад &amp;laquo;Диво маленького принца&amp;raquo;, і звісно слід віддати належне його організаторам в ці нелегкі для некомерційного кіно часи, проте будемо сподіватись на краще&amp;hellip;]]></content:encoded>
	<pubDate>Fri, 04 Oct 2019 12:05:37 +0300</pubDate>
			<enclosure url="https://kino-teatr.ua/public/main/reviews/2019-10/review_4859.jpg" type="image/jpeg" length="172546"/>
		<guid isPermaLink="true">https://kino-teatr.ua/uk/review/festival-niderlandskogo-kino-FlyinDutch-4859.phtml</guid>
</item>
<item>
	<title>А обед – по расписанию</title>
	<link>https://kino-teatr.ua/uk/review/Abominable-4858.phtml</link>
	<dc:creator>Алексей Першко, Kino-Teatr.ua</dc:creator>
	<description>&amp;nbsp;Анимация &amp;laquo;Йети&amp;raquo;, которую сняла американка Джиил Калтон, показательна очень во многих отношениях &amp;ndash; и художественно-эстетические среди них далеко не на первом плане.</description>
	<content:encoded><![CDATA[Анимация &amp;laquo;Йети&amp;raquo;, которую сняла американка Джиил Калтон, показательна очень во многих отношениях &amp;ndash; и художественно-эстетические среди них далеко не на первом плане.
Девочка-подросток Йи (не удивляйтесь этим именам &amp;ndash; дело происходит в современном Китае) переживает сложный этап в жизни: во-первых, исключительно в плане взросления она находится в том состоянии, когда подросткам свойственно замыкаться в себе, во-вторых, это все усугубляется недавней трагической смертью отца. Так что единственную отдушину в этой ситуации Йи находит на крыше своего многоэтажного дома &amp;ndash; только там она может уединиться, посмотреть на звезды и поиграть на скрипке, подаренной ей покойным отцом. И именно там она найдет существо, которое поможет ей очень многое понять и о себе, и об окружающем мире. Существом этим окажется огромный комок шерсти, который вскоре определяется Йи как йети (существо полумифическое) и ею же нарекается Эверестом (именно эту гору йети, плохо владеющий языком, но обладающий крайне выразительной мимикой, признает за свою родину). Вскоре после знакомства оказывается, что что за Эверестом охотятся какие-то негодяи во главе с мультимиллиардером мистером Буркало (крайне удачный перевод оригинальной американской фамилии) и его подручной, доктором Зарой.  Так что как-то само собой получается, что Йи с Эверестом (и в компании еще парочки соседских мальчишек) отправляется в длиннейшее путешествие через весь Китай, которое должно привести их в Гималаи. Их, как можно догадаться, ожидает масса приключений и невероятных красот,  да и мистер Буркало не даст им лишний раз соскучится.
Уже неоднократно отмечалось, что современная анимация (коммерческой направленности) &amp;ndash; дело крайне непростое и рискованное: создателям надо ювелирнейшим образом попасть в целевую аудиторию &amp;ndash; и чтобы детишки не заскучали, и чтобы родители (обладатели кошельков, из которых и оплачиваются билеты) нашли себе развлечение по вкусу. Создателям &amp;laquo;Йети&amp;raquo; это удалось в самой полной мере: история бойкая, цвета не дают ни на секунду отвлечься от экрана (это по части первой части аудитории), а в ткань фильма умело вплетены аллюзии на классические детские фильмы (вроде классики в духе &amp;laquo;Инопланетянина&amp;raquo;) и бодрый юморок (это &amp;ndash; привет второй части аудитории). Ну и не стоит забывать о том, что лента &amp;ndash; это еще и обзорная экскурсия по Китаю (не зря же в титрах наряду с Dreamworks значится китайская компания Pearl, ведь все посещенные героями места отнюдь не вымышленные и тщательно обозначаются. Так что революции в анимации &amp;laquo;Йети&amp;raquo; не сделает, но ожидания зрителей оправдает в самой полной мере.
&amp;nbsp;]]></content:encoded>
	<pubDate>Wed, 02 Oct 2019 20:58:39 +0300</pubDate>
			<enclosure url="https://kino-teatr.ua/public/main/reviews/2019-10/review_4858.jpg" type="image/jpeg" length="59347"/>
		<guid isPermaLink="true">https://kino-teatr.ua/uk/review/Abominable-4858.phtml</guid>
</item>
<item>
	<title>Драматическая история о семье, глазами собаки Энцо</title>
	<link>https://kino-teatr.ua/uk/review/Art-of-Racing-in-Rain-4857.phtml</link>
	<dc:creator>Snakekeeper, Kino-Teatr.ua</dc:creator>
	<description>На удивление грамотная драматическая история о людях, собака которых дополняет ее собственным прочтением.</description>
	<content:encoded><![CDATA[Со старта немного забегаю вперед с мыслью, что хотя фильм нельзя наградить эпитетом пронзительно-философского, все же переводный эквивалент &amp;lsquo;Глазами собаки&amp;rsquo; или, что еще более странно, &amp;lsquo;Невероятный мир глазами Энцо&amp;rsquo;, сильно теряет в изначально вложенной смысловой нагрузке. Первая метафора о дожде и жизни гонщика прощупывает наш кино- слух уже в начальном монологе, но таких тематических намеков, если не сказать, соприкосновений с нашим пониманием происходящего, оказывается достаточно для пальцев обеих рук. Во время моего второго похода в кино на премьеру, уже в оригинальной озвучке, знание общего хода сюжета позволяет откинуться чуть расслабленней в кресло и подмечать эти самые метафоры, произносимые нашим четырехлапым рассказчиком и его хозяином. Корректное понимание названия, в данном случае, позволяет лучше настраивать глаза, уши и разум на восприятие, словно волну радиостанции, пройдя мимо станции &amp;lsquo;Глазами собаки&amp;rsquo;, которая закрепит у вас неправильное представление, что это клон фильмов &amp;lsquo;Путешествие хорошего пса&amp;rsquo; или &amp;lsquo;Путь домой&amp;rsquo;, еще свежих в памяти последнего года кинопроката. 

Напоминив вам выше о похожих проектах, справедливости ради отмечу, что книга &amp;lsquo;The Art of Racing in the Rain&amp;rsquo; вышла в свет раньше трилогии Брюса Кэмерона, но киноадаптация, выйдя позже, позаимствовала много из фильмов, которые мы уже успели увидеть с 2017 года. Таким образом история, которая фактически являлась первопроходцем, в киноверсии выступает в роли догоняющего. Вместе с этим, здесь рассказ о людях выходит на абсолютный первый план и роль самого Энцо (собаки) сводится к рассказчику, который мог даже остаться за кадром. Перед нами не история собаки, но история людей, которые заботятся о ней. И здесь драматическая составляющая на удивление затмила собой довольно комедийные моменты, которые нам традиционно обеспечивает тема животных. Жизненный путь и трудности гонщика Дэнни, его жены (Аманда Сайфред) и дочери воспринимаются как настоящая история в нескольких актах, с умелой подводкой нас, зрителей, к тому, почему в каких-то моментах нам будет грустно. Даже без появления в роли рассказчика собаки, история запоминается, а рука уже тянется к заказу оригинальной книги, как это в моем случае само собой вышло с историями Брюса Кэмерона (Смысл жизни собаки, Путешествие хорошего пса, Путь домой). 

Но давайте все же обратимся к нашему мохнатому рассказчику, которого в оригинальной озвучке, и это было приятным открытием уже на середине второго просмотра, озвучивает Кевин Костнер. Энцо интереснейшим образом комментирует действия своего хозяина, возникновение новой семьи, проблемы со здоровьем, успехи и неудачи на работе, погоду и зловещий вид плюшевой Зебры. В какие-то моменты его &amp;lsquo;собачья&amp;rsquo; наивность и образ мышления добавляют происходящему солидную порцию юмора. В других он рассуждает как человек, но скорее как ребенок, с простодушием и наивностью, простотой отношения к жизни, которую мы, реальные люди, часто утрачиваем в ежедневной самонавязанной суете. В отдельных монологах Энцо оперирует неочевидными метафорами, которые пройдут мимо большинства смотрящих, которые ожидаемо решат, что у кино- пса поучиться нечему. Фильм длится всего чуть более полутора часов и просто не дает повода заскучать и за это время ты действительно проживаешь эту небольшую историю, опробывая отдельные ее мысли на собственном мировосприятии во время сеанса и уже после выхода из кинотеатра, в накопительном ключе. ]]></content:encoded>
	<pubDate>Wed, 02 Oct 2019 13:34:48 +0300</pubDate>
			<enclosure url="https://kino-teatr.ua/public/main/reviews/2019-10/review_4857.jpeg" type="image/jpeg" length="37936"/>
		<guid isPermaLink="true">https://kino-teatr.ua/uk/review/Art-of-Racing-in-Rain-4857.phtml</guid>
</item>
<item>
	<title>Смех Феникса</title>
	<link>https://kino-teatr.ua/uk/review/Joker-4856.phtml</link>
	<dc:creator>Алексей Першко, Kino-Teatr.ua</dc:creator>
	<description>&amp;nbsp;Тодд Филлипс, ранее известный как комедиограф (кто же не помнит его трилогию про похмелье в разных городах США и мира?!), снял невероятно мрачную и изрядно жесткую картину &amp;laquo;Джокер&amp;raquo;, которая несомненно вызовет массу бурных дебатов (многие из которых развернулись даже до выхода ленты в прокат).</description>
	<content:encoded><![CDATA[Тодд Филлипс, ранее известный как комедиограф (кто же не помнит его трилогию про похмелье в разных городах США и мира?!), снял невероятно мрачную и изрядно жесткую картину &amp;laquo;Джокер&amp;raquo;, которая несомненно вызовет массу бурных дебатов (многие из которых развернулись даже до выхода ленты в прокат).
Артур Флек (гениальный Хоакин Феникс) живет в асмом неподходящем для этого места на Земле &amp;ndash; в Готэме: улицы этого легендарного города завалены мусором, ведь мусорщики объявили длительную забастовку, и кишат суперкрысами (фильм ведь супергеройский, не так ли?). Но куда страшнее этих животных двуногие прямоходящие &amp;ndash; они или абсолютно индифферентны к ближним своим, или же &amp;ndash; что еще круче &amp;ndash; снедаемы алчностью и кичатся своими финансовыми достижениями (тут уж впору узреть социальную критику эпохи Трампа, чье имя уже давно &amp;ndash; задолго до президентства &amp;ndash; стало нарицательным). И в этих условиях Артуру, с детства страдающему психическими расстройствами (проявление одного из-них &amp;ndash; безудержный истеричный смех, отнюдь не являющийся отражением его реального эмоционального состояния) приходится несладко. Хотя мать зовет его Счастливчиком и призывает всем дарить смех и радость, что Артур и пытается делать, устроившись в компанию аниматоров (не художниковJ. Но и здесь все не так гладко: то какие-то подростки отнимут у него плакат, то коллега-&amp;laquo;доброжелатель&amp;raquo; подсунет пистолет, который весьма некстати выпадет на празднике в детской больнице&amp;hellip; А тут еще и любимый с детства ведущий вечернего шоу (Роберт Де Ниро) сыграет с ним недобрую шутку.
Пожалуй, будет справедливым согласиться с тем, что &amp;laquo;Джокеру&amp;raquo; Филлипса суждено стать самым противоречивым и меняющим каноны супергеройского кино фильмом после нолановской трилогии про Темного Рыцаря. И в это внесли свой вклад не только великолепный Хоакин Феникс, который просто-напросто вынимает свою душу и вкладывает ее в своего персонажа, но и крепкий сценарий, написанный Филиппсом в соавторстве со Скотом Сильвером, и блистательная работа художника-постановщика Марка Фридберга, и месмерическая музыка Хильдур Гуднадоттир, и точная операторская манера Лоуренса Шера. И стоит предположить, что начавшиеся уже в США протесты связаны не столь с уровнем насилия на экране (поверьте, вы видели уже и не такое), а с тем, что американцы могли узреть в &amp;laquo;Джокере&amp;raquo; куда более значимые призывы идеологически-социального плана. И в любом случае &amp;laquo;Джокеру&amp;raquo; и его авторам суждено войти в историю &amp;ndash; хотя бы за то, что фильм стал первой лентой подобного жанра, победившей на кинофестивале мирового уровня &amp;ndash; в Венеции.
&amp;nbsp;]]></content:encoded>
	<pubDate>Mon, 30 Sep 2019 20:24:12 +0300</pubDate>
			<enclosure url="https://kino-teatr.ua/public/main/reviews/2019-09/review_4856.jpg" type="image/jpeg" length="41225"/>
		<guid isPermaLink="true">https://kino-teatr.ua/uk/review/Joker-4856.phtml</guid>
</item>
<item>
	<title>Из мультипликации к &quot;Сталкеру&quot; Тарковского через &quot;Комнату желаний&quot;</title>
	<link>https://kino-teatr.ua/uk/review/Room-4855.phtml</link>
	<dc:creator>kseniia.boiko, Kino-Teatr.ua</dc:creator>
	<description>Анонс фильма навеивает о работе Аронофски &amp;laquo;мама!&amp;raquo; - и здесь есть молодая пара, которая переезжает в загадочный особняк. Изюминка истории &amp;ndash; комната, что исполняет желания, однако заветные вещи, оказавшись за пределами дома, мгновенно стареют и превращаются в пепел.</description>
	<content:encoded><![CDATA[Почему молодожены решают перебраться в другую страну и поселиться в глуши &amp;ndash; нам не известно. Все подробности бекграунда  персонажей остаются по ту сторону сценария, в том числе и вопрос о том, откуда у простой переводчицы и начинающего художника капитал на огромную недвижимость.
Единственная информация про главных героев, о которых узнают зрители &amp;ndash; пара искренне желает построить совместное светлое будущее и родить наследников (хоть и раньше уже не раз сталкивалась с травматичными потерями).

Зерно конфликта &amp;ndash; жена загадала у комнаты сына, это априори благодатная основа для раскрытия разнообразнейших тем, а именно:

Можно рефлексировать о человеке и его онтологии, персонажи вроде как сами упоминают вопросы мол &amp;laquo;ребенок из комнаты &amp;ndash; это вещь или личность?&amp;raquo;.
Но,  увы, все размышления сводятся только к идеям a la &amp;laquo;мы в ответе за тех, кого приручили&amp;raquo; и &amp;laquo;будь осторожней со своими желаниями&amp;raquo;.

Во, вторых, мальчик растет в полной изоляции от общества. Автор лишь намекнул на то, что в таких условиях перекраивается социализация человека, его душевная архитектура. Ребенок должен быть чудовищем, лишенным чувств и морали. Плюс ко всему он опасен, поскольку располагает безграничной силой в отношении того, что может создать в комнате &amp;ndash; будь то монстр или альтернативная вселенная. 
Но мы снова сталкиваемся с упрощенным шоу  о последствиях на старой доброй почве Эдипова комплекса. Очень скромно для триллера.

К конце концов, проблематика отчужденности &amp;ndash; жителей дома от внешнего мира, а так же друг от друга. Мы можем проследить эту тему через отца и сына &amp;ndash; в их отношениях действительно нет никаких теплых и тем более семейных чувств. Как и у матери, которая в финале все же превращает своего отпрыска в кучу праха. 
Но где же тут место необходимому напряжению через противоречия? К сожалению, и в этой оптике сюжет прописан очень мягко как для заявленного жанра.

Какой же можно подвести итог?
Если попробовать отнести кино к жанру драмы, что как психолог погружает своих персонажей в ситуацию фантастическую, но с целями извлечения моральных истин - слабо. Даже отсылки к Ницше  и Тарковскому не спасли.  Если хотите хорошую альтернативу &amp;ndash; посмотрите &amp;laquo;Посылку&amp;raquo; Ричарда Келли, там сюжет раскручивается через похожие категории &amp;laquo;выбора&amp;raquo;, &amp;laquo;желаний&amp;raquo; , а также отношений между родителями и детьми, замечательный образец для сравнения.

Однако важно уточнить ,что &amp;laquo;Комната желаний&amp;raquo; -  это не лента от эксцентричного  автора &amp;laquo;Реквиема по мечте&amp;raquo; и &amp;laquo;Черного лебедя&amp;raquo;, а полотно профессионального художника &amp;ndash; французского начинающего режиссера Кристиана Волькмана (ранее известного по анимации &amp;laquo;Ренессанс&amp;raquo;). Визуальный ряд фильма действительно напоминал тщательно прорисованную картину &amp;ndash; чего стоит выбор актерского состава (хоть и переигрывали отчасти, но внешне безупречны), так и антураж &amp;ndash; реквизит, декорации дома, тайная комната с кучей проводов, природные ландшафты. Нужно было очень хорошо постараться для таких достижений с относительно небольшим бюджетом.  

Смотреть кино эстетически  приятно, но для сопереживания и тем более размышления о происходящих событиях импульсов нет.
]]></content:encoded>
	<pubDate>Wed, 25 Sep 2019 09:57:23 +0300</pubDate>
			<enclosure url="https://kino-teatr.ua/public/main/reviews/2019-09/review_4855.jpeg" type="image/jpeg" length="22105"/>
		<guid isPermaLink="true">https://kino-teatr.ua/uk/review/Room-4855.phtml</guid>
</item>
</channel>

</rss>